Для однієї людини слова «Вирішуй сама» звучать як довіра, а для іншої - як початок тривожних думок Здавалося б, ніхто не тисне, не нав’язує свою думку, не контролює. Можна обрати те, що хочеться саме тобі. Так?Але замість полегшення приходить розгубленість:- А якщо я помилюся? - А якщо потім пошкодую? - А якщо мене звинуватять у цьому виборі?Тоді навіть прості рішення починають виснажувати. Хочеться ще раз із кимось порадитися, почути підтвердження, переконатися, що саме так буде правильно. І не тому, що людина не здатна зробити вибір, а тому, що його наслідки всередині здаються надто небезпечними, майже катастрофічними…Мені здається, так буває тоді, коли власне рішення колись несло занадто високу ціну. За нього могли сварити, висміювати, карати або роками нагадувати про помилку. Згодом свобода перестає відчуватися як можливість, а починає сприйматися як ризик, із яким потрібно залишитися наодинці.Напевно, дорослішання полягає не в тому, щоб ніколи не помилятися, а все ли таки в тому, щоб поступово дозволити собі жити з думкою: будь-який вибір може виявитися неідеальним, і це не зробить мене поганою людиною. Це лише, наприклад, одне погане рішення, але не весь я. Можливо, саме тоді слова «Вирішуй сам» перестають звучати як випробування і починають звучати як право, яке завжди було твоїм.