До вчорашнього допису про справжністьМені щастить часто зустрічатися з людьми більш безпосередньо і бачити їх більш відверто, аніж то зазвичай буває поміж нас.Це через священниче служіння. Священнику, в принципі, прийнято довіряти. Люди легше відкриваються нам, приносять часто до нас те, що в інстаграм не запостиш і навіть близьким не завжди розкажеш.І ти бачиш людей у їхній справжності. У їхніх невдачах, добрих поривах і розчаруваннях, у сумнівах і надіях, у гріхах і в покаянні. І що я хочу вам сказати - люди у справжності своїй прекрасні. Ви дуже красиві коли справжні. Інколи це аж захоплююче. І це те, із небагатого, що мені подобається у цьому служінні, - бачити живі людські душі.Ми красиві, коли ми НЕ намагаємось приховати свою слабкість дешевим марнославством, коли ми НЕ стараємось егоїстично нав'язати себе світу, але хочемо тут бути, коли ми НЕ виправдовуємо свою низість, але нерідко саме із неї шукаємо вищого, високого, правдивого, справжнього... святого. І може людина не завжди ставить собі ось таке пафосне завдання у своїх життєвих перепетіях, щоб бути там власне святою, та кожна справжність саме в цю сторону. У справжності завжди є доля розкаяння, яке веде до скромної розважливості, а це вже про добро і красу.Безперечно, ми не можемо бути ось такими справжніми, відвертими і відкритими всюди і з усіма, це просто небезпечно, та і було би по-дурному, бо не всім ваша справжність ще треба. Тож нам потрібні і маски, і ролі. Але нам потрібні і ті, з ким ми могли би бути справжніми. А особливо нам потрібне ще вміння бути справжніми, бо то непросто. Справжність завжди непроста і це може лякати. Часто люди бояться справжніх навіть самих себе. Але звідси й варто починати.І як казала неймовірна Ліна:"Люди, будьте взаємно красивими"Живи і будь 👌 #життянавчило
Відкривайте двері ширше, психологія іде!Психологізація суспільного простору відбувається неймовірними темпами. Війна тільки прискорила цей процес.Гляньте, як чисто психологічні поняття, як-от стрес, депресія, тривожність, тригери, вигорання та ін., щільно увійшли в наші будні й стали частиною нашої щоденної мови.Психологізується все: війна, політика, релігія, стосунки, мистецтво — вже давно.Є тут певна градація, яку я бачу за віком.Старші люди чужі до цих процесів. Це не їхня мова, не їхні поняття, і воно їм не потрібно. Інколи вони сприймають психологію навіть насторожено й підозріло. З ними не варто так говорити. Однак не вони визначають тренди.Люди середнього віку відкривають для себе психологію, придивляються, часто сподіваються на неї.Для молоді ж психологія — життєве середовище. Через соцмережі вони психологізовані часто на рівні студента першого курсу психології. Слово "газлайтинг" вони вживають так само спокійно, як інші слово "аб'юзер". Вони, здається, найбільше й найчастіше звертаються за допомогою до психологів.Поки відбувається захоплення психологією, розчарування буде згодом.Ну а я тим часом радію, що в темі.P.S. Якщо ви хочете познайомитися з психологією чи скористатися її надбаннями, не звертайтеся лише до цієї примітивної попси, яка повсюди на очах. Зайдіть через серйозних авторів, бо ці "8 уроків, як навчитися впевненості", "Як перестати сумніватися в собі за місяць" чи щось у цьому роді — це просто курям на сміх.Живи і будь!#іпросуспільство
