А хтось чув про середньовічного демона, професійно пов'язаного з текстами? Звали його Тітітвіллус, і він ніс подвійну службу.Перше завдання полягало у тому, щоб слухати церковні служби. Ченці співали псалми, і там завжди знаходилися розбійник, що ковтав склади, поспішав, пропускав слова чи думав про стороннє, якусь грудку сиру з вином на вечерю. Все це Тітітвіллус акуратно збирав у мішок і ніс у пекло, де кожен недогляд фіксувався в рахунок грішника.Друге завдання стосувалося переписувачів рукописів. Робота була монотонною, очі злипалися, рука втомлювалася, і в текст неминуче вкрадали помилки. Саме тут він виявлявся особливо корисним: не писар був винен, а демон нашіптав. Його називали покровителем писарів, хоча правильніше було б назвати його професійним виправданням.Вперше на ім'я він був названий близько 1285 в латинському тексті Іоанна Уельського. Саме ім'я існувало в десятках варіантів написання: Tutivillus, Tintillus, Tantillus, Titivitilarius. Можливо, ця плутанина в написанні власного імені демона помилок є однією з його витівок😄В анонімному англійському трактаті п'ятнадцятого століття демон представився сам, і з'ясувалося, що щодня він мав приносити пану пекла тисячу мішків, сповнених недбалостей у складах і словах. Зважаючи на все, роботи йому й досі вистачає.У друкарську епоху він перейшов від переписувачів до наборників шрифту. Тепер його вважають покровителем коректорів. Мовляв друкарська помилка, що пережила п'ять вичиток, називається в редакційному середовищі саме його ім'ям, хоча особисто мені про таке не доводилося чути.