Статистика telegram channel - @politikosmos

👆Якщо завтра Росія нападе на Європу, а США залишаться осторонь, головною силою оборони стане саме Україна.Більше того, армія США також може повчитися в українських військових: українська армія має унікальний досвід сучасних боїв і особливо інновацій у сфері дронів. Це одна з причин, чому Трамп останнім часом демонструє більшу прихильність до України - він воліє підтримувати переможців, пише Харарі.Неможливо точно передбачити хід війни, але в одному аспекті результат уже визначений. Війни виграють не ті, хто завойовує більше територій, а ті, хто досягає своїх політичних цілей - І тут Путін зазнав поразки, вважає автор.Його головна мета була - довести, що Україна не є реальною нацією. Він писав про це у своїй статті 2021 року, де називав Україну "фейковою державою". Війна мала показати, що українці - це росіяни, які прагнуть повернутися до "матінки-Росії".Реальність виявилася протилежною. Світ побачив, що Україна - справжня нація, готова боротися до кінця за свою незалежність. Патріотизм, сформований у боях і жертвах, житиме поколіннями.Україна вже перемогла в головному, пише Харарі: Путіну не вдалося знищити її національну ідентичність. І це досягнення є незворотним.

👆Американці багато років обіцяли саудівському принцові оборонну угоду. Вона мала стати фінальним акордом Авраамових угод і прокласти шлях до дипломатичної нормалізації відносин між пустельним королівством та Ізраїлем. Але тепер ця мета навряд чи досяжна. Важко знайти країну з більш радикальною антиізраїльською риторикою, ніж Пакистан, за винятком хіба Ірану. Пакт свідчить про те, що країна, яка десятиліттями була найважливішим арабським партнером США, віддаляється від них. Це вагомий доказ недовіри до Вашингтона, якого вже майже ніхто не вважає надійним партнером. Pax Americana на Близькому Сході розпадається, поступаючись місцем автономним багатополярним структурам, що аж ніяк не сприяє безпеці.На тлі перегрупування сил проти Ізраїлю Вашингтон, звичайно, втрачає вплив, але подальша ізоляція єврейської держави може спричинити ще глибше його занурення в процеси в регіоні. Слід пам’ятати, що оголошеною метою був поворот до Азії та зосередження на Китаї. Сам Трамп хотів покласти край «вічним війнам».Іронічно, до речі, що саме Китай, яким наддержави завжди нехтували, внаслідок цього геополітичного розвороту повертається на Близький Схід через задні двері. Пакистан – головний військовий союзник КНР. Понад 70 відсотків пакистанської зброї виробляється в Китаї, що робить Ісламабад найважливішим клієнтом китайської оборонної промисловості. В майбутньому вона зможе розраховувати також на мільярди від саудитів, і в Пекіні радітимуть ще більше. В прекрасному новому світі багатополярності все пов’язане з усім.

👆Коротка розповідь Хуліо Кортасара «Захоплений будинок» чудово відображає цей досвід. Чоловік і його сестра мешкають у прекрасному будинку, пристосовуючись до того, як його частини поступово забирають. Спочатку втрата здається прийнятною: вони зберігають деякі книги, приладдя для в'язання або меблі. Але з часом решта простору зникає, і вони більше не можуть там залишатися. Ця історія ілюструє правду про авторитаризм: його влада часто здійснюється тонко, шляхом обмеження простору та можливостей, а не завжди шляхом насильницького протистояння. Зміна відбувається поступово, майже банально, доки не стає незворотною.Між усвідомленням загрози авторитаризму і відчуттям його наслідків є певний часовий проміжок. У Венесуелі цей проміжок закінчився тієї ночі, коли мій батько зустрів охоронців, які чекали на манго. У оповіданні Кортасара він закінчився, коли Ірен побачила, що її клубок пряжі став недосяжним. Повсякденне життя маскує повзучу реальність диктатури, ускладнюючи реакцію до того моменту, коли втрата стає остаточною.Деякі венесуельці стверджують, що США не можуть пройти той самий шлях: Америка має довгу демократичну історію та диверсифіковану економіку, стійку до централізованого контролю. Іноді я вважаю це переконливим. Однак я також замислююся, чи не сформована ця впевненість ностальгією за безпечним притулком — los Estados Unidos — після того, як ми стали свідками краху Венесуели. Коли наша валюта знецінилася, ми перейшли на долари США; коли настала криза, ми втекли до США. Думка про те, що демократія може розвалитися тут, ставить під сумнів не тільки політичні припущення, а й саме поняття притулку. Це означає не тільки те, що твій будинок можуть відібрати, а й те, що, можливо, більше нікуди подітися.

