Допомога ЗСУ https://www.sternenkofund.org/donate 🫶🏻Фонд @sternenkofund ❗️Нікому не пишу, не прошу гроші, поповнити рахунок чи щось купити. Усі збори на армію публічні. Російська мова у коментах заборонена.
Підписуйся на канал Frontend Shinobi, щоб отримувати найсвіжіші техніки, поради та інструменти для веб-розробників. Хочеш бути в тренді? Хочеш створювати стильні сайти та веб-додатки? Тоді тобі точно сюди!
Офіційний канал Батальйону Безпілотних Систем Небесна Кара, 54 ОМБр Наше гасло: "Зло - має бути покарано! Ворог - має бути знищений!" Приєднуйтесь до нас, підримуйте нас! Більше донатів - більше контенту! Дякуємо! Зворотній зв'язок: [email protected]
Стамбул змінював назви, мови й імперії. Але рибалки досі виходять у Босфор до світанку — як виходили за генуезців, за Візантії, за османів.Хліб, риба та море були частиною повсякденного життя Константинополя задовго до того, як місто стало столицею Османської імперії.XIV століття. Генуезькі купці розвантажують товари в Галаті — прямо там, де зараз стоїть вежа. На ринках продають свіжу, солону й сушену рибу. Босфор — головна артерія міста, і все, що має значення, відбувається біля води.Від тих людей нас відділяють 700 років.Але якщо стати біля мосту Галата з balık ekmek у руках — рибним сендвічем за 80 лір із понтонного човна внизу — і подивитися на воду, помічаєш дивну річ: море залишилося тим самим.Імперії зникали. Змінювалися мови, прапори, назви районів і правителі. Генуезців змінили османи, османів — республіка. А рибалки, як і раніше, виходять у протоку до світанку.Саме тому Стамбул так складно сприймати як музей під відкритим небом. Тут історія не стоїть за склом. Вона змішується із запахом моря, чайок і свіжого хліба — і ти їси її на ходу, стоячи біля парапету над Босфором.Якщо плануєте побувати в Стамбулі, проїздом або трохи довше — ось маршрут на день із цінами, картою і практичними порадами. Мандри медіа🌏
У вікторіанському Лондоні сотні людей щодня їли морозиво буквально з однієї й тієї самої склянки.До появи вафельних ріжків вуличні продавці морозива використовували так звані penny licks — маленькі скляні стаканчики, які коштували всього пенні. Назва походила не лише від ціни: морозиво з них саме злизували, після чого склянка одразу переходила наступному покупцю.Особливо популярними penny licks стали серед робітничих районів Лондона у другій половині XIX століття. У спекотні дні візки з морозивом стояли просто посеред переповнених вулиць, а дешевий десерт був однією з небагатьох доступних розваг для бідних сімей і дітей.Проблема полягала в тому, що ці склянки майже не мили. Іноді їх просто швидко ополіскували у брудній воді та використовували знову. У період, коли Європа регулярно стикалася зі спалахами холери й туберкульозу, лікарі почали відкрито називати penny licks небезпечними для здоров’я.У 1899 році влада Лондона офіційно заборонила їх продаж.Цікаво, що вафельний ріжок став популярним не лише через зручність. Його сприймали як більш чистий спосіб їсти морозиво: контейнер більше не потрібно було повертати продавцю, а значить — і ділити з незнайомцями.Мандри медіа🌏
Міста в Європі, де зручно гуляти пішки й думатиЄ міста, в які не хочеться їхати з маршрутом на 20 пунктів.У таких містах головне не встигнути все, а пройтися повз старі двері, кав’ярні, університетські дворики, книжкові вітрини, ринки, набережні. Подивитися не тільки на пам’ятки, а й на те, як місто живе між ними.Лукка, ІталіяМісто, де можна гуляти просто по старих фортечних мурах. Там зараз зелена прогулянкова доріжка: дерева, велосипеди, дахи, дзвіниці й дуже спокійний ритм.Лейден, НідерландиКанали, старий університет, млини, ботанічний сад і набагато менше туристичного шуму, ніж в Амстердамі. Лейден хороший для тих, хто любить міста, де історія не кричить з кожної вивіски, але постійно присутня у фоні.