Цієї суботи Брами Тернополя організовують толоку на єврейському цвинтарі, закликаю прийняти участь!⏱Коли: 28 березня, 11:00 Зустріч: зупинка «Міське кладовище»Текст оригінального оголошення:Цієї суботи збираємося разом, щоб подбати про місце пам'яті, яке поступово занепадає. ПІдея народилася у відповідь на тред @yurii.martsiniv про плачевний стан єврейського кладовища ми ж звикли діяти, тож запропонували толоку! І ця ідея отримала велику підтримку.І хоч традиційно по суботах Шаббат, ми хочемо з повагою і відповідальністю зробити невеликий, але важливий внесок у збереження історичної спадщини міста.Дрес-код: зручний, цупкий одяг та закрите взуття Що взяти з собою: питну воду (якщо маєте) захисні рукавиці кепка/шапка садові ножиці сміттєві пакети- Якщо у вас немає рукавиць чи пакетів не хвилюйтеся, ми забезпечимо.Спеціальний бонус: Оневелика лекція про тернопільських євреїв та кладовища від Юрія Марцініва- історика-краєзнавця, дослідника генеалогії, члена Asociace MOST UA-CZ, делегата від України.
Оце читаю Теодора Рузвельта - творця Прогресивної партії в США, за його республіканські будні. Він не мав особливої лояльності ні до одної партії і називає себе антисистемним.І приходить до висновку, що в практиці хоч консерватор, хоч "людина духу 1848го" сходяться в великій кількості речей і їх ділять здебільшого дискусії теорії. Тому він шукав достойних людей в обох партіях, усіх хто був зацікавлений у покращені Нью-Йорка. Звісно, велосипеда він не винайшов, але це ще один аргумент в мою персональну думку, що можливо в одну суспільну солідарність об'єднати доволі широкий спектр людей, якщо між ними проговорити, що у них усіх спільна мета - зазвичай добробут України/українців.Звісно, що всіх різні методи і шляхи до цього і в цьому суть усіх конфліктів. Але думаю, що колосальна частина з них може бути вирішена за рахунок нагадування фінальної цілі і існування комунікатора, хто б нагадував. Очевидно, що немає мови в намаганні обєднатись з тими хто займається насильством та людожерством будь якого чину. Але це голосні і від того видимі, але вже ж маргінали. Загальна суспільна мета завжди має бути вище ідеологій, особистих образ чи амбіцій. І завжди нагадувати, що ці "інші" з того боку барикад такі ж українці. Я розумію, що ліплю очевидне до очевидного, але чомусь і навіть таке для когось є революційним
Для міцної національної ідентичності потрібна міцна регіональна ідентичність.В нас в Україні, як і всюди, є величезна кількість регіональних ідентичностей — «східняки», «західняки», всі приблизно розуміють, що слова «одесит», «харківʼянин», «киянин», «криворізький», «гуцул», «з закарпаття» несуть в собі купу культурно-політичного забарвлення, звичок, образів, поведінки і привʼязки до місця. Проте одночасно з тим, ці ідентичності в нас не набули визнання і нормального розуміння, і скоріше майже всі політично стидні, або пейоративні: ідея регіональності подається як щось протилежне національному патріотизму чи загальному розумінню: ці з заходу нас не розуміють, ці зі сходу нас зраджують, тощо, ці на закарпатті — небезпечні сепаратисти, а ті — русофіли. Але це значне упущення, бо будь-яка національна ідентичність не слабшає, а кріпшає від сильної регіональної ідентичності. Так само як наявність вашої рідної квартири чи сільської хатини, рідної альма матер, сімʼї, «місць сили», тощо — дуже локальні досвіди і привʼязаності, загалом включають людей в контекст місця, і загальний контекст, формують почуття привʼязаності, почуття спільності, як ці почуття і розуміння стають основою для національного сприйняття, і посилюють його, так само це робить і регіональна ідентичність.Парадоксальним чином, локальна включенність стає основою загальної включенності. Так само як справжній національний патріотизм стає основою для розуміння інших народів і спільнот. В нас є певний страх щодо таких процесів — через російські проєкти Одеської і Харківської «народної республіки», загрози сепаратизму, проте така лояльність до певного регіонального проєкту, на мою думку, лише посилює протисепаратистську впевненість, і прибирає певну ізоляцію. В цьому, Україні є чому повчитися у британського Манчестра, і загалом британської політичної дискусії, в центрі якої зараз посилення самоуправління міст, інституцій міського самоврядування, створення локальної культури на основі міських музеїв, футбольних і музичних клубів, галерей і місць зібрань, унікальної історії і місцевого бізнесу, яке не планує розширюватися за межі міста, цим вибудовуючи інтимний звʼязок зі своєю спільнотою.В нас важливу роль в цьому починає грати Харків. Багато в чому через Хартію, яка вирішила визначити себе як регіонально-вкорінений підрозділ; а також завдяки місцевим культурним діячам (чого можна сказати лише про любовоненависть до Гамлета!). (Так само, наприклад, Одеса в культурних колах чимось памʼятається своєю спільнотою на СРЗ)Економічно теж зосередження на регіональному розвитку і самоуправлінні показує значну перевагу, ніж орієнтація лише на загальнонаціональні проєкти. Політично — це побудова міцних самоврядних клітин держави, військово — створення бази підтримки армії, волонтерства, тощо. Культурно — місцем нового ренесансу (бо що насправді може культура без вкорінення до місця?)Декомунізаційні і дерусифікаційні процеси також дають величезні можливості для творчого переосмислення простіру, для бібліотек ім. Багряного, вулиць видатних локалістських діячів, поетів, лівих романтиків і патріотів. Або ж для локальних історій (як от у Вінниці, вулиця на честь підпільного напівдисидентського бітлз-бару за часів СРСР!) Іншими словами — є що робити, є на що зверати увагу. Важливий напрямок, бажаний для будь-якого національного розвитку, та і для будь-якої політичної стратегії.
