Статистика telegram channel - @rmtg_official

20 лютого – не просто дата. Це рана в серці України, яка досі кровоточить. У цей день ми схиляємо голови в скорботі, згадуючи масові розстріли протестувальників на Майдані у Києві. Тих, хто став першими захисниками України цього століття – Героїв Небесної Сотні. Вони виходили під кулі не зі зброєю, а з вірою. Вірою у Правду, у наше майбутнє. І загинули за нього.Пригадую розповідь нашого земляка, який у ті страшні дні рятував поранених у Михайлівському соборі. Його слова болісно відгукуються й у сьогоднішніх подіях:"Ми рятували хлопця, зовсім молодого. Я так молився, щоб він вижив… Тоді, у храмі між поранених, я зрозумів, як сильно люблю людей України. Тому робив усе, що було в моїх силах, щоб вони жили, щоб мали майбутнє…"Минуло більш ніж десятиліття, але відчуття незавершеності Революції Гідності не зникає. Вона триває – у наших вчинках, у єдності, у прагненні, щоб Істина перемогла. Майдан – тепер вся країна.Багато з тих, хто тоді стояв на барикадах, пішли на війну у 2014-му. У 2022-му – знову повернулися на фронт або вперше одягли військову форму. Інші стали волонтерами, підтримують армію, рятують цивільних. Вони не зламалися – і продовжують передавати силу єдності наступному поколінню.Сьогодні воюють також і ті, хто зростав на історіях Майдану. Хто ще дитиною бачив ті події на екрані телевізора й відтоді знав: Україна – це боротьба. Свобода ніколи не дається легко.Наша громада вшановує подвиг Героїв Небесної Сотні не лише словами. Ми діємо щодня, бо кожна дія - це пам’ять про Героїв, яка живе в наших серцях і перетворюється на силу. Ми разом. Ми вистоїмо. Ми нескорені.Прошу кожного з вас у цю мить зупинитися й у хвилині мовчання згадати тих, хто віддав життя за Україну. Майданівцям. Захисникам. Добровольцям. Волонтерам. Усім, хто пішов у безсмертя заради нашого майбутнього.Дякую кожному воїну, який сьогодні тримає стрій. Ваші небайдужість, відданість і сила духу – це продовження того шляху, що почався на Майдані.Схиляємо голови перед пам’яттю загиблих. Дякуємо й підтримуємо тих, хто продовжує бій.Слава Україні!Сергій Насалик, міський голова.

🇺🇦🕯️Сьогодні зустрінемо Героя…7 лютого Рогатинська громада зустрічає свого захисника – головного сержанта Андрія Макогіна.ℹ️Воїн, батько, син, побратим. Йому було лише 26…На третій день повномасштабної війни Андрій Макогін повернувся з-за кордону, щоб стати до лав захисників. Спершу тероборона, потім штурмові бригади, передова і бої на найгарячіших напрямках – Покровському, Донецькому, Запорізькому. Завжди підтримував побратимів, рятував інших, не раз отримував поранення, але продовжував боротьбу.Але днями тяжке поранення забрало його життя. П’ять днів за «Ареса» боролися у госпіталі медики… Серце, що билося так сильно, зупинилося.Все, що ми можемо зробити для Андрія та його рідних людей сьогодні – це гідно зустріти і спільною молитвою провести Героя в останню дорогу.◾ Траурний кортеж із тілом захисника прибуде до Рогатина орієнтовно об 11:00 год. на центральній площі міста відбудеться панахида і прощання.◾Чин парастасу буде відслужено після прибуття у с.Верхня Липиця, звідки походив воїн.Станьмо живим коридором на вулицях міста й сіл. Схилімо голови перед пам’яттю Воїна. Висловлюємо співчуття рідними, друзями та бойовими побратимами Андрія Макогона.Вічна пам’ять і слава, Український Воїне!

