«[...]Логіка капіталістичної глобалізації – це логіка товаризації, її результат – розділення світу на ділянки виключної приватної власності. Складно зрозуміти, як цю логіку можна замінити логікою, заснованою на демократичному визначенні суспільних потреб, не вводячи широкої суспільної власності на неособисті виробничі ресурси.
Яким чином демократичним шляхом можуть прийматися рішення про розподілення ресурсів, якщо ці ресурси в основному знаходяться у приватній власності? Сутність приватної власності полягає в тому, що вона наділяє власника правом не дозволяти іншим приймати рішення про використання предметів, якими він володіє.
Демократична планова економіка повинна основуватися на суспільній власності.

Щоб правильно зрозуміти цю ідею, необхідно зробити два застереження. По-перше, не потрібно, щоб усі виробничі ресурси перебували у суспільній власності. Як уже зазначалося, люди повинні мати право самостійно обирати те, чим їм займатися. Ба більше, питання про розміри малого підприємства має вирішуватися в ході демократичних переговорів: сумний досвід примусових колективізацій у двадцятому столітті свідчить про те, що земельна реформа часто, принаймні на перших порах, набуває форми розширення селянської власності.

По-друге, відстоювати суспільну власність не означає захищати бюрократичні форми державної власності, які у двадцятому столітті зазвичай вважалися альтернативою ринковому капіталізму.

Шене, Серфаті та Удрі справедливо стверджують: «Суспільна власність – це обман, якщо вона не супроводжується формами управління і по-справжньому колективного та демократичного контролю».

Але тоді головне в описаній тут моделі соціалістичного планування полягає в радикальному розширенні демократії у двох аспектах: по-перше, економічні процеси відтепер будуть підпорядковані колективному прийняттю рішень, і, по-друге, саме прийняття рішень буде децентралізоване на основі переговорної координації. Такі зміни наповнили б новим змістом гасло «демократії участі» і тим самим стали б перешкодою для тенденції відходу громадян від політики, яка стала тривожною особливістю сучасних ліберальних демократій.

Звичайно, цей стислий нарис лише в загальних рисах описує основні особливості планової соціалістичної економіки й залишає без відповіді безліч важливих питань. Тим не менш, він явно перевершує основні альтернативні концепції, поширені в антикапіталістичному русі, – концепції локалізації та взаємовигідної торгівлі. Будучи мікрореформою, взаємовигідна торгівля може виявитися корисною для окремих груп виробників у країнах «третього світу», – хоча там, де відбувається перевиробництво основних товарів, успіх одного фермера обертатиметься збитком для іншого», – Алекс Каллінікос. Антикапіталістичний маніфест.