Буває так, що людина ніби живе своїм звичайним життям, ходить на роботу, спілкується з людьми, виконує щоденні справи, але всередині відчуває майже повну порожнечу, ніби емоції вимкнені…Такий стан часто не є ознакою байдужості, а способом психіки захиститися від переживань, які колись були надто сильними або небезпечними, щоб їх відчувати повністю. Коли емоцій було занадто багато, а можливості їх пережити чи виразити не було, психіка вчиться приглушувати відчуття загалом, і разом з болем притупляється також радість, тепло, близькість.З часом ця онімілість може стати звичним станом, і людина навіть перестає помічати, що щось не так, доки не з’являється відчуття внутрішньої відстороненості від власного життя.Повернення чутливості зазвичай відбувається поступово, маленькими відчуттями, а не одразу через сильні емоції, і це нормальний, дбайливий темп для психіки, яка довго захищала себе онімінням. І часто це повернення важко зробити самостійно, зі психологи це може бути як швидше так і ефективніше…