Громада зустріла свого Героя, якого війна забрала надто рано🕯🇺🇦 Багатолюдна площа. Пливе домовина, вкрита стягом... Мамине: "Ди-тии-но...Як я без тебе?.." зриває хвилю гірких сліз.Відранку місто вкрите сірим туманом зажури… Воно, разом з усією нашою громадою, разом із родиною, друзями та побратимами, оплакує молодого воїна, Захисника України — Івана Балацького із села Бабухів.Війна забрала молодого земляка надто рано… Лише 33. Навіть не пів життєвого шляху пройдено…Молодий воїн загинув 23 січня під час ворожого обстрілу в районі населеного пункту Першотравневе Куп’янського району. Його серце перестало битися, але Іван Балацький залишився жити у пам’яті тих, хто його знав, хто разом із ним пройшов крізь важкі випробування війни.Наш земляк не чекав повістки, не вагався — 25 березня 2022 року добровільно став до лав Збройних Сил України. Його шлях проліг через пекло запеклих боїв Донеччини. Бахмут, Соледар — місця, де кожен день міг стати останнім, де земля здригалася від пострілів, але наші військові тримали оборону, щоб ми мали завтрашній день.З грудня 2024 року Іван Балацький був стрільцем 1-го стрілецького відділення 3-го стрілецького взводу 1-го стрілецького батальйону. Ніс службу на складному Куп’янському напрямку, де ворог не припиняє атак. Саме там військовий виконував свій обов’язок до останнього удару стерця…Попрощатися із земляком вийшли сотні рогатинців. Згорьовані обличчя близьких загиблого, встелені квітами вулиці та живий коридор із місцевих мешканців — так сьогодні зустрічали Героя, який назавжди повернувся додому.Поховали військового у рідному селі Бабухів, де він народився і мешкав усе життя.Низько схиляємо голови в скорботі разом із рідними Івана Балацького, його друзями та бойовими побратимами. Ім’я Захисника навічно вписане в історію нашої громади, у серце нашої землі, за яку він поклав своє життя.Вічна пам’ять і слава!🕯🇺🇦

Вони - жива пам’ять у наших серцях: у Рогатині відкрили меморіальні дошки ще двом захисникам На фасаді Рогатинського ліцею Братів Рогатинців під синьо-жовтими прапорами з’явилися ще дві меморіальні дошки. Це мовчазні "сторожі" пам’яті, які щодня нагадуватимуть перехожим про подвиг наших воїнів-земляків – Сергія Олійчука та Тараса Залипки. У цих стінах, де колись лунав їхній дитячий сміх, сьогодні котяться сльози, згадуючи імена захисників. Адже їхні життя стали свідченням великої любові до рідної землі.🇺🇦Молодший сержант Сергій Олійчук виконував обов’язки командира відділення 132-го окремого розвідувального батальйону десантно-штурмових військ. Це був воїн із відкритим серцем, сповненим любові до донечки Ані, рідних і життя. Він мріяв про день, коли над Україною запанує мир, І саме тому під час повномасштабного вторгнення ворога, не маючи військової підготовки, взяв до рук зброю. На жаль, захиснику не судилося побачити день перемоги. Сергій загинув від ворожого FPV-дрона у свої 44 роки. Це сталося 7 вересня 2024 року під час важких боїв поблизу села Лисівка, Покровської громади на Донеччині. З поля бою тіло воїна виніс побратим.🇺🇦Старший лейтенант Тарас Залипка був лікарем-інфекціоністом від Бога. Понад 20 років свого життя присвятив порятунку хворих, особливо в пік пандемії COVID-19, коли очолював ковідне відділення у місті Каховка.До лав Збройних Сил України Тарас долучився 17 червня 2024 року, працював над формуванням медичної роти в Рівному. Обравши псевдо свого дідуся-упівця «Ліщина», він хотів продовжити родинну традицію боротьби за Українську Свободу. Його життя обірвалося раптово – 27 серпня минулого року в лікарняній палаті, куди військового доправили з полігону. Але пам’ять про Тараса Залипку пульсує у серцях громади Рогатина та Каховки й досі.Сьогодні до ліцею Братів Рогатинців зійшлися десятки людей: близькі Героїв, їхні побратими, школярі, педагоги, представники влади й духовенство. Смуток застиг на кожному обличчі, але найбільше болю було в очах близьких, особливо батьків.«Я мама, яка не вберегла сина… Віддала його війні. Він загинув, захищаючи Україну», - ці слова найріднішої людини загиблого Героя б’ють у самісіньке серце. Вкотре усвідомлюєш, що ціна твого сьогоднішнього дня, чиясь втрачена доля, чиєсь розбите серце…Поволі спадає полотнище. Право відкрити меморіальні дошки надали найближчим людям воїнів-земляків. Чин освячення провели місцеві декани – о. Дмитро Бігун та о. Володимир Гривнак. До родин загиблих звернулися міський голова Сергій Насалик і директор ліцею Світлана Даниляк.