Компанії наймають комюніті менеджерів, щоб ті виправляли відсутність комунікації між людьми, відсутність зв'язків, те що є у здоровому суспільстві між людьми. Бо так чи інакше це збільшує продуктивність працівників.В суспільстві це зазвичай відбувається само собою, ми самі зацікавлені у зв'язках, щоб вижити і закрити весь спект потреб які ми маєм через нашу стадну природу (скоріше налаштування як завежено тут на каналі). А зазвичай люди ходять на роботу яку вони ненавидять, вимушена жертва, вони не зацікалені у звязках та дружбі там. Хіба що дружба супроти роботи.Отож робочому колективу потрібна людина яка виконує роль комунікатора.Я б порівняв це з людиною яка заставляє зубрів спарюватись (чи хто там має проблеми з розмноженням в неволі, слони?) - це повністю в довгострокових інтересах зубрів, але з ряду причин вони цього не роблять, але я взагалі не про це..Отож. А якщо суспільство побудоване, як компанія, ну тобто як закрите щось, що зрощує егоїзм та відчуженість, бо це цілком здорова реакція на хворе середовище. Що якщо суспільство форми міста, фігурально, але суть передає.Отож, суспільству такому теж треба комюніті менеджера, закривати потребу в комунікації. Хоч люди самі мали б бути зацікавлені в цьому.Ну тобто, люба нова громадська організація не буде робити нічого нового і унікального, уже щось та й існує - збір крові? Допомога ветеранам? Навіть в місті на 200к людей знайшлось по пять на кожний можливий такий пункт. Але люди не знають про них, ба більше більшість ініціатив не знають одна про одну, і існують тому що хтось почав діяти бо не знав, що хтось уже це робить. Вибачте, у мене почався депресивний епізод, таке повториться
«Морального осуду недостатньо»Рафаель Глюксманн в інтервʼю про кризу соціал-демократії, запізнілу самокритику та загрозу перемоги правих на виборах у ФранціїРафаель Глюксманн — не просто депутат Європарламенту, а одна з ключових фігур, яка системно та послідовно осмислює кризу сучасної європейської політики, яка не є простим завданням для усіх, хто нею займається.Водночас, важко не відзначити і той факт, що Глюксман веде свою промову від імені «тонучого корабля» європейської соціал-демократії, яка не знайшла поки спроможності переформатуватись під нові виборчі реалії, в яких ультраправі сили забирають собі голоси робітничого класу, а соціал-демократичні партії стійко асоціюються з минулим. Хоча Глюксман і ближче до вирішення проблеми ніж багато інших європейських політиків (він хоча би дійсно визнає, що проблема гостра і зміни невідворотні), втім і у нього немає наразі того бачення, які рішення можуть зберегти європейський лівий центр на плаву в майбутньому. Однією з важливих політичних проблем, які поки європейський лівий центр не бачить у якості проблеми є стійка упевненість у демократії як самоцінності, тобто ідеї що якась «європейська демократія» як така і є тією метою, до якої слід апелювати як до бажання власне самих виборців. У той же час, соціал-демократичний електорат втрачається, розчиняється в часі і переходить до підтримки інших політиків, особливо у часи криз на які есдеки, схоже, не здатні дати однозначних відповідей.Сам Глюксман у інтервʼю говорить і про критичну позицію лівиці щодо себе самої як про необхідну передумову оновлення, сам при цьому її не демонструє в ході розмови, опираючись на базові конструкції («необхідність захистити демократію», «потребу відвоювати у правих робітничий клас», «демократичний діалог», «неможливість перейти межу»). Якоюсь мірою Глюксмана часто розглядають як «надію» нової європейської соціал-демократії, однак чи є саме по собі це фактором успіху для течії в наступне десятиліття? Навряд. Однак, інтервʼю не стає від цього менш симптоматичним.Це інтервʼю запозичене нами із соціал-демократичного журналу Internationale Politik und Gesellschaft (IPG) та перекладене редакцією 12 зірок українською мовою.Читайте за посиланням🇪🇺Підписуйтесь на 12 зірок
