Вхід Реєстрація
Реклама
Ваше рекламне місце
Забронюйте цей слот без конкуренції на обраний період.
Купити рекламу →
Логотип телеграм спільноти - Розповідь пошепки: Юлія Баткіліна
Додано 16 жов 2021

Розповідь пошепки: Юлія Баткіліна

@rozpovid
Кількість підписників: 316
Фото: 151
Відео: 10
Посилання: 155
Опис:
Вірші, фентезі, міські легенди, історії, що я чую їх.
Джерело

Розповідь пошепки: Юлія Баткіліна | З чернеток другої частини. #бог_швидкої_смерті — Тоді Вітер-бор зробив...

Логотип телеграм спільноти - Розповідь пошепки: поезія, казки Розповідь пошепки: Юлія Баткіліна @rozpovid
316 Охват/переглядів 2025-08-20 13:11 Повідомлення №614
З чернеток другої частини. #бог_швидкої_смерті — Тоді Вітер-бор зробив крок назустріч тому воїнству, — мовив Джураш. — Так казали. Зробив крок і прикрив своїх товаришів від стріл однією рукою. А другою підняв виламаний з землі дуб. Його корені відкинули на землю страхітливі тіні, наче змії виповзли з землі і готуються до нападу.— Вітер-бор — це що, наш Боривітер? — спитав Любомир.— Він звідси, так, — покивав Джураш. — То розповідати? — Ага, —озвалася Рута. — І що, він…він виламав дуб з корінням?— І так і пішов до бою беззброїний, лише із деревом у руках, — підтвердив Джураш. — Без сорочки, без щита, без шолома, пішки він наводив такий жах, що коні бісилися і втікали світ за очі, а лучники не могли натягнути тятиву. І Аттіла наказав йому…наказав йому відкрити ворота, і тоді Вітер-бор відкрив їх, і взяв ворота як щит, а дуб як палицю. Тоді наші так побігли, так вдарили, що розкололи ту фортецю, як горіх, отак вона лежала повивертана, і каміння кричало про милосердя. А коли ділили здобич, то Вітер-бор узяв чарівний ріг, що викликає вітер, і п’ятнадцять молодих дівчат. І пішов собі у ліси, хоч обіцяли йому багато інших скарбів.Зима вийняв сопілку і заграв. Хотів би він знати, чи викликає вона вітер.— То що, Зимо, де п’ятнадцять молодих дівчат ховаєте? — Деян штовхнув його у бік.— Ніде, — буркнув Зима. — Це про когось іншого казка.— Так от чому ти сюди втік, — сказала Рута, ламаючи патичок у руках. — Бо про це місце є казки.— Ну, — мовив Джураш, — Хіба б ти не пішов у край казкових велетнів, якщо б тобі треба було заховатись від могутнього ворога?— Не знаю, — Зима із сумом сховав сопілку. — Чим той казковий велетень мав допомогти тобі?— Та я не просив ні про яку допомогу, — відповів Джураш. — Оце ще. Я сам собі ради даю. Мій прадід степовим вовком перекидався. Але хто б мене тут шукав? Полонені казали, що люди зникають тут, ну і далі живуть. Я теж схотів.