«Виявляється я часто займаюся порятунком тих, хто цілком може впоратися самостійно»

Дуже неприємна істина, з якої може початися робота з синдром рятівника .

Людина з синдромом рятівника переконана в тому, що її допомога життєво необхідна: що без неї не впораються, що вона зобовʼязана включитися у чуже життя. І от виходячи з цього міксу провини та віри у власну необхідність, людина жертвує своїми ресурсами.

Але, якщо проаналізувати випадки коли ти хотів врятувати, то часто стає зрозуміло: людині не просто не потрібна була твоя рука допомоги, а й вона здатна допомогти собі сама. Ба більше: у неї може бути більше ресурсів, аніж в тебе.

Це усвідомлювати дуже боляче, але з цього може початися переосмислення позиції рятівника:

• чи дійсно я рятую?
• чи потрібна людині допомога?
• чи не забагато власних ресурсів я віддаю?
• можливо мені потрібна допомога?

Такі незручні, але важливі питання, можуть допомогти почати вчитися говорити ні та скеровувати свої ресурси на щось більш важливе . Наприклад, на своє життя 😉

#психотерапія #психологія