👆Незважаючи на очевидні протиріччя між урядом і президентом, уряд і президентський центр влади діяли разом, а символічним жестом цієї єдності стала фотографія, на якій Радослав Сікорський тисне руку Каролю Навроцькому у Вашингтоні під час візиту з нагоди Генасамблеї ООН.Не менш важливе й те, що польське суспільство також продемонстувало свою єдність.Дослідження громадської думки, проведене IBRiS, показує, що 82% опитаних не мають сумнівів, що атака дронів була не помилкою, а цілеспрямованою російською провокацією .Натомість дослідження CBOS показало, що хоча 61% поляків вважають, що їхня країна на цей момент не добре підготовлена до подібних атак, проте дії уряду високо оцінили 61% респондентів, а військових – 73%.Що змінилося для України?Чи здана дронова провокація РФ позитивно вплинути на динаміку політичних відносин Польщі та України? І чи зможе вона покращити україно-польські суспільні відносини?На першу частину питання ми вже отримали перші позитивні відповіді.Радослав Сікорський під час свого візиту до Києва одразу після інциденту заявив, що Польща та країни НАТО повинні в більшій мірі використовувати український досвід ведення дронної війни. Він також переконував, що найкращим способом захисту країн НАТО є інтенсифікація допомоги Україні.І нарешті, він також запропонував розширити протиповітряну оборону країн НАТО на західну Україну, щоб збивати там об'єкти, що наближаються до Польщі або інших російських держав.А 18 вересня до Києва прибув польський віцепрем'єр і міністр оборони Владислав Косіняк-Камиш, де підписав угоду про співпрацю. Зокрема, у сфері підготовки з протидронової оборони, розвитку спільних технологій, військової та інших форм співпраці.Це дуже обнадійливі сигнали, оскільки вони свідчать про істотну зміну перспективи щодо України.Зрештою, український досвід війни та компетенції у веденні нового виду війни з таким агресором, як Росія, були визнані ресурсом, на якому слід будувати інфраструктуру безпеки для Польщі та Європи.Визнання цього факту здатне позитивно вплинути й на процес інтеграції України до Європейського Союзу та НАТО – тепер цей вступ виглядає як невід’ємна частина побудови цієї архітектури.Проте успіх цього процесу залежатиме від якості аргументів, які нададуть експерти в Польщі, Німеччині, Франції та інших країнах ЄС.Вони, безсумнівно, будуть прислухатися до аргументів України, тому робота українських експертів є надзвичайно важливою і не може полягати у публіцистичному переконанні, що "Росія веде війну не тільки проти України, але й проти Європи та всього Заходу". Таке твердження добре звучить у ЗМІ, але має слабку аналітичну цінність.Ані НАТО, ні Європейський Союз, незважаючи на російські провокації, не перебувають у стані війни з Росією. Жодна з країн НАТО та ЄС не хоче такої ескалації. Про це слід пам'ятати, оскільки кожна дія в контексті інтеграційних процесів буде аналізуватися саме з точки зору ризику ескалації та поширення війни за межі України.А тому роль українських експертів повинна полягати скоріше в наданні аргументів на користь деескалації, ніж у переконанні, що ескалація є найкращою відповіддю на російську загрозу (навіть якщо це було би правдою).

