​​Найбільша проблема кібербезпеки часто не в хакерах.

Можна купити дорогий NGFW, поставити EDR, розгорнути SIEM, налаштувати моніторинг і найняти хороших спеціалістів. Зловмисник може навіть не використовувати якусь надскладну вразливість. Достатньо скористатися тим, що в організації вже працює не так.

Проблема в тому, що купити засіб захисту часто простіше, ніж побудувати нормальний процес.

Обладнання можна замовити. Ліцензію - оплатити. Систему - встановити. А ось організувати роботу так, щоб підрозділи дотримуватися правил доступу, визначити відповідальних за дані, організувати контроль змін, регулярно перевіряти резервне копіювання та навчити людей не відкривати все підряд - це вже зовсім інша історія.

Тут починається робота не тільки ІТ чи відділу інформаційної безпеки, а всієї організації. І є ще один нюанс. Від ІБ часто очікують, що вона зробить організацію безпечною. Але при цьому бюджет, повноваження та підтримка керівництва можуть залишатися на рівні "ну ви там щось зробіть".

Так не працює. Безпека потребує ресурсів, але не менш важливі рішення керівництва. Якщо ризик відомий, рішення щодо нього має бути прийняте: зменшити його, уникнути, передати або свідомо прийняти. Просто покласти звіт у папку - не рішення.

І ні, я не знецінюю технічні засоби захисту. Вони критично важливі. Але їхня ефективність залежить від того, як вони впроваджені, налаштовані та вбудовані в роботу організації.

Кібербезпека - це не кількість куплених ліцензій і не кількість зелених індикаторів на дашборді. Це здатність вчасно виявити проблему, обмежити її наслідки, відновити роботу та знизити ймовірність повторення та обмежити можливі наслідки.

Іноді найважливіше покращення безпеки - це не нова система за десятки тисяч доларів.
А вчасно забрати зайві доступи, перевірити відновлення з резервної копії та призначити людину, яка справді відповідає за процес.

Технології захищають інфраструктуру. Процеси допомагають зробити цей захист системним. А відповідальність за безпеку не можна просто купити разом із ліцензією.🫡