Наші SymphoKIDS знову дають привід пишатися Запоріжжям! Дитячий симфонічний оркестр, у якому сьогодні грають 50 юних музикантів від 9 до 20 років, пройшов конкурсний відбір на один із найвідоміших музичних фестивалів Європи — FIMU у французькому Бельфорі! Цьогоріч на фестиваль подали 1751 заявку з 86 країн світу. І серед відібраних учасників — наші діти із Запоріжжя.Для міста це справді особлива історія. SymphoKIDS — унікальний для України дитячий симфонічний оркестр і єдиний такий колектив у південному регіоні. Вони не просто грають класику, українську музику й світові хіти у симфонічному звучанні. Вони показують, скільки таланту, сили й світла є в наших дітях.У Бельфорі оркестр матиме два виступи, а після цього зіграє ще й концерт у Цюриху на запрошення української громади у Швейцарії. І це вже не просто участь у фестивалі. Це велика культурна присутність Запоріжжя і України на міжнародній сцені. Пишаємося нашими дітьми! Вони неймовірні! І дуже хочеться, щоб якомога більше людей почули, побачили й запам’ятали: у Запоріжжі ростуть діти, які вміють підкорювати світ музикою.
40-річне партнерство Запоріжжя та Обергаузена подовжено! Наші партнерські взаємини було започатковано ще у 1986 році — в іншій державі, в іншій політичній реальності. За цей час змінилися країна, статус Запоріжжя, сам контекст міжнародної співпраці і зміст наших відносин. Саме тому для нас було важливо не просто зберегти цю історію, а оновити її відповідно до вимог нашого часу.Особливо цінно, що заради цього рішення в Обергаузені була скликана сесія міської ради. Депутати одностайно підтримали поновлення партнерства із Запоріжжям. Для мене це був дуже сильний і промовистий жест. Це означає, що для міста-побратима ця подія теж є важливою і непересічною.Оновлена угода передбачає подальшу співпрацю у конкретних напрямах: освіта і молодіжні програми, культурні, мистецькі та соціальні обміни, економіка, спорт, обмін досвідом у сфері місцевого самоврядування, а також розвиток прямих зв’язків і обміну інформацією між нашими містами. Тобто йдеться не лише про символічне поновлення підписів, а про зафіксовану рамку для подальшої практичної роботи.Обергаузен для Запоріжжя — не формальний партнер, а справді надійний друг, який допоміг нам вистояти у найскладніший час. І ця допомога була дуже конкретною.▪️ Медицина і порятунок: автомобілі швидкої допомоги, медичні матеріали, ноші, засоби для невідкладної допомоги.▪️ Комунальна сфера і техніка: транспорт, обладнання, техніка для міських і комунальних служб.▪️ Енергетична та інфраструктурна стійкість: генератори, зарядні станції, необхідне оснащення для аварійних і відновлювальних робіт.▪️ Гуманітарна підтримка: побутові речі, захисне спорядження, усе те, що в окремі моменти було критично важливим для міста і людей.Щиро вдячна Обергаузену за послідовність, людяність і справжню дружбу, що не знає кордонів. Бо справжнє партнерство перевіряється не словами, а вчинками.🇺🇦🇩🇪
Відвідала одне з місць тимчасового проживання, де зараз триває ремонт, аби покращити умови для людей. Коли приїжджаєш у такі простори, бачиш не лише стіни чи коридори. Передусім бачиш людей. Їхні історії і те, скільки всього їм довелося залишити позаду.Одна з мешканок тут — Людмила Іванівна. Вона виїжджала з Херсонської області, з селища Козацького Новокаховської ОТГ разом із чоловіком. росіяни нещадно обстрілювали її населенний пункт, тож питання евакуації було неминучим. На збори дали 5 хвилин. Зізнається: у чому була — в тому і поїхала. Вдалось зібрати тільки один пакет речей. Вже під час виїзду звідси росіяни теж сильно атакували: думала, що не доїдуть живими. Але все минулось. Спочатку були у сестри чоловіка в Кривому Розі, потім перебрались у гуртожиток у Запоріжжі. Донині живуть у нас. Ці історії торкають за живе. І саме заради таких людей ми і приводимо до ладу наші МТП. Конкретно в цьому гуртожитку ми уже відремонтували коридори, кухню, вхідну групу, оновили освітлення, підлогу, замінили газове обладнання, встановили нові холодильники, мийки, витяжки, пральну і сушильну машини. Перший етап робіт спільно з благодійним фондом «Рокада» вже виконаний. Окрім цього гуртожитку, облаштовуватимемо ще два простори для внутрішньо переміщених осіб. Тут мають бути не просто ліжка і дах над головою. Тут мають бути нормальні умови для життя.У Запоріжжі в підпорядкуванні КП «Запоріжремсервіс» дев’ять місць тимчасового проживання, де мешкає близько 500 людей. І ця робота для нас не другорядна. Бо за кожним таким простором — людська доля. І наше завдання зробити так, щоб навіть після втрати дому люди відчували: про них не забули.
