РАНКОВИЙ КУЛИК

КОЛИ СУСПІЛЬСТВО ХОЧЕ ЗМІН, А ДЕРЖАВА ВТРАТИЛА ЗДАТНІСТЬ ЇХ ЗАПРОПОНУВАТИджерело – Кейт ПІКЕТТ — професорка епідеміології та директорка Центру соціальних змін Born in Bradford при Університеті Йорка, а також співдиректорка Health Equity North. Головна загроза демократії сьогодні — не обов’язково недовіра до самої демократії. Значно небезпечніше, коли люди перестають вірити, що демократична система здатна змінити їхнє життя. Є парадокс, який дедалі виразніше визначає політику розвинених демократій. Люди хочуть економічних змін, але дедалі менше довіряють урядам, які мають ці зміни здійснити. Вони не обов’язково відмовляються від демократії як принципу. Навпаки, 68% опитаних у 17 найбільших економіках світу продовжують вважати демократію найкращою формою правління. Але водночас чотири з десяти вже готові погодитися, що їхній країні був би потрібен «сильний лідер», не обмежений парламентом і виборами. Це не суперечність, а симптом. Суспільство може залишатися демократичним у своїх цінностях і водночас втрачати віру в демократичну державу як ефективний інструмент змін. Причина цього розриву лежить передусім в економіці. 70% громадян вважають, що нерівність у їхніх країнах зайшла надто далеко, дві третини переконані, що економічна система працює на користь багатих і впливових, а 69% вимагають серйозної економічної трансформації. Це вже не протест окремих соціальних груп. Це масовий запит на зміну правил гри. Люди дедалі менше готові миритися з моделлю, у якій економічне зростання вимірюється статистикою ВВП, тоді як вартість житла, медицина, освіта, догляд за літніми людьми та повсякденна безпека стають для них дедалі дорожчими. Найбільш небезпечним є навіть не саме відчуття нерівності, а втрата очікування, що політична система здатна її подолати. Лише 31% опитаних вважають, що їхній уряд протягом наступних 20–30 років ухвалюватиме рішення в інтересах більшості. Ще два роки тому таких було близько 40%. Саме тут виникає вакуум, який завжди хтось заповнює. Якщо традиційні партії пропонують суспільству лише косметичний ремонт системи, яка сама потребує перебудови, на сцену виходить політик, який обіцяє «зламати все». Він може називати ворогами еліти, мігрантів, бюрократів, глобалістів, опозицію або «п’яту колону». Його перевага не в тому, що він має реальний план економічної трансформації. Його перевага в тому, що він готовий дати просту відповідь на складне відчуття безсилля. Саме тому економічна нерівність стає не лише соціальною проблемою, а й проблемою демократичної безпеки. Для України цей висновок особливо важливий. Війна не скасовує питання соціальної справедливості — навпаки, вона робить його гострішим. Після війни суспільство навряд чи погодиться повернутися до довоєнної моделі, у якій держава говорить про реформи, цифровізацію та економічне зростання, але громадянин оцінює державу значно простіше: чи можу я дозволити собі житло, лікування, освіту для дітей, гідну старість і нормальну роботу? Держава, яка не здатна відповісти на ці питання, неминуче втрачатиме легітимність — навіть якщо формально всі демократичні інститути продовжуватимуть існувати.https://politcom.org.ua/коли-суспільство-хоче-змін-а-держава

СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ СТАЄ КРИТИЧНОЮавтор - Marek Budzisz (Польща)Ситуація в Україні швидко змінюється, на жаль, у несприятливому для Республіки Польща напрямку. Тим більше, що сьогодні Україна має 110 бригад сухопутних військ, які ціною величезних зусиль здатні зупиняти російський наступ. Чи зможемо ми замінити цей потенціал? Польща може виставити 25 бригад, а наші європейські союзники — щонайбільше кілька десятків у короткостроковій, до 180 днів, перспективі. Укладення миру на російських умовах може означати «нейтралізацію» українського потенціалу, якому навіть у середньостроковій перспективі не буде чим протиставити. Не пізніше ніж у найближчі 6 місяців дестабілізована Україна також може — під тиском, зокрема, американських союзників — спробувати «вийти з війни», навіть на некомфортних умовах. Якщо цей сценарій реалізується, ми матимемо спільний кордон з ослабленою, внутрішньо дестабілізованою та розчарованою державою. До того ж — із державою, яка конфліктуватиме з Польщею через історичну політику та реальні інтереси. За таких умов ризик зростання напруженості на лінії Київ — Варшава є реальним, тим більше в передвиборчий період у Польщі. Альтернативою є продовження війни, але вже слабкою Україною та дедалі радикальніше налаштованою Росією, яка перетинатиме нові «червоні лінії», зокрема ті, що пов’язані з атаками на цілі на території сусідніх держав. УкраїнськіновиниОбидва сценарії означають драматичне погіршення геостратегічного становища Польщі та всієї Центральної Європи — від Фінляндії до Румунії. Я наголошую на цьому, щоб показати: ми не самотні у своїй оцінці загроз. Їх бачать усі — від Гельсінкі та Стокгольма до Бухареста. Ця ситуація вимагає нової стратегії Варшави, нової позиції польських державних еліт, нового суспільного консенсусу, предметом якого мала б стати наша політика щодо України. Час для її формування настав саме зараз.https://politcom.org.ua/ситуація-в-україні-стає-критичною