Ратифікація угоди про партнерство ЄС-МЕРКОСУР зупинена на невизначений термін. І причиною тому резолюція Європарламенту, органу про який ми найчастіше чуємо в контексті його безсилості та пустословності.Після підписання 17 січня дана угода надійшла на погодження до Європарламенту, який мав її погодити та направити на ратифікацію до Ради ЄС. Однак, замість цього Європарламент проголосував за резолюцію про передачу угоди до Суду ЄС для перевірки її відповідності договорам ЄС. І якщо Суд вирішить, що угода суперечить праву ЄС, вона не зможе набрати чинності в нинішньому вигляді, цей процес може зайняти до двох років.Таке рішення європарламентарів піднімає низку старих протиріч – Єврокомісія проти Європарламенту, Німеччина проти Франції. Все частіше європейські політики та бюрократи змушені відходити від старих практик повної згоди усіх, що несе за собою ризик паралічу й так неповорткого механізму прийняття рішень.Чи справді Європарламент заблокував угоду ЄС-МЕРКОСУР і хто врешті решт переможець в цьому протистоянні?Читайте в нашому матеріалі 🇪🇺 Підписуйтесь на 12 зірок
Бурят-Монгольська Республіка (2/2)III. Воля та панмонголізм1911-й рік. Остання імператорська династія в Китаї з гуркотом валиться. У цей же час, свою незалежність проголошує Монголія. Це дуже оживляє бурят-монгольський національний рух. Бурят-монгольська інтелігенція активно їздить до Урґи, де пише займається політичною та культурною діяльністю. Серед авторів першої конституції Монголії був, між іншим, Елбеґ-Дордже Рінчино, про якого ми ще не раз сьогодні згадаємо.Уся ця активність, між іншим, активізовує бурят-монгольський національний рух та породжує панмонголізм — рух за об'єднання монголів у одну державу або союз.І ось, через 6 років, незадовго після початку визвольних змагань, з 7 по 12 квітня 1917 року, відбувається 1-й з'їзд бурят-монгольського народу. На ньому визначено кордони проживання бурят-монголів і проголошенні автономії а також відміні багатьох застарілих і деструктивних традицій, зокрема викупу за наречену при весіллі. На наступній сесії цього з'їзду вирішено націоналізувати школи та вести типографію і видавництво бурятською мовою.Там же проголошено Центральний Національний Комітет Бурят-Монголів Східного Сибіру, скорочено Бурнацком — вищий виконавчий орган тоді ще бурятської автономії стосовно питань створення держави. Першим його лідером був згаданий вище Рінчино Елбек-Дордже. Проте через декілька місяців, Тимчасовий Уряд у Москві повністю втратив будь-яку владу над своїми територіями. Отже бурятами вирішено проголосити незалежність. Заявлені території включали у себе більшість територій Іркутської Губернії та Забайкальської Області, проте де-факто контроль був тільки у Забайкаллі.Бурят-монголам вдалося скликати Раду, провести вибори та налагодити відносини з большевиками у Сибіру та колчакістами, роблячи Бурят-Монголію буферною державою. Також вдалося організувати першу армію, запустити державний друк та навіть успішно зібрати податки.Проте, не все було так гладко. У 1919 році частину Забайкалля зайняв атаман Сємьонов, і хотів легітимізувати свою владу через юридичне визнання Бурят-Монголії. Більшість бурят у вигляді протесту покинуло парламент та почали діяти підпільно, коли ж Сємьоновим лишився співпрацювати лише Сампілай Даші. IV. ЗанепадТакий поштовх у бік білих сил дозволив "виправдати" напад червоної Далекосхідної Республіки. Невдоволення було неймовірно великим, тож совєти пообіцяли Бурят-Монголії широку автономію. Самі ж у цей час все більше робили на розбиття не тільки зв'язків між Бурят-Монголією та Зовнішньою Монголією, але і самої Бурятії на дві частини. Одна відійшла у склад РФССР, інша лишилась у Далекосхідній Республіці аж до її анексії. Пізніше, вже за Сталіна, більшість діячів репресовано, письмо заборонено, а приставку -монгольська прибрано з назви автономії. Також обрано найменш схожий на монгольську діалект — хоринський, аби ще більше віддалити два народи один від одного.