Частина 7Співрозмовники ВВС описали кілька базових сценаріїв, за якими після виборів може формуватися політичний ландшафт Молдови.Перший такий сценарій – якщо за підсумками виборів PAS отримає монобільшість у наступному парламенті (тобто мінімум 51 голос). Після цього ситуація може розвиватися у двох напрямках. Якщо тріумф партії Санду буде переконливим, її опоненти, ймовірно, протокольно висловляться про порушення під час виборчого процесу, але цим і обмежаться.Якщо PAS переможе з мінімальною перевагою, опоненти Санду, напевно, не просто звинуватить президентську партію в масштабних порушеннях, а й оскаржать їх у суді.Але оскільки опозиція заявляє про недовіру судовій системі, "приватизованій" владою, не можна виключати і іншого варіанту – вуличних протестів. Принаймні на мітингу біля будинку уряду Молдови 25 вересня лідер "Патріотичного блоку" Ігор Додон закликав своїх прихильників бути готовими "захистити результати виборів" на центральній площі наступного дня після голосування.З одного боку, співрозмовники ВВС у Кишиневі скептично ставляться до перспектив масових опозиційних акцій. З іншого – з урахуванням заяв російської Служби зовнішньої розвідки про можливі протести та масові арешти напередодні виборів влада Молдови явно готується до такого розвитку подій.Другий сценарій – якщо партія Санду за підсумками виборів переконливо посяде перше місце, однак її результат не дозволить їй сформувати одноосібну більшість. У такому разі PAS доведеться шукати коаліційного партнера.Керівництво партії під час кампанії говорило, що вважає благом для Молдови лише своє одноосібне правління. Але, за словами Анатолія Тулбуре, передвиборча риторика може сильно відрізнятись від дій за підсумками голосування."Якщо в парламент проходять чотири сили, я допускаю коаліцію PAS з будь-яким із цих гравців. Зрештою, на місцевому рівні PAS чудово працює в коаліції з соціалістами у 12 із 32 районів Молдови", - каже він.Інший варіант – про нього пише "Європейська правда" – "висмикування" окремих депутатів з інших політичних сил у провладну більшість. І "Патріотичний блок", і "Альтернатива" вже зараз не здаються супермонолітними конструкціями, вважає видання, тож можна припустити, що хтось із їхніх новоспечених парламентарів "зробить вибір" на користь конструктивної співпраці з проєвропейською владою.Третій сценарій – слабкий результат PAS, який дасть змогу опозиції сформувати свою парламентську більшість. Лідером цього процесу у такому разі, ймовірно, стане "Патріотичний блок". Його представник Влад Батринча заявив ВВС, що ця сила розглядає як можливих партнерів за коаліцією всі сили, які потраплять до парламенту, окрім PAS.З іншого боку, кажуть співрозмовники ВВС в Кишиневі, стосунки між потенційними учасниками коаліції історично настільки складні, що уявити їхню злагоджену роботу в будь-якій конфігурації досить важко. Так чи інакше, цей розвиток подій відкрив би абсолютно новий розділ у політичній історії Молдови.Втім, опоненти Санду підозрюють, що у разі поразки PAS вони не отримають можливості сформувати уряд, оскільки влада в такому разі може вдатися до скасування виборів взагалі – наприклад, пояснивши це масштабними фальсифікаціями. За схожим сценарієм розвивалася ситуація на минулорічних президентських виборах у Румунії – тоді це спричинило критику окремих західних політиків, але серйозно на позиції країни на міжнародній арені це не вплинуло."Сценарій скасування виборів не є виключеним. Якщо його реалізовуватимуть, ми будемо озвучувати наші дії по мірі розвитку ситуації, я не хочу і не можу зараз говорити про це, це недоречно. Зараз важливо, щоб виборці масово прийшли на вибори", - каже ВВС Влад Батринча з "Патріотичного блоку".Нарешті, четвертий сценарій – це провал всіх коаліційних переговорів і оголошення дострокових парламентських виборів. З іншого боку, навіть у такому кризовому сценарії протягом кількох місяців важелі влади будуть сконцентровані в руках у Маї Санду – а як вона скористається цим шансом, залежатиме лише від неї самої.