Чому ми робимо те, що нам не подобається? або Про граблі.Уявіть: ви знову робите щось, за що себе картаєте. Знаєте, що це вам шкодить, але все одно повторюєте. Прокрастинація, переїдання, конфлікти на рівному місці, алкоголь… Знайомо? Тоді виникає питання: чому ж ми це робимо?Психологія стверджує, що поведінка не буде повторюватись, якщо вона не підкріплена вигодою (це і основний принцип дресирування тварин).Тобто, ти не будеш постійно наступати на одні і ті ж граблі лише тому, що ти такий невдаха, тобі не щастить, життя до тебе несправедливе чи ще щось таке. Якщо ти подружився з якимись граблями, постійно щось робиш, що самому не подобається, то саме час подумати, чому ти за то тримаєшся і що воно тобі дає.Є таке поняття у психології, як вторинна вигода. Хоча дія викликає самоосуд чи дискомфорт, вона може забезпечувати людину певною вигодою.Наприклад:Уникнення страху чи відповідальності.Прокрастинація може захищати від страху невдачі.Підтримка звичного стану.Знайомі патерни, навіть негативні, часто створюють ілюзію контролю чи стабільності.Залучення уваги.Деструктивна поведінка може бути способом отримати підтримку чи співчуття від інших.Якщо бути з собою відвертим і не спішити виправдовуватись, то такі вторинні вигоди не складно буде побачити. Відтак залишається подумати, як ці потреби можна закривати в нормальний спосіб, без деструктиву. Ну а далі найважче - змінити накатані рельси.Так, непросто. Тому то мудрі люди і вважали, що робота над собою - справа не з легких.Але ж воно того варте 👌#психомудрості
Глянув по різдвяних службах, то скажу вам, що людей багато. І у православних, і у католиків. Багато молодих людей. Різдвяна служба не дуже показник, бо у звичайні неділі людей безперечно менше, але я хочу сказати, що якогось обвалу релігійності, як то передбачалося, не видно.Були думки, що бум церковних 90-х давно минув, людьми Церква не сильно займалася, більше все будували, відтак різні скандали, церковні передряги на фоні війни і глобальна криза православ'я. Однак, не все так погано. Не те, щоб дуже добре, але непогано. Я бачу немало молодих людей, які тягнуться не стільки власне до самої церковності, як до євангельських сенсів в Церкві, що радує. Всі ці люди в храмах не стільки завдяки нам, духовенству, і нашій праці, скоріше може навіть попри те. Люди потребують святині і, так чи інакше, тягнуться до неї. Та часи і люди явно змінилися. Здається мені, що з цими людьми не вийде вже просто кадилом і кропилом, їм треба скоріше мудре слово, якому вони могли би повірити, і особистісне свідчення того, що проповідуєш. Такі речі на конвеєр не поставиш. У Церкві немало проблем, особливо з нами самими, з церковниками, але у Церкві є і багато красивого, доброго, справжнього, мудрого та святого, до якого ще треба дотягнутися, дорости. І наші гріхи того не відміняють, хоча то нас і не виправдовує. Варто просто розуміти, що немає нічого такого святого і прекрасного, що людина не могла би зіпсувати, але кожен може взяти свою частку святині у Христа і спробувати понести її далі. Відповідальність допоможе позбутись споживацтва і пустого критиканства, дасть мудрості і сенсу. Одним словом, все непогано, якби от тільки не росіянці зі своєю війною. Святкуєш, колядуєш, але відчуття того, що поряд біда і горе, не покидає навіть у найсвітліші миті свята. Але ж коли було легко ❤️#іпросуспільство
