У ході громадянських воєн у Венесуелі, наприкінці ХІХ ст., європейські комерсанти в зазнали великих збитків, в основному - німецькі, французькі, іспанські та бельгійські капітали. Посли цих країн вимагали відшкодування втрат. Тодішній диктатор Сіпріано Кастро відмовився виплачувати репарації та зовнішні борги. Головний позикодавець, Великобританія, висловила невдоволення та закликала Венесуелу до Гааги на третейський арбітраж. Венесуела розраховувала, що зовнішнє втручання їй не загрожує завдяки американській "доктрині Монро", що проголосила Америку зоною, закритою для втручання європейських держав. Не тут було.Третейський Суд по суперечці Венесуели з Англією відкрили спочатку в Парижі, влітку 1899 року. Пізніше Англія поєдналася з іншими європейськими державами проти Венесуели. У 1902 році укладено англо-німецьку угоду щодо дій проти Венесуели, і почалися реальні дії на заклик країни до відповіді.Борги країни були близько 120 млн. доларів, при річному дохіді країни - близько 30 млн. доларів.Витяг з комюніке:"..блокада венесуельських портів не буде знята доти, доки уряд Венесуели не висловить готовності вчинити з повною щирістю і залагодити справу за належних запобіжних заходів.."Блокада дала результати. Венесуела пообіцяла віддавати кредиторам по 30% митного доходу з основних портів та інші виплати. Цей виток Венесуельської кризи призвів до перегляду "доктрини Монро", США наділили себе правом втручання у міжнародні суперечки для стабілізації справ держав Карибського басейну та Центральної Америки, щоб уникнути втручання Європи.