Парма, ІталіяНе така очевидна, як Рим чи Флоренція, зате дуже людська. Старий центр, театр, площі, хороша їжа й відчуття, що можна просто ходити без плану.Гент, БельгіяСередньовічні будинки, канали, мости, вежі, але без відчуття застиглої декорації. Гент живий. Тут легко перейти з однієї вулиці на іншу і раптом зрозуміти, що минуло вже три години.Любляна, СловеніяКомпактна, зелена, зручна для пішої прогулянки. Центр легко обходиться без транспорту, річка задає маршрут, а замок зверху нагадує, що за цією легкістю стоїть довга історія.Тюбінген, НімеччинаСтаре університетське місто з фахверковими будинками, річкою Неккар, човнами й книжковою атмосферою. Тут можна не поспішати: пройти центр, піднятися до замку, зайти в книгарню, сісти біля води.Жирона, ІспаніяЇї часто сприймають як поїздку на день із Барселони, але ввечері, коли більшість туристів уже поїхала, місто стає набагато цікавішим. Сходи, мури, старий єврейський квартал, кольорові фасади над річкою.Мандри медіа🌏
Місто крізь час: ВеронаІноді, коли місто лише транзитна точка, з часом починаєш сумніватися, чи справді ти там був.Один вечір у Вероні — без плану і без маршруту. Але в Італії історія все одно знаходить тебе сама.Площа Piazza Bra виглядає як звичайний центр: люди з келихами вина, шум розмов, повільний рух вечора. Але варто подивитися уважніше — і з’являється інший шар.Arena di Verona стоїть тут майже дві тисячі років. Її збудували в І столітті н.е., за межами тодішнього міста, поруч із головною дорогою. Вона вміщувала близько 30 тисяч людей і використовувалась для гладіаторських боїв і публічних видовищ — частини політичного життя Римської імперії.Після землетрусу 1117 року зовнішнє кільце амфітеатру частково обвалилося, і його камінь почали використовувати для інших будівель міста.Поруч — фрагмент Portoni della Bra (ворота Бра). Колись це була міська брама, яка відокремлювала внутрішню частину Верони від зовнішнього простору. Через неї проходили торговці, подорожні, військові. Саме тут місто контролювало вхід і вихід.Ліва сторона площі — вже пізніший шар. Більшість цих фасадів сформувалися в XIX столітті, коли Верона була частиною Австрійської імперії і простір площі поступово відкрився як громадський.У підсумку це місце читається як декілька історій , що накладаються одна на одну: Римська імперія, середньовіччя і сучасність в одному кадрі.Мандри медіа🌏
Будь-яка система, навіть та, що здається вічною, рано чи пізно доходить до моменту, коли перестає працювати.Увечері 9 листопада 1989 року такий момент настав для Берлінської стіни. І почалося це не біля Бранденбурзьких воріт, як часто думають, а на звичайному прикордонному пункті на півночі міста — Борнхольмер штрассе.Це був один із переходів між Східним і Західним Берліном: міст над залізничними коліями, шлагбаум, кабіни прикордонників і прожектори. Нічим не примітне місце на мапі міста.Того вечора член керівництва НДР Гюнтер Шабовскі проводив пресконференцію і оголошував нові правила виїзду громадян за кордон. Під час запитань журналісти поцікавилися, коли ці правила почнуть діяти.Він переглянув свої папери й відповів:«Наскільки мені відомо… негайно».Насправді уряд планував запровадити новий порядок лише наступного дня. Але фраза вже прозвучала у прямому ефірі, і мільйони людей почули її по телебаченню.Того ж вечора жителі Східного Берліна почали приходити до прикордонних переходів.На пункті Борнхольмер штрассе чергував офіцер прикордонної служби Гаральд Єгер. До десятої вечора перед шлагбаумом зібралися тисячі людей. Вони показували паспорти і вимагали пропустити їх до Західного Берліна.Єгер постійно телефонував керівництву.Відповідь була одна: не відкривати кордон.Але натовп зростав. Люди тиснули до шлагбаума, скандували і чекали.Близько 23:30 офіцер прийняв рішення, якого не було в інструкціях.