Здається, що тривога тільки заважає, і якби можливо було просто взяти й відпустити її, життя одразу стало б легшим, спокійнішим, зрозумілішим. Ловили себе на такій думці колись? Але ж психіка рідко тримається за щось без причини, і тривога часто виконує роль внутрішнього сторожа, який намагається завчасно підготувати до можливої небезпеки, навіть якщо реальної загрози вже давно немає. Коли в певний період життя світ був не надто безпечним, а передбачити події заздалегідь означало хоч якось на них вплинути, тривога тоді ставала способом утримати відчуття контролю там, де насправді контролю було дуже мало…З часом ця звичка залишається навіть тоді, коли обставини змінюються, і людина продовжує тривожитися ніби за інерцією, тому що спокій без постійного очікування небезпеки здається незнайомим, а іноді навіть небезпечним самим по собі.Відпустити тривогу складно не тому, що бракує сили волі, а тому, що психіці спочатку потрібно повірити, що можна існувати без постійної готовності до удару. І цей процес завжди повільніший, ніж хочеться…