Дорогі брати і сестри, дорогі друзі!У цей святий вечір, коли небеса нахиляються до землі, а наші серця наповнюються очікуванням, дозвольте привітати вас із великим святом – Різдвом Христовим!Це час, коли Бог приходить до нас не у величі, а у скромності. У Немовляті, яке лежить у яслах, Він відкриває нам найголовніше: любов – це не сила, яка нав’язує, а дар, який пропонується. Любов – це те, що змінює нас зсередини.Як священник, я хочу нагадати вам, що Христос народився для кожного з нас. У вашій радості, у вашому болі, у ваших найглибших пошуках – Він із вами. Він приносить мир там, де, здавалося б, панує хаос, і дає світло в найтемніші моменти нашого життя. Хай сьогоднішні темні дні будуть просвічені Різдвяною зіркою надії і віри, що веде вас до Христа.Як психолог, я хочу сказати: дозвольте собі зупинитися сьогодні, відчути красу і значення цієї події. Подивіться на своїх рідних, на себе, на все, що є у вашому житті. Подякуйте за це. Навіть у труднощах завжди є те, що варто цінувати. Знаєте, я переконався вже, що якими б ми прагматичними не були, у кожній живій душі завжди буде місце для чуда - нехай воно прийде до вас.Наша радість неповна, бо сьогодні багато печалі і сліз посеред нас. Хтось не вдома, у когось немає вже дому, хтось без рідних, а у когось рідні чи то на війні, чи де в лікарні, чи може в полоні, хтось пропав безвісти, а хтось загинув... Ми не можемо сьогодні не думати про це. І якщо наші рідні не можуть бути з нами, то ми будемо з ними подумки і молитовно, ми будемо разом. Будемо разом хоч ось так дивитись на Різдвяну зірку, разом будемо дивитись на Різдвяний Вифлиєм і пастухів, що йдуть до Новонародженого, разом будемо плекати надію на зустріч, хто би де не був, навіть якщо вона сьогодні зі сльозами. Не переставайте любити.У цей вечір я молюся за кожного з вас. Нехай ваше серце стане яслами, де народиться Христос. Нехай Він наповнить вас любов’ю, вірою і надією. Кожного. Хай Він обійме тих, кого ви так хочете може сьогодні обійняти, але не можете. Обійме вашими молитвами, вашою любов’ю. Нехай це Різдво принесе мир у ваші душі, всім нам мир і перемогу, радість вашим домівкам.З любов’ю і молитвою 🙏#зісвятом
Сьогоднішня неділя перед Різдвом і євангельське читання родоводу Христа дає нагоду сказати про ще щось важливе. Про родину. Більша половина клієнтських запитів у роботі психолога - це проблеми з рідними і близькими. Так само і у священника) Ймовірно, що і у вашій сімейній, родинній історії є щось... болюче. Те, чого ви соромитесь, що ви несете на собі, чого боїтесь і що старанно ховаєте? Ми плоті від плоті своєї сім'ї і родини, то й не дивно, що наші тіні сягають аж десь туди. У родоводі Христа зустрічаємо людей також всяких та різних, і не завжди великих та праведних. Минуле деяких із них було би соромно розповідати і сьогодні, але Христос не відцурався від них. І це нагадує нам про важливу істину прийняття. Ми не можемо змінити свій рід чи стерти те, що було. Але ми можемо навчитися приймати свої корені такими, як вони є. Прийняття не означає виправдання помилок чи погодження з несправедливістю, яку ви могли пережити. Це означає побачити у своїй історії ґрунт з якого ви можете рости вже так, як ви самі то розумієте і Бог вам в поміч. Мати коріння ☝️#думи
Сьогодні вже очевидно, що Путін психопат і параноїк.Всі ці його неадекватні рішення впевнено можна зчитувати як компесаторні. Не важко зрозуміти, що за таким випуклим образом категоричної рішучості і наполегливості ховається відчуття особистої ущербності. Людину просто несе.Глибоке, вочевидь, відчуття меншовартості спонукає людину весь час доводити протилежне. Однак, тому немає кінця, бо відчуття то всередині в душі, воно не ззовні, тому нічого не буде достатньо. Йому потрібне лікування, але він тільки намагається піднімати ставки. З кожним сумнівом у собі, ціна має бути дорожчою.Втім, біда не стільки в тому, що Путін параноїк і психопат вбивця, скільки в тому, що пів світу готові то виправдовувати і миритися із тим! Оце справді вражає.