Він наказав підняти шлагбаум.Через кілька хвилин люди почали переходити міст. Документи вже ніхто не перевіряв. Прикордонники просто відійшли вбік.Саме Борнхольмер штрассе став першим пунктом, де тієї ночі відкрився кордон між Східним і Західним Берліном. Після цього відкрилися інші переходи.Сьогодні це тихий район. Уздовж дороги видно металеву лінію в асфальті — вона показує, де проходила Берлінська стіна.Місце, де одного вечора система, яка здавалася незмінною майже тридцять років, раптом перестала діяти.Більше історій про місця, які змінювали історію світу — на сайті :https://mandry.media/Мандри медіа🌏
Чому квартали Барселони мають дивну форму?Якщо подивитися на карту Барселони зверху, одна річ одразу стає дуже помітна: більшість кварталів виглядають ніби зрізаними по кутах. Вони не квадратні, а восьмикутні.Це не архітектурна примха.У XIX столітті інженер Ільдефонс Серда розробив план нового району міста — Eixample. Його затвердили у 1860 році, коли Барселона почала швидко розширюватися за межі старих міських стін.Серда хотів створити місто, де буде більше світла, повітря і простору.Тому квартали зробили приблизно 113 × 113 метрів, а кути зрізали під кутом 45°. Завдяки цьому перехрестя стали ширшими: краще проходило повітря, вулиці отримували більше сонця, а транспорту було легше маневрувати.Цікаво, що цей план з’явився ще до епохи автомобілів. Але саме така форма кварталів згодом виявилася дуже зручною для сучасного міського руху.Серда також передбачав внутрішні дворики та зелені простори всередині кварталів, щоб місто було більш здоровим для життя.Саме в районі Eixample сьогодні зосереджено багато найвідоміших будівель Барселони. Тут знаходяться:• Casa Batlló• Casa Milà (La Pedrera)• Sagrada FamíliaТобто значна частина архітектури Антоніо Гауді фактично з’явилася всередині цього міського плану.Як Гауді вплинув на вигляд Барселони і чому його архітектура виглядає так незвично 👉https://mandry.media/antonio-gaudi-barselona/Мандри медіа🌏
Землетрус, який змінив Європу.1 листопада 1755 року, о 9:40 ранку, Лісабон перестав існувати. Магнітуда — десь між 8,5 і 9,0. Спочатку поштовхи, потім цунамі, потім пожежі, що не вгавали кілька днів. Місто втратило палаци, бібліотеки, цілі архіви. Десятки тисяч загиблих.Але далі сталося щось несподіване.По всій Європі мислителі почали ставити незручне питання вголос: якщо світом керує божественний порядок, як пояснити тисячі смертей просто неба, в день церковного свята? Це був не богословський диспут — це був злам у тому, як освічені люди дивилися на природу. Після Лісабона землетруси, повені та епідемії дедалі частіше пояснювали не Божою карою, а законами, які можна вивчити й передбачити. Місто теж обрало раціональний шлях.Прем'єр-міністр де Карвалью і Мелу не дав часу на скорботу — він організував перебудову ще серед руїн. Район Байша заклали заново: сітка вулиць, широкі проспекти, будинки з дерев'яним каркасом усередині кам'яних стін. Конструкція, розрахована на те, щоб гасити поштовхи, а не рватися від них. Для XVIII століття — справжній інженерний стрибок.Сьогодні це все ще видно.Якщо їдете до Лісабона і хочете відчути той розлом між до і після — ось орієнтири:Байша — квартал, збудований буквально на попелищі, із нуля, за єдиним планом.Praça do Comércio — площа там, де стояв королівський палац.Quake – Lisbon Earthquake Museum — сучасна експозиція про той день, без пафосу.Акведук Águas Livres — одна з небагатьох споруд, що встояла.Коли їхати.Травень, червень і вересень — найкомфортніші місяці: тепло, світло, туристів ще не так багато. Липень і серпень — спека під 35 °C, місто тоді набите вщент. Зима м'яка, але сіра й дощова.Всі найцікавіші місця та екскурсії зібрані тут🔗Мандри медіа🌏