Тепер ці меморіальні дошки – символ світла, яке Сергій і Тарас несли у своєму житті навіть там, де вирувала війна. Це голоси, що ніби шепочуть: «Слава Україні!» – і ці слова є не лише закликом до пам’яті, а й мотивом любити, боротися та продовжувати справу наших Героїв.Відтепер цей куточок ліцею – святе місце, де оживають спогади про юні роки Сергія й Тараса, їхню сміливість і віру в перемогу України.І нехай кожен, хто проходитиме повз ці дошки, зупиниться хоча б на мить, щоб сказати: «Дякуємо вам. Ви назавжди з нами».Пам’ятаймо наших Героїв і підтримуймо тих, хто нині боронить Україну. Це – наш шлях до перемоги.

🇺🇦🕯Життєвий шлях ще однієї родини продовжується БЕЗ СИНА І БРАТАНа годиннику далеко за північ. У відеозв’язку постать змученого, аж чорного від бруду воїна Івана. Скоро йому знову на позицію, але до останку він хоче поговорити з сестрою, ніби передчуває щось.Майже третя ночі. У месенджері Ірини з’являються ще два голосові повідомлення від брата. «Ніколи ж не відправляв голосових», – подумала схвильовано вона. Хіба могла тоді знати, що ті розмова й повідомлення від брата будуть останніми? А його фрази «Взимку мене тут не буде», «Сестро, я вмру молодим» – прозвучали як погляд у гірке майбутнє.Іван так і не встиг забрати посилку з дому, яку мав отримати через кілька днів після завершення завдання. Він також не написав традиційне: «Все добре» мамі.18 діб невідомості. 18 днів чекання і втрати ґрунту під ногами у рідних. Позиція на Куп’янському напрямку стала останньою для Івана Балацького. 23 січня наш земляк загинув внаслідок ворожого обстрілу в районі населеного пункту Першотравневе.Іван Іванович Балацький народився 6 липня 1991 року в селі Бабухів. Там зростав енергійним і досить жвавим хлопцем. У 1998-2007 роках навчався в місцевій школі, після закінчення якої вступив до Бурштинського коледжу за спеціальністю "кулінарія".Сестра Ірина згадує, що брат дуже любив готувати: «Під час служби в Закарпатті часто був за старшого на кухні – готував хлопцям щось смачне».З 2010 року Іван проходив строкову службу у транспортних військах. А з 2012-го до повномасштабного вторгнення працював охоронцем на Рогатинській птахофабриці.Проте перші дні війни не залишили Івана осторонь. 25 березня 2022 року він добровільно вирушив за своєю повісткою. На вмовляння рідних відповідав: «Мушу там бути, маю військову підготовку. Хто піде? Треба мені».Зі слів близьких людей також дізнаємося, що Іван служив у штурмовій бригаді «Вовки», воював на важких напрямках – у Бахмуті та Соледарі. У розмові сестра згадує обстріляну автівку брата, рубці на його тілі від осколків і важку контузію, отриману під час бойових дій.У грудні 2024 року воїн знову повернувся в стрій. Виконував обов’язки стрільця 1-го стрілецького відділення 3-го стрілецького взводу 1-го стрілецького батальйону. Цього разу – на складному нині Куп’янському напрямку.«Брат заспокоював мене, казав: “Тут простіше. Бахмут набагато страшніший був. Не боюся куль. Не переживай за мене, сестричко, я ж Бахмут пройшов, я щасливчик… Пильнуй дітей і маму, бо вона в нас одна”», – розповідає пані Ірина.За зовнішністю непосидючого й завжди усміхненого хлопця ховалася чуйна душа.«Коли я передавала щось на фронт, Іван завжди казав: “Я все маю, нічого не треба. Не витрачай кошти, у тебе діти, їм щось купи ”. А до племінників звертався не інакше, як “мої діти”».Своєї сім’ї Іван Балацький створити, на жаль, не встиг.У ніч перед виходом на позицію воїн телефонував багатьом близьким, зокрема найріднішій сестрі. Мабуть, щось підказував йому серце.На завданні « Кубик» теж залишився довше, щоб підтримати своїх побратимів. А в останній день дуже радів дитячому оберегу, який отримав від волонтерів. З цим браслетиком на руці Іван Балацький пішов у свій останній бій.Плаче мама… Її сльози пронизують серце кожної матері України.На цій землі більше немає її сина. Він загинув за її спокій.Висловлюємо співчуття родині, близьким і побратимам Івана Балацького.Навчитися жити з наслідками війни можливо, але змиритися з втратою дитини і близької людини – ні. Нехай Бог дасть сили пережити це важке випробування.◾️Про час прощання з воїном наш сайт повідомить додатково.

