Далі Огден іронічно помічає "пан А. подивився на мене, як на божевільного". А. не подобається така дивна інтерпретація, і він звертається до здорового глузду, простих побутових речей, що пояснюють ситуацію. Запису сесії у Т.О. нема, тому він пригадує список причин довільно, і каже, що використовує мову так, щоб передати "відчуття тиску несвідомого". Цікаво, як він пояснює для себе це останнє речення: "Ні, мій мобільний телефон не працював, і замість того, щоб платити шалені суми, які готелі беруть за телефонні дзвінки, я написав електронного листа секретарці з проханням вам зателефонувати"."Мій мобільний телефон не працював" — тобто він відчував, що моя інтерпретація заблокувала йому можливість говорити й думати так, як він звик. "Замість того, щоб платити шалені суми, які готелі беруть за телефонні дзвінки" — тобто він відчував себе безсилим в аналітичному середовищі, де я встановлюю корисливі правила, які, як він боявся, не враховують того, хто він є і що йому потрібно. "Я написав електронного листа секретарці з проханням вам зателефонувати [щоб скасувати зустріч]" — тобто він відмовився підкорятися мені та моїм способам мислення і говоріння, які, як він боявся, я намагався йому нав'язати; він міг би безпечніше спілкуватися, не розмовляючи (за допомогою електронної пошти та секретаря, який говорив би за нього); він міг би спробувати захиститися від моєї влади (і влади своїх власних відгороджених думок і почуттів), використовуючи самообман і уникнення (через скасування першої сесії).Для Огдена вже в цьому невеликому уривку у зародковій формі міститься вся історія, яка з’являтиметься далі.#нотатки