#новинки_2026📣 "Локальна історія" відкрила передпродаж📖 Крістофер Кларк. Революційна весна: боротьба за новий світ, 1848—1849🧐 Книга поки що лежить дещо далеко від моїх зацікавлень, але дуже тішуся її виходу 1⃣ Порівняльні історичні дослідження — це завжди чудово, оскільки вони дозволяють побачити історичні процеси в перспективі: що було унікальним для України, а що — загальною тенденцією2⃣ Деколонізація так і має виглядати: дивитися на минуле не лише з власної національної перспективи, але й не з перспективи імперського центру. Тут маємо історію інших колонізованих народів. В СРСР тема не дуже толерувалася: російські війська придушили угорську революцію (і повторять це через 108 років), а самі слов'яни хотіли незалежності, але... без покровительства царя. В радянську ідеологію це не вписувалося. Після 1991 року більше вивчалася українська частина "весни народів" — і маємо доволі багато цікавих розвідок! Але настав час порівняння! І це дуже круто!🔥 Оригінал вийшов 2023 року! Новинка у всіх сенсах!
Нерівність і авторитаризм нерозривно пов'язані — дослідженняНове велике статистичне дослідження показує нерівність основним фактором розвитку авторитаризму.Порівняльний статистичний аналіз вказує на один стійкий висновок: чим більш нерівномірним є розподіл доходів у демократії, тим вищий ризик обрання глави уряду, схильного до концентрації влади та руйнування демократичних норм. Навіть заможні й давні демократії, як-от Сполучені Штати, є вразливими за умов високої нерівності (хоча національне багатство може забезпечувати певну стійкість). Насправді ці дві проблеми — нерівність і демократична ерозія — взаємопов’язані. У великому міжнаціональному статистичному дослідженні чинників ризику демократичної ерозії ми встановлюємо, що економічна нерівність є одним із найсильніших предикторів того, де й коли відбувається руйнування демократії.Цей базовий результат вражає своєю стійкістю. Загалом ми виявляємо послідовний позитивний зв’язок між розривами в доходах або багатстві та демократичною ерозією в більш ніж 100 різних статистичних моделях.Щоб уявити масштаб цього зв’язку, порівняймо Швецію — країну, де доходи є більш вирівняними, ніж у всіх, окрім 13% демократій (коефіцієнт Джині = 26,4 у 2017 р.), — та Сполучені Штати, де коефіцієнт Джині вищий, ніж у 60% демократій (38,4 у 2017 р.). Для такої відносно рівної країни, як Швеція, прогнозований ризик демократичної ерозії становить 4%.Для настільки нерівної країни, як США, прогнозований ризик більш ніж подвоюється — до 8,4%.Останніми роками Швеція не була повністю застрахована від зростання впливу ультраправої, антиіммігрантської партії; однак політичні лідери не атакують пресу чи рівноправні державні інституції, а суспільна довіра до державних інститутів залишається високою (27). Інші, більш нерівні країни перебувають під ще більшим ризиком, ніж США. Південна Африка, найбільш нерівна демократія в нашому наборі даних, мала ймовірність ерозії на рівні 31%. Фактично шведська демократія збереглася неушкодженою, тоді як демократії США та Південної Африки зазнали помітного послаблення.
Цього дня у 1917 р. було проголошено Кримську Народну Республіку. Кримська Народна Республіка була першою мусульманською країною, що мала повноцінний парламент та рівні виборчі права для жінок. Це також була перша мусульманська країна з соціалістичною партією на чолі.Кримські татари, обʼєднані навколо Татарської Соціалістичної Партії, відвоювали своє право на самовизначення. Засновник партії, поет і муфтій, Номан Челебіджіхан, став першим головою уряду. Його вірш «Я поклявся» став гімном кримськотатарського руху, таким залишається і по нині. Кримська Народна Республіка вбачала свій державний лад схожим на Швейцарський, з всіма народами Криму обʼєднаними у демократичну федерацію. Щодо економічної програми, Крим орієнтувався на ідеї соціал-демократів і соціалістів-революціонерів. Релігійно ж Кримська Народна Республіка стала прапороносцем джадидизму — ісламського реформізму, який поєднував необхідність модернізації, культурно-демократичного розвитку з ісламською вірою.Республіка стала місцем розвитку мусульманського руху за права жінок, найбільш відомою представницою якого стала Шефіка Гаспринська, делегатка Курултаю кримськотатарського народу. Завдяки її діяльності, рівність жінки та чоловіка були закріплені Курултаєм.Республіка прожила недовго, і була знищена за результатами більшовицько-російської агресії. Протягом наступних двох місяців, завдяки впливу на флот, більшовики змогли захопити Крим і знищити кримськотатарське самоврядування, запровадивши маріонеткову республіку і терор.
TGLIST.COM.UA