Коли хтось когось ґвалтує, вбиває, виганяє з дому тощо, то йому кажуть - стоп, так не нормально! А якщо ти вбиваєш сотнями тисяч, тероризуєш мільйони, то це вже, виявляється, політика, то вже якісь інтереси, не все так адназначна і інша якась дурня.Серед таких люди розумні і освічені, то не абихто, навіть духовні! І це ще один момент у цій історії, який мене вражає. Жоден єпископ на росії не виступив проти війни, жоден! А їх сотні, тих, що за обов'язок собі взяли проповідувати любов, милосердя і добро. При тому, що атеїст і задира Невзоров став голосом волаючого в пустелі! Мені кажуть, що архієреїв цих треба розуміти, вони нібито десь глибоко в душі проти війни і проти Кіріла, але вони залежні від системи статусом і статками тощо. Тут тільки треба розуміти, що Невзорові переслідуються режимом, відкриті кримінальні справи, у них забрали їх майно, там було немало, можна розуміти, днями забрали квартиру навіть у їх мами. Однак безбожник Невзоров готовий платити таку недешеву ціну за свої принципи, а архієреї РПЦ чи то принципів не мають, чи то ціна їм задорога, так і не ясно.От і розумій це людство, це життя і світ.Всіх не зміниш, але подбати про те, щоб не стати путіним, можеш.Життя потребує правди 🫶#війна
Бути священником сьогодні все важче.Завдання не із простих. З одного боку, неабиякий скепсис до Церкви і віри - попи-жлоби, тільки людям голови дурять, кому воно треба; а з іншого - романтизовані очікування - свята людина, повна любові і терпіння, доступна 24/7, у красивому теплому храмі, що завжди готова допомогти і не тільки словом, але все це, звичайно, без грошей.У сьогоднішній секулярній (не-релігійній, безбожній фактично) культурі, де Бог і духовне життя, то ніби дешеве дозвілля, для священика все менше місця, власне, як для священника. Як того, хто молиться, хто предстоїть перед Богом, хто повчає духовному. Нас залишили вже тільки на крайні випадки - якась тяжка біда і похорон. Інколи хрещення та вінчання, декорація публічних заходів, але то для гарних фото в соцмережах.Дехто із нашого брата у відповідь починає впадати у нездоровий містицизм та спекулювати на людських страхах. Такі проповідують кінець світу, страшне боговідступництво, кари на всіх, хто не з ними. Все це кожного разу дуже дешево, але прості відповіді у складних ситуаціях легко можуть здатися геніальними. Отці ж у такий спосіб рятують свою священничу самоідентифікацію.Більшість намагається пристосуватися до нових умов. Хтось пробує догодити публіці і бути за все хороше проти всього поганого, хтось йде в соціальне чи благодійне служіння, благо сьогодні запит великий, а хтось просто шукає хоч якоїсь роботи.Однак, священство сьогодні, як служіння, невротизоване. Все важче розуміти хто такий священник, яка його роль, що від нього очікують, як він виглядає, як себе веде і що каже, так, щоб не відчувати себе нав'язливим або знеціненим.Кому ми треба? 🫶#думидуховні
Гадаринський біснуватий і те гірше, що є у нашій душі.Історія про гадаринського біснуватого ( краще її нагадати собі в деталях за цим посиланням Лк. 8. 26-39 ), якщо її інтерпретувати психологічно, добре відображатиме невроз віруючої людини.Уявіть, що всі події і персонажі - це частини однієї душі.Часто віруючі люди вважають, що вони мають бути хорошими. Чесно кажучи, не тільки віруючі. Цього, начебто, від них вимагає християнство/батьки/соціум/культура/ саме життя. Саме хорошими, а не живими, і будь-якою ціною. Це такий собі гадаринський край, де все цивілізовано, причесано і в порядочку: ось місто, ось поле на узбережжі, де хороші люди випасають свою фальш, а ось жителі, що хочуть спокою і порядку.