BRICS І БОРОТЬБА ЗА НОВИЙ ГЛОБАЛЬНИЙ ПОРЯДОК: ГЕОПОЛІТИЧНІ ЗРУШЕННЯ У 2025 РОЦІавтор - Velina TchakarovaСтаном на 2025 рік BRICS+ позиціонував себе як важлива геополітична та економічна сила, яка активно впливає на глобальні фінансові потоки, технологічне співробітництво та багатосторонні дипломатичні процеси між економіками, що розвиваються. Прагнучи протистояти західному фінансовому та геополітичному домінуванню, BRICS+ має одночасно долати розбіжності між економічними системами, зовнішній тиск США та внутрішні суперечності. Хоча створення єдиної валюти BRICS залишається довгостроковою метою, практичні кроки — такі як механізми розрахунків, забезпечені сировинними активами, платіжні мережі на основі блокчейну та збільшення торгівлі в національних валютах — уже реалізуються, закладаючи основу децентралізованої фінансової системи. Не можна ігнорувати геополітичний вимір фінансової еволюції BRICS+, особливо після повернення Дональда Трампа до Білого дому у 2025 році. Його прямі погрози запровадити 100-відсоткові тарифи проти країн BRICS, які прагнуть замінити долар США, означають безпосередню конфронтацію з економічними амбіціями блоку. Такий крок мав би серйозні наслідки для глобальної торгівлі, особливо для Китаю, який залишається найбільшим експортером до США. Нова торговельна війна могла б прискорити зусилля Пекіна з дедоларизації, ще більше поглибивши економічну біполяризацію між Заходом і багатополярною фінансовою системою, що формується. Тим часом Індія та Бразилія опинилися б у складному балансуванні, оскільки обидві країни мають міцні торговельні зв’язки зі США і можуть не захотіти повністю підтримувати антидоларову стратегію, яка загрожувала б їхнім економічним інтересам. Питання створення єдиної валюти BRICS+, хоча й часто обговорюється, залишається значною мірою спекулятивним. На відміну від єврозони, яка десятиліттями формувала монетарну інтеграцію, BRICS+ не має необхідної інституційної згуртованості та економічної конвергенції для створення єдиної валюти. Домінування Китаю, на який припадає 62% ВВП BRICS+, створює дисбаланс сил, з яким меншим економікам буде складно впоратися. Крім того, різні монетарні політики, торговельні дисбаланси та геополітичні розбіжності роблять перспективу спільної валюти BRICS+ малоймовірною найближчим часом. Натомість головними механізмами дедоларизації, найімовірніше, залишатимуться поступові кроки — двосторонні валютні своп-угоди, регіональні клірингові центри та розширення цифрових платіжних мереж. ЗаконодавчізміниГеополітичні та геоекономічні наслідки фінансових ініціатив BRICS+ у довгостроковій перспективі є значними. Успішна стратегія дедоларизації могла б послабити здатність США застосовувати односторонні санкції, зменшити глобальний фінансовий вплив Вашингтона та змінити міжнародну торговельну динаміку. Водночас перехід до багатополярної фінансової системи, ймовірно, збільшить нестабільність на ринках, створюючи нові ризики для інвесторів і транснаціональних корпорацій, які працюють у дедалі більш фрагментованій глобальній економіці. Зрештою, BRICS+ — це не просто економічний блок, а геополітична заява, декларація наміру змінити глобальні структури влади. Хоча його фінансова незалежність від долара США залишається незавершеним процесом, загальний напрям є очевидним: світ рухається до більш децентралізованого та багатополярного економічного порядку, і BRICS+ відіграє в цьому процесі провідну роль. Чи зможе він фундаментально трансформувати глобальну фінансову систему, чи залишиться сукупністю фрагментованих ініціатив — залежатиме від здатності подолати внутрішні суперечності, витримати зовнішній тиск і створити стійку та масштабовану фінансову інфраструктуру.https://politcom.org.ua/brics-і-боротьба-за-новий-глобальний-поряд