Війна забирає надії і майбутнє цілого покоління. До неба раптово йдуть люди, які залишають багато світла у серцях близьких людей. Рогатинська громада знову запалює скорботну свічу, вшановуючи пам'ять свого земляка-воїна – Дмитра Саса з села Лучинці, який відійшов у вічність сьогодні. Це сталося дуже раптово, зранку, під час зборів на роботу. Земляку було лише 53 роки.Зі слів рідних дізнаємося, що наш воїн Дмитро Сас народився 26 вересня 1971 року в селі Бабухів. У 1978 році пішов до першого класу місцевої восьмирічної школи. Згодом вступив до Рогатинського СПТУ №35, де навчався до 1989 року.У 1989-1991 роках проходив службу в армії. Відтак розпочалися його перші робочі будні в колгоспі села Бабухів, де він працював водієм. Крім того, молодий хлопець заробляв на життя у МТ «Бурштин». Невдовзі Дмитро Сас зустрів свою долю й у 1998 році створив сім’ю.З дружиною Любою проживав у селі Лучинці. Тут народилися дві донечки – Мар’янка та Іринка, яких батько безмежно любив. Рідні згадують, що Дмитро був дуже турботливим батьком і чоловіком.Щоб забезпечити родині найкраще життя, спробував непростого заробітчанського життя, працював на ТзОВ СП «Галпласт», місцевому свинокомплексі, а також разом із молодшим братом - у ТОВ "СІТІ ЛІФТ" м. Львова.На початку повномасштабної війни, 28 березня 2022 року, наш земляк був мобілізований до лав Збройних сил України. Захищав батьківщину на складному Запорізькому напрямку, Оріхівський район. Обіймав посаду командира відділення з ремонту автомобільної техніки у військовій частині А-7013.Дуже радів, коли з дому повідомили, що став дідусем. Народилася онучка Емілія – найбільша радість у його житті. У ці непрості часи такі події, як одруження первістки донечки Мар’яни, а згодом народження онуки, були для Дмитра особливою потіхою, яка додавала жаги жити.Та радість тривала недовго. 25 березня 2024 року Дмитро отримав страшний дзвінок з дому: на Донецькому напрямку загинув його молодший брат Петро. Ця звістка глибоко вразила його та підірвала здоров’я.24 квітня цього ж року Дмитро демобілізувався, щоб піклуватися про стареньких батьків. Влаштувався на роботу до Рогатинської дільниці газового управління, де працював слюсарем-обхідником. Проте болючі спогади війни і втрата брата постійно ятрили його серце. Життя нашого земляка, справжнього патріота з неймовірно сміливим серцем, обірвалося раптово на рідній Рогатинщині. Не стало сина, чоловіка, батька, дідуся і брата…Висловлюємо щирі співчуття рідним нашого захисника. Нехай Бог загоїть ваші рани і допоможе пережити цю втрату.◾Зустріч воїна відбудеться у Рогатині завтра, 14 січня. Траурний кортеж рухатиметься до Рогатина з Івано-Франківська.Орієнтовно об 11:00 годині на площі Роксолани відбудеться панахида і прощання з воїном.Просимо громаду зібратися разом і достойно вшанувати пам'ять нашого Героя.Вічна пам’ять і вічна слава захиснику України!🕯️🇺🇦

Дорога Рогатинська громадо, завершується 2024-ий. Рік викликів, важливих рішень та спільної боротьби, який приніс нам безліч випробувань. Це був час, коли кожен з нас показав, наскільки сильними ми можемо бути. Водночас він був роком сміливості та єднання у боротьбі за нашу землю та свободу. Пам’ятаймо: немає жодного українця, який не брав би участі в сьогоднішньому іспиті. Кожен з нас – тримає свій пост, на якому повинен здійснювати власну християнську і громадянську місію. Ми підтримували Збройні Сили України, допомагали тим, хто цього потребував, боролися за демократичні цінності, працювали над майбутнім нашого міста, громади і країни.