Гадаринський біснуватий - це те, що Юнг називає Тінню, а в Церкві ми називаємо гріховністю. Коли людина приходить в Церкву, вона спішить бути хорошою. Найкоротший спосіб бути хорошим - це швиденько відмовитись від всього, що здається поганим в собі. Не розібратись із тим, а просто витіснити його за місто. Зробити вигляд, що все - вуаля і тепер я просто хороший!Мало хто вже звертає увагу на те, що святі отці початком духовного життя вважали бачення своїх гріхів. Духовне становлення, за їх досвідом, вимагає часу і розсудливості, а правило пізнати самого себе, є одним із основних у аскетиці. Все це означає, що та гріховна, тіньова наша сторона потребує не просто найскорішого забуття, а скоріше морального світла і вибору.Хороша частина душі із гадаринського краю спочатку пробує просто закувати цю гріховну частину в ланцюги порядку і дисципліни, але то не дуже допомагає. Кожен, хто пробував бути хорошим, або просто був близько до таких хороших людей, міг зауважити, як легко, зі стабільною періодичністю, ця темна частина душі рве всі ланцюги пристойності і всю хорошість просто зносить, як весняною повінню. Відтак, цю біснувату частину душі знову ховають у найпотаємніші куточки свого серця, у гроби, не тільки від чужих очей, але і від своїх.Христос у цій історії - це розум. У Отців часто зустрічається ця аналогія розум-цар душі-Бог. Христос приходить у цей край, зустрічає біснуватого і... (тут уважно) - уділяє йому увагу! "Як твоє ім'я?" - каже. І біснуватий зціляється, набуває адекватного людського образу.Мова про те, що гірше, яке є у нашій душі, яке ми часто намагаємось спочатку контролювати силою волі, а потім просто хочемо від того сховатись, втекти чи зробити вигляд, що то не ми, воно теж потребує розумної уваги. Треба пізнати себе і з цього боку теж, не тільки з доброго. У кожної людини є ці два боки, тому християнство і говорить про падшість та зараженість гріхом людської природи. Не варто робити вигляд, що тебе то не стосується, бо ти ходиш в церкву, це лише невротизує.Визнання (бачення і розуміння) своєї Тіні, а не просто благочестива гра у грішника, знімає внутрішній конфлікт, згладжує напругу, приносить цілісність.Не здаватись, а бути 🫶#психомудрості
Просто нагадую, що"На все свій час, усякій справі в цім житті — своя пора.Час для народження, і час для смерті, час посадити й час вирвати посаджене з корінням.Час убивати й час лікувати, час руйнувати й час будувати.Час плакати і час сміятися, час сумувати й час танцювати.Час розкидати каміння й час збирати каміння, час обнімати й час уникати обіймів.Час шукати й час кидати пошуки.Час тримати й час відпускати.Час розривати одяг й час зшивати.Час мовчати й час говорити.Час кохати й час ненавидіти.Час для війни і час для миру.Що користі трудівникові з його праці? Я бачив усе, що Бог відвів людині робити. Він робить усе прекрасним у свій час. Він також вклав відчуття вічності в її серце, але людина не в змозі пізнати від початку й до кінця усе створене Богом. Я зрозумів, що найкраще для людини: втішатися й творити добро в цьому житті. А ще: якщо людина їсть і п’є, й насолоджується своєю роботою, то це також Божий дарунок. Я знаю: все, що творить Бог, — навіки. До цього нічого не додаси, як нічого й не віднімеш від цього. Бог зробив так, щоб люди побожно ставилися до Нього. Що сталося, вже було, і що буде, вже було раніше. Бог шукає тих, хто зазнає переслідувань" (Екклезіаст 3. 1-15).Коли в житті є такт, то це вже музика. Розумій свій час🫶#думидуховні
TGLIST.COM.UA