Черговий удар кризи штовхає Європу до краху - BloombergНаціоналістичні та популістські сили в країнах-членах ЄС набирають силу.Протягом багатьох років Європейський Союз не раз отримував тривожні сигнали.Єврокриза, Brexit, пандемія, численні вторгнення Росії та двічі обрання Дональда Трампа президентом США — все це ставило під загрозу згуртованість і стабільність блоку.Кожна криза описується як екзистенційна і супроводжується сміливими обіцянками. Але замість того, щоб вжити заходів, європейські лідери занадто часто натискають кнопку «відкласти».Досі 27 країнам ЄС в основному вдавалося уникнути цього. Але незабаром ситуація може змінитися.Націоналістичні та популістські сили в державах-членах, набагато більших за Угорщину та Словаччину, які постійно чинять перешкоди, набирають сили. Європа все більше опинятиметься в залежності від США та Китаю — і зрештою не зможе конкурувати. Візьмемо, наприклад, торговельну угоду ЄС із США. Звісно, це найкраще, чого міг домогтися блок за даних обставин; альтернатива була б набагато гіршою для бізнесу, інвестицій та робочих місць.Однак лідери ЄС задали тон, коли вирішили, що не готові вживати серйозних контрзаходів. Така сама ситуація склалася щодо Росії, де Трамп неодноразово обіцяв вжити заходів, але не виконав своїх обіцянок, а Європа сиділа склавши руки. І це незважаючи на те, що наслідки набагато серйозніші, ніж торговельні тарифи — вторгнення дронів у повітряний простір Польщі минулого тижня було лише початком. Першим кроком до досягнення реальних рішень є визнання проблеми.Дехто в Брюсселі це розуміє. Але занадто багато високопосадовців чіпляються за надію, що Трамп виправиться або що світ, заснований на спільних правилах, повернеться. Не дивно, що громадяни турбуються, що «уряди не усвідомили серйозність моменту», як зазначив цього тижня колишній прем'єр-міністр Італії Маріо Драгі. Він виступив з нагоди річниці публікації свого знакового звіту про вирішення проблеми конкурентоспроможності блоку. Через рік його рекомендації залишаються в основному нереалізованими.

👆Сполучені Штати ніколи не мали таких обширних економічних зобов'язань перед Росією, як Європа, що обмежує ефективність деяких видів санкцій. Але домінування Вашингтона над глобальною банківською системою і той факт, що багато країн тримають свої резерви в доларах США, все ще надає йому значну владу.Трамп давно висловлює розчарування з приводу постійних прохань Європи про допомогу у боротьбі з Кремлем, при цьому продовжуючи купувати російські енергоносії. Під час свого першого терміну він критикував Німеччину за поглиблення енергетичної залежності від російського природного газу в той час, як НАТО просило США про допомогу в зміцненні оборони на кордонах з Росією.Однак Європейський Союз ввів серйозні санкції проти Кремля і з 2022 року значно скоротив торговельні та енергетичні зв'язки. Після повномасштабного вторгнення Кремля в Україну в 2022 році Німеччина і майже вся решта Європи припинили купувати російську енергію. Але кілька країн продовжували це робити, аргументуючи це тим, що це буде економічно згубним для їхніх громадян і що у них мало хороших альтернатив.Угорщина та Словаччина зараз є основними європейськими покупцями російської нафти та природного газу, а кілька інших країн обіцяють припинити решту закупівель. Туреччина - член НАТО, але не учасниця європейських санкцій проти Росії - продовжує здійснювати великомасштабні закупівлі.Прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан є найбільш дружнім до Росії лідером в ЄС, і він послідовно використовував своє право вето, щоб пом'якшити або уповільнити європейські заходи проти Росії в роки після повномасштабного вторгнення. Він також є союзником Трампа.Туреччина займає окрему категорію серед європейських членів НАТО, маючи інші історичні відносини з Росією та іншу оцінку своїх безпекових проблем. Анкара надає Україні військову допомогу з 2022 року, але ніколи не вводила санкції проти Росії і стала одним з основних покупців російської нафти. Щоб змінити цю динаміку, Трампу знадобиться серйозна дипломатична ініціатива.Європейські політики останніми днями відчувають розчарування через очевидне небажання Трампа глибоко втручатися в те, що багато хто з них вважає серйозним порушенням безпеки з боку Москви в середу, коли 19 російських дронів пролетіли глибоко в польську територію, а деякі з них були збиті військовими силами НАТО. Цей епізод став першим випадком, коли НАТО збило російську військову техніку в повітряному просторі НАТО.Трамп не засудив порушення Росією повітряного простору НАТО, написавши в Truth Social: «Що це за порушення Росією повітряного простору Польщі за допомогою безпілотників? Ось і почалося!»Він применшив значення цього порушення під час інтерв'ю в п'ятницю, зазначивши, що безпілотники не завдали великої шкоди.«Я не збираюся нікого захищати, але безпілотники в Польщі були збиті і впали в одну з областей», — сказав він. «Але [Путін] все одно не повинен наближатися до Польщі».Державний секретар Марко Рубіо заявив у суботу, що США все ще «збирають» інформацію про інцидент, але підкреслив, що це «неприйнятний, прикрий і небезпечний розвиток подій».Він сказав, що Вашингтон все ще визначає, чи було вторгнення в Польщу навмисним. «Якщо докази вказують на це, то, очевидно, це буде кроком, що призведе до значної ескалації», – сказав Рубіо журналістам перед від'їздом у поїздку до Ізраїлю та Великої Британії. «Є й інші варіанти, але я думаю, що ми хотіли б мати всі факти і проконсультуватися з нашими союзниками, перш ніж робити конкретні висновки».