Тільки цими місяцями мінус 10% російської нафтопереробки. Важливо також відзначити, що російські нафтові компанії змушені зупиняти свердловини. Це ще більш суттєво. Природа російського нафтовидобутку така, що їм саме це найбільш неприємно. Звісно, крім втрати грошей. Щоб відновити видобуток на свердловинах, Росії треба зробити значно більше, ніж багатьом іншим нафтовим країнам, які глушать свердловини, реагуючи навіть просто на коливання ринку. Росіяни так не можуть. Їм втрачати видобуток – це справді дуже боляче. І якщо говорити про загальні російські державні доходи, завдяки комплексному нашому тиску – на всіх рівнях – за п’ять місяців року в них уже дефіцит значно більше, ніж вони планували на рік. Путін, звісно, відклав грошей на війну, але точно не стільки, щоб воювати безкінечно. Кожен наш удар у відповідь, кожен наш спільний із партнерами крок тиску – все це штовхає Росію закінчувати свою війну. Зараз у них уже значна кількість регіонів у стані банкрутства, і Путін веде до банкрутства Росію. І різні схеми, які вони придумують, щоб заробити грошей, їм не допоможуть. Ми бачимо ці російські схеми. Ми фіксуємо їх. І будемо ламати їх.
Сьогодні дуже масштабно Сили оборони України, наша Служба безпеки України, наша розвідка відпрацювали по Московському регіону. Хороша хвиля наших дипстрайків – забезпечуємо Україні цю можливість. Дистанція до цілей цього разу – більш ніж 500 кілометрів, це вагомо ще й тому, що Московський регіон найбільш насичений російськими засобами ППО. Вони свій район влади бережуть найбільше. Але українські далекобійні кроки вже це долають.Як я вчора й казав, росіянам треба думати про свої НПЗ, про свої нафтові об’єкти, про свої підприємства, а не про те, як зламати життя інших народів – в Україні, чи в Молдові, чи в будь-якій іншій країні-сусідці. Також наші Сили оборони відпрацювали за цю добу по об’єктах на тимчасово окупованій території, зокрема в Криму.І ця наша далекобійність – це те, що значно змінює ситуацію та й загалом сприйняття російської війни у світі. Багато партнерів зараз дають сигнали, що бачать, що відбувається і як усе змінилося і в настрої щодо цієї війни, і в досяжності російських цілей на російській території. Війна цілком передбачувано повертається в «родную гавань», і це чіткий сигнал, що не варто зв’язуватися з Україною та йти несправедливою загарбницькою війною проти іншого народу – саме проти народу.