У Рангуні — нинішньому Янгоні в М’янмі — на початку ХХ століття для окремих похоронів будували споруди, що більше нагадували королівські палаци, ніж ритуальні павільйони.На фото — кремаційна башта з образом гаруди, створена приблизно у 1922 році для похорону високопоставленого буддійського монаха. Подібні конструкції в регіоні були відомі як prasat або pyatthat і виконували роль тимчасового «будинку» для тіла перед кремацією.Їхня форма повторювала багатоярусну архітектуру храмів і палаців та відсилала до космологічної моделі гори Меру. До кінця XIX століття такі споруди використовувалися майже виключно для монархів.Після ліквідації бірманської монархії у 1885 році практика перейшла до похоронів видатних монахів. Будівництво організовували громади, фінансуючи його як акт заслуги.Башти зводили з дерева, бамбуку та пап’є-маше, прикрашали різьбленням і фарбами. Вони були тимчасовими: після церемонії їх розбирали або вони згорали під час кремації.Гаруда у декорі виступала захисним мотивом і знаком статусу. Церемонії тривали кілька днів і включали процесії та публічні ритуали.Мандри медіа🌏
Близькоспоріднені шлюби в династії Габсбургів є історичним феноменом, який і досі дивує дослідників. Століття шлюбів усередині родини — між кузенами, дядьками й племінницями — призвели до тяжких фізичних і психічних порушень у представників цього роду. Показовим прикладом був Фердинанд I Австрійський. Попри численні проблеми зі здоров’ям, він прожив 82 роки, що за тих обставин вважається винятковим.Фердинанд мав інтелектуальні порушення та нестабільний психічний стан, через що фактично не міг повноцінно виконувати імператорські обов’язки. Він прославився нелогічними вимогами, зокрема наполягав на подачі страв не за сезоном, аргументуючи це словами: «Я імператор!» Через епілептичні напади, яких траплялося до двадцяти на день, вважалося малоймовірним, що він зможе залишити спадкоємця. Під час першої спроби виконати подружній обов’язок у нього сталося п’ять нападів. Попри зусилля, дітей він так і не мав.У 1848 році престол перейшов до його племінника Франца Йосифа, після чого Фердинанд зрікся влади й відійшов від справ. Решту життя він провів у відносному спокої до своєї смерті в 1875 році.Карл II Іспанський, ще один представник Габсбургів, зазнав ще тяжчих наслідків кровозмішення. Його прозивали «Зачарованим». Через характерну деформацію нижньої щелепи, спричинену поколіннями шлюбів між близькими родичами, йому було важко дихати й говорити. Він довше за однолітків зберігав дитячі риси поведінки та рано проявив ознаки старечої деменції. До тридцяти років повністю облисівав, хоча на офіційних портретах зображений у перуках.Мандри медіа🌏
Близько 1200 років тому під водою зникло місто Тоніс-Гераклеон — головний порт Єгипту ще до появи Александрії. Саме сюди колись заходили кораблі з усього Середземномор’я, тут стояли храми й торгові квартали, а життя вирувало понад півтори тисячі років.Потім усе пішло під воду: просідання ґрунту, землетруси й підняття рівня моря поступово затопили місто.Про нього знали лише з античних текстів, поки у 2000 році археолог Франк Годдіо з командою не знайшов руїни на дні затоки Абу-Кір. Під шаром мулу виявили гігантські п’ятиметрові статуї з рожевого граніту, золоті прикраси, монети, руїни храмів і величезні кам’яні стели з написами, які підтвердили: це саме Тоніс-Гераклеон.І ось найцікавіше: досі досліджено лише близько 5% міста. Решта величезного стародавнього порту все ще лежить під водою.Паралель майже символічна: Венецію заснували приблизно в той самий час, коли Тоніс-Гераклеон зникав у морі. Сьогодні їй близько 1500 років — і вона бореться з тими самими силами, що колись поглинули єгипетський порт.Якщо плануєте поїздку до Венеції, варто не відкладати на потім і побачити місто наживо. Тут можна підібрати перевірені екскурсії та прогулянки містом. Мандри медіа🌏