👆Такі розбіжності в оцінках засвідчили, що частково Москва досягла своїх політичних цілей. Тест на реакцію Альянсу засвідчив: із солідарністю й надалі можуть виникати проблеми. І якщо вони проявилися навіть на регіональному рівні, то важко сподіватися на те, що солідарні рішення будуть ухвалені на рівні трансатлантичних союзників.Водночас є й позитивний бік справи. По-перше, загроза, яку до цього вважали гіпотетичною чи спекулятивною, тепер унаочнилась. Про це говорять, вже не використовуючи елегантні дипломатичні евфемізми, а отже, є надія на те, що вона у своїй неприкритій реальності стане більш зрозумілою і для пересічного центральноєвропейця. Є шанс, що уряди держав регіону, а може, й у цілому – уряди держав Європи та керівництво ЄС отримають більше підтримки для ухвалення не завжди популярних, але необхідних рішень щодо підвищення оборонних витрат.Ще одним позитивом є те, що очевидним фактом стала висока ефективність України у подоланні дронових атак – українці відбивають масовані атаки регулярно і почасти менш дорогими засобами, ніж ті, що були застосовані Польщею. Це може спонукати держави НАТО переймати більше українського досвіду, сприймати Україну не лише як реципієнта безпекової допомоги, але й як контрибутора європейської та трансатлантичної безпеки.Зрештою, атака на Польщу продемонструвала необхідність колективними зусиллями захищати українське небо. Хоча б над Західною Україною. Якби це було предметом відповідальності не лише України, а й її західних сусідів, то російські дрони не мали б шансу перетнути кордон з Польщею. Натомість частково вивільнились би українські засоби протиповітряної оборони, які могли б надалі використовуватися на сході та півдні України.Однак і в Росії розуміють, що польський прецедент може обернутися посиленням східного флангу НАТО та актуалізацією питання захисту українського неба, тож докладатимуть зусиль для нівелювання цього ефекту. Дронові атаки російська сторона посилюватиме інформаційно-психологічними атаками.Реакцію Польщі та НАТО російські пропагандисти маркуватимуть як заслабку, щоб культивувати розчарування та ресентимент в українцях. Це і зараз не посилює бойового духу, а колись після війни може бути успішно інструменталізоване для досягнення цілей, яких росіяни не змогли досягнути танками, ракетами і дронами.У Центральній Європі Москва теж сіятиме розбрат. Реакція Угорщини та Словаччини вже засвідчила брак солідарності. Ймовірно, після парламентських виборів у Чехії восени цього року Прага також стане менш прихильною до України та більш схильною до ізоляціонізму на противагу солідарності. Годі й казати, що така ситуація не додасть сили проєвропейським та проукраїнським, але хитким урядам Болгарії, Румунії, держав Балтії.У самій Польщі російська дронова атака супроводжувалась неймовірним сплеском антиукраїнських повідомлень у соціальних медіа. Цілі ботоферми намагалