У 2005 році Купа разом із кількома товаришами придбав у складчину ферму в Гутайу, крихітному селі розміром із деборовський Шампо, за кілька кілометрів від Тарнака — охайного селища з 350 мешканцями в департаменті Коррез. Тут, в одному з найменш населених куточків французької провінції, за багато кілометрів від будь-якого скільки-небудь помітного міського життя, вони створили власну екоспільноту та оксамитове підпілля. Вони відремонтували старовинний котедж, замінили електропроводку в занедбаному барі, організували кооператив на базі сусідньої бакалійної крамниці, допомагали пересувній бібліотеці та кіноклубу, брали участь у повсякденному житті традиційно комуністичної комуни, надаючи їй автономістського лівого ухилу, чим нервували владу, ставлячи під загрозу її статус-кво через зміну усталеного порядку речей. Влада заметушилася, втрачаючи контроль над звичним повсякденним життям і стикаючись з іншим, малозрозумілим для неї типом повсякденності.

Тому рано-вранці 11 листопада 2008 року 150 до зубів озброєних спецпризначенців за підтримки гелікоптерів увірвалися в сонне село; не зважаючи на гавкіт собак, приголомшених кіз і переляканих курей, вони заарештували дев’ятьох людей. Так звану «тарнакську дев’ятку» уряд Саркозі звинуватив у саботажі на залізниці поблизу німецького кордону та в незаконній політичній діяльності. За «створення злочинного угруповання з метою здійснення терористичної діяльності» їм загрожувало до двадцяти років ув’язнення. На початку 2008 року всіх, крім Купа, виправдали. У травні 2009 року, після шести місяців «попереднього ув’язнення», Купу також звільнили. Як він сказав в інтерв’ю Le Monde (25 травня 2009 року): «Антитероризм, усупереч тому, що підказує сама назва, — це не засіб боротьби з тероризмом, а метод розправи з політичним противником як із терористом».

Через кілька днів після тарнакських арештів «антитерористичний підрозділ» Центрального управління судової поліції та прокуратури склав у Парижі звіт. Це вражаючий, навіть моторошний текст. Справу в ньому подано так, начебто таємна поліція «розгромила базовану у Франції підпільну структуру анархістів-автономістів, яка своїми протиправними діями дестабілізувала становище в країні». Група, «що сформувалася навколо харизматичного ідейного лідера Жюльєна Купа, займалася протестною активністю, пов’язаною з великими політичними подіями», а саме: «здійснювала саботаж транспортної інфраструктури», «регулярно брала участь у політичних демонстраціях»: з нагоди саміту «Великої вісімки» в Евіані в червні 2003 року та на острові Сан-Джорджо (Італія) у 2004-му, у різних екологічних форумах, у протестах проти ухвалення антиімміграційних законів, у протесті грецьких активістів у Салоніках у вересні 2008 року, у демонстрації у Віші в жовтні 2008 року під час зустрічі 27 європейських міністрів внутрішніх справ. Ці активісти, додавалося у звіті, не просто casseurs (погромники), вони утворюють «групу, добре підготовлену до тактики міської партизанської війни, і діють сплановано та узгоджено». Ба більше, їхня програма відзначається «радикалізмом», а самі вони мають «зв’язки із закордонними групами».

Згідно зі звітом, таємна поліція викрила змову «тарнакської дев’ятки». Нібито вони планували саботаж на швидкісній залізниці в Мозелі — адже саме за саботаж, як нагадав прокурор суду, виступає «Грядуще повстання». Однак під час обшуку в будинку Купа поліція не виявила ані вибухівки, ані зброї масового ураження, ані «коктейлів Молотова», ані розвідних гайкових ключів — «лише документи з докладною інформацією про функціонування залізниці, включно з точним часом прибуття та відправлення поїздів». Як написав на захист «тарнакської дев’ятки» італійський філософ Джорджо Агамбен: «простою мовою» це означає «розклад поїздів». Поліція також конфіскувала «пристосування для лазіння», що, за словами Агамбена, «простою мовою» означає «драбину, яку можна знайти в будь-якому заміському будинку».