Тож, перегортаючи сторінку цього року, від імені Рогатинської громади дякую усім, хто сьогодні, а також всі ці нелегкі роки, тримає небо над нами, працює для Перемоги.З Божою допомогою та з зусиллями ЗСУ входимо у новий 2025-й . Попереду нові виклики, але також і нові можливості.Нехай же рік, в який ми ступаємо, пройде під знаком миру та добра, буде роком добрих справ та багатим на нові здобутки і приємні події. Бажаю кожному міцного здоров’я, віри в краще майбутнє нашої країни. Зичу кожній сім’ї Рогатинської громади воз’єднання з найдорожчими, здоров’я, витримки та віри. Сьогодні ми думками линемо до наших Захисників, які зустрічають Різдво на передовій, боронячи нашу країну. До всіх, хто сумує через втрату рідних чи близьких, хто страждає від поранень і тих, у кого рідні в полоні чи зникли безвісти. Об’єднаймо наші молитви за Україну, нехай вони звучать у кожній родині. Нехай 2025-й для всіх нас стане роком позитивних змін, а для України – роком Перемоги та відновлення.З Новим роком!З повагою – міський голова Сергій НАСАЛИК.

Він був надзвичайно скромним, старанним , відповідальним, чесним і дуже людяним. Мріяв працювати у державній службі, а для цього багато вчився. Бачив себе людиною нового покоління, яка будуватиме Україну. Однак війна змусила переглянути пріоритети. Відклавши кар’єру та особисте життя на потім, Тарас пішов захищати державу. 18 грудня, за два дні до такої жаданої відпустки, серце воїна зупинилося.Тарас Гайдей з Рогатина залишиться у пам’яті тих, хто знав його, світлою людиною. Вчителі та однокласники захисника згадують, що він відзначався працьовитістю, старанністю, наполегливістю. Мав надзвичайну жагу до знань. Склав ЗНО з історії України на 200 балів. Це відкрило йому шлях до омріяної професії.З розповідей рідних дізнаємося, що Тарас Гайдей народився 19 серпня 1994 року у м.Зіньків Полтавської області. Початкову освіту отримав у Рогатинському ліцеї №1, загальну середню освіту – у Рогатинській гімназії ім.Володимира Великого. Здобув багато перемог в районних та обласних олімпіадах, проводив наукову роботу в Малій академії наук. Нагороджений золотою медаллю «За високі досягнення в навчанні». Закінчив Львівський національний університет ім.І.Франка і отримав ступінь магістра за спеціальністю «Політологія». Після навчання став приватним підприємцем. Паралельно не припиняв самовдосконалюватись, проходячи різноманітні курси, підвищував рівень освіти у школі демократії у м.Львові. У свої 30-ть Тарас добре знав чого хоче і вперто прямував до своєї мети. І він обов’язково б її досягнув, якби не війна. 5 червня 2024-того Тарас Гайдей був мобілізований до лав Збройних Сил України. Виконував військовий обов’язок у складі першого зенітно-кулеметного відділення, четвертої зенітно-кулеметної роти. Раптова смерть не дозволила захисникові здійснити свої мрії. Він не встиг створити сім’ю, потішити батьків онуками. Цей передріздвяний грудень відтепер завжди буде овіяний смутком для мами, батька та сестри захисника. Висловлюємо щирі співчуття рідним від втрати дорогої людини. Нехай Бог допоможе Вам пережити це горе. Траурний кортеж з тілом воїна прибуде в Рогатин у суботу, 21 грудня о 13.00 годині. На площі Роксолани відбудеться панахида і прощання із захисником.Просимо усіх небайдужих прийти й вшанувати пам’ять молодого воїна.У скорботі низько схиляємо голови перед вічною і світлою пам'яттю нашого земляка.Вічна пам’ять захиснику України.

У бою зупинилося серце уродженця с. Григорів. Війна забирає надії і майбутнє цілого покоління… До неба йдуть кращі, які залишають багато світла у серцях. Рогатинська громада знову запалює скорботну свічу в пам'ять про свого земляка Василя Покровецького, який загинув на полі бою. Йому було тільки 52 роки.Василь Покровецький народився 4 січня 1971 року в с. Григорів на Рогатинщині. Закінчив місцеву школу, продовжив навчання у Рогатинському професійно-технічному училищі, а також виконав свій обов’язок перед Батьківщиною, проходячи службу в армії.З 1999 до 2004 року працював у Підмихайлівській ОПЛ №2 слюсарем-сантехніком. Згодом доля закинула його на заробітки за кордон, у мирний час заробляв на життя також на різних підприємствах держави. Одружившись, Василь Покровецький став люблячим батьком двох дітей – Марії та Богдана. Проживав із сім’єю у с. Новичка Долинської громади.Коли ворог прийшов в Україну з повномасштабною війною, Василь не залишився осторонь. Понад рік служив у лавах Збройних сил України, захищаючи рідну землю як гранатометник 2 гірсько-штурмового відділення 1 гірсько-штурмового взводу 1 гірсько-штурмової роти 2 механізованого батальйону в/ч А3715.Життя захисника обірвалося 30 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання. Загинув від ворожого обстрілу в районі населеного пункту Веселе, Бахмутського району Донецької області.Рогатинська громада у глибокій скорботі. Василь Покровецький став одним із понад 70 Героїв нашого краю, які віддали своє життя заради майбутнього України.Висловлюємо щирі співчуття родині та близьким загиблого. Схиляємо голови перед його мужністю, самопожертвою та незламністю.Вічна пам’ять і слава Герою!За інформацією Долинської громади, чин похорону Героя відбудеться 11 грудня, у с. Новичка.

🔔«Дзвін пам’яті»… Учора він пролунав в Івано-Франківську, згадуючи у молитві наших загиблих захисників, серед яких 26-річний Юрій Хіцяк з села Черче. ℹ️ Після смерті батька земляк був правою рукою мами, постійно піклувався про трьох своїх братів та чотирьох сестричок. Проте через війну родина втратила свою підтримку, люблячу та надзвичайно світлу людину. Старший солдат Юрій Хіцяк служив в 10 окремій гірсько-штурмовій бригаді "Едельвейс" навідником кулеметного відділення стрілецького батальйону. Його молоде життя зупинилися раптово, у важких боях... 14 лютого 2024-го неподалік Роздолівки Бахмутського району ворожий дрон скинув вибуховий боєприпас, який смертельно травмував захисника.🇺🇦За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку нашого воїна-земляка Юрія Хіцяка було відзначено посмертною державною нагородою. Орден «За мужність» ІІІ ступеня отримала мама. На жаль, вона не зможе потішитись нагородою разом із сином, однак цей орден слугуватиме згадкою про важливий подвиг Юри.Нехай пам'ять про кожного з наших мужніх воїнів живе вічно у спогадах та молитвах! Сил рідним пережити страшну втрату.Вічна слава нашим полеглим Героям!🇺🇦🕯#Дзвін_памяті #ЗагибліГероїзРогатинщини #памятаємо Фото - з офіційної сторінки Івано-Франківської ОДА.