Станом на зараз відомо вже про п’ятьох загиблих у Києві через нічну російську атаку. Мої співчуття рідним і близьким. Близько 40 людей було поранено у столиці. Ще семеро людей поранено на Київщині. У Харкові вже 28 постраждалих. Двоє людей поранено в Одеській області. Загалом 180 об’єктів пошкоджено по країні, і з них лише звичайних житлових будинків понад 50.Зараз іще триває пошуково-рятувальна операція в Дарницькому районі Києва. Шукають людей під завалами будинку. Більш ніж 10 людей вважаються зниклими безвісти. Працюють усі необхідні служби і в Оболонському районі. Також триває відновлення після російських ударів на Полтавщині. Загалом до ліквідації наслідків обстрілу по всій країні вже було залучено понад 750 працівників ДСНС України та майже 750 поліцейських. Вдячний усім, хто допомагає рятувальникам і поліції.Сьогодні ж під час гуманітарної місії в Херсоні росіяни двічі атакували FPV-дронами машину Управління ООН з координації гуманітарних справ, і росіяни не могли не знати, яку машину вони атакують. В машині були керівник Управління ООН з координації гуманітарних справ та ще вісім співробітників організації. На щастя, ніхто не постраждав. Представників місії евакуювали.Все ж значну кількість ракет і дронів під час цих атак вдалося збити. Загальний відсоток збиття – понад 93%. Звісно, треба вище. І, звісно, найбільш складно – захищатися від балістики. Дякую всім, хто нам допомагає в цьому. За всі ці удари буде справедлива відповідь. І потрібно тиснути на Москву так, щоб вони там відчували наслідки свого терору. Важливо, щоб були санкції світу проти Росії. Відповідальність Росії за війну й наш санкційний тиск мають працювати на сто відсотків. І ще дуже важливо, щоб світ не мовчав про цей терор і був з Україною.
У Запоріжжі відкрили відділення загальної неврології та демієлінізуючих і екстрапірамідних розладів у міській лікарні екстреної та швидкої медичної допомоги.Неврологія — один із тих напрямів, де час напряму впливає на прогноз. При інсультах, важких загостреннях розсіяного склерозу, гострих моторних порушеннях, аутоімунних і екстрапірамідних розладах допомога має бути максимально швидкою. І тепер пацієнти з такими станами зможуть отримувати спеціалізоване лікування тут, у Запоріжжі, у тісній взаємодії з екстреною медициною.Важливо й те, що це відділення працюватиме не лише як стаціонар, а як простір комплексної допомоги: від невідкладної діагностики і терапії — до реабілітації, супроводу пацієнта та подальшого спостереження. Йдеться про лікування демієлінізуючих захворювань, паркінсонізму, дискінезій, міастенії, синдрому Гієна-Барре, аутоімунних енцефалітів та інших складних неврологічних станів.Для Запоріжжя сильна медицина — це питання не лише здоров’я, а й стійкості міста. Коли працюють лікарні, коли є фахівці, коли люди знають, що в критичний момент їм допоможуть тут, удома, — це формує довіру до міста і дає людям підстави залишатися тут. І саме тому відкриття такого відділення — це не локальна новина однієї лікарні, а ще один крок до сильнішої міської системи охорони здоров’я.Дякую всьому колективу відділення. Жоден простір і жодне обладнання не працюють без людей. А тут головне — саме професіоналізм, досвід, уважність і щоденна робота лікарів та медичних сестер.
Сьогодні, у День медичної сестри, я хочу розказати історію запорізької медсестри Світлани Іванівни. На початку повномасштабного вторгнення жінка проживала у рідному селі — Дорожнянці Пологівського району. Зі смертю мами, яку вона доглядала останні роки, переїхала до Запоріжжя. Повертатись назад жінці вже немає куди — її будинок повністю зруйнований. Зараз вона має статус внутрішньопереміщеної особи і щоденно допомагає людям. Спочатку пані Світлана працювала у Міській лікарні №3, а зараз - у ЛОР-відділенні Міської лікарні №4.Але за робочим халатом, за спокійними руками і щоденною турботою про пацієнтів є ще одна, дуже особиста історія. Її син Станіслав у березні 2025 року став до лав Збройних Сил України та боронив країну на Донецькому напрямку. Із 15 червня 2025 року він не виходить на зв’язок і вважається безвісти зниклим. Світлана Іванівна постійно шукає його в списках військовополонених і продовжує чекати.Мені важко уявити, як це — щодня виходити на роботу, допомагати іншим, тримати себе в руках і при цьому жити з таким болем усередині. Але саме так сьогодні живуть багато наших медичних сестер. Вони лікують, підтримують, заспокоюють. І дуже часто самі несуть у собі втому, втрату, страх і надію, про які не говорять уголос.Світлана Іванівна - одна з тих жінок, у яких велике серце. І в цей день я хочу подякувати їй. Подякувати всім медичним сестрам Запоріжжя за те, що вони постійно поруч з пацієнтами. Допомагають попри все.І дуже хочеться, щоб найбільше, чого сьогодні чекає Світлана Іванівна, сталося. Щоб її син знайшовся. Щоб вона дочекалася.
Я вдячний Євросоюзу та кожній країні, що входить до нашої коаліції за повернення дітей, яких викрала Росія. Важливо, що нас об’єднує спільна мета – розслідувати ці викрадення, повернути дітей і допомогти їм відновити нормальне життя зі своїми родинами. Це не щось абстрактне. Кожен випадок – це історія реальної дитини та реальної родини. Рятуючи цих дітей, ми даємо шанс не тільки їм – ми даємо шанс нашим країнам не перетворити на попіл цінності, які визначають наше життя. І звідси випливає фундаментальне питання: як стало можливим, що росіяни просто викрали десятки тисяч дітей, сховали їх, відірвали від їхніх родин, а потім навчили їх ненавидіти ту саму країну, із якої їх викрали?Коли країна стає такою силою зла, яка не зупиняється навіть перед знищенням дитячих життів, це не можна розглядати як суто регіональну проблему, як щось, що відбувається «десь далеко». Якщо країна скоює такі злочини проти дітей, це означає, що вона здатна на будь-які злочини. І саме тому цей виклик вимагає відповіді всього світу. Зі звернення до Міжнародної коаліції за повернення українських дітей. (1/3)
🕯 Провели Вечір пам’яті. Про наших загиблих Героїв. Про людей, чиї життя обірвала російсько-українська війна. У День матері цей захід сприймається та відгукується особливо гостро. Бо за кожною історією загиблого воїна завжди є мама. Є жінка, яка виростила, любила, чекала, вірила, молилася. І в цій війні жінки теж платять страшну ціну. Вони втрачають синів, чоловіків, братів. Вчаться жити далі після дзвінка, який ділить життя на “до” і “після”.Звучали дуже різні історії. Денис Васеленко — чоловік, батько, людина, яка працювала у сфері ремонту та будівництва, мріяла створювати красиві простори, а у 2022 році добровільно стала на захист України. Віктор Гришков — батько двох маленьких доньок, кухар за фахом, військовий за свідомим вибором, який загинув у березні 2022 року. Кирило Панченко — зовсім молодий хлопець, якому був лише 21 рік, який любив музику, спорт, мав багато планів на життя, але в перший день повномасштабної війни сам пішов до військкомату. Павло Шеларь — тато маленької донечки, людина спорту і руху, який без вагань став на захист країни. І таких історій сьогодні було багато. Різних. Дуже живих і дуже болючих.У кожній із них є щось спільне: ці люди не були абстрактними «іменами з меморіалу». Вони жили тут, у Запоріжжі. Вчилися, працювали, кохали, виховували дітей, будували плани. Для мене цей вечір був ще й про родини. Про матерів, дружин, дітей, сестер, які сьогодні тримають у собі цю пам’ять. Про людей, яким доводиться бути сильними не тому, що вони цього хотіли, а тому, що війна не залишила їм іншого вибору. Ми не маємо права звикнути до втрат. Не маємо права дозволити, щоб за роками війни притупилося відчуття ціни, яку платить Україна. Пам’ятаємо кожного нашого Героя. І схиляємо голови перед родинами, які живуть із цією втратою щодня.
TGLIST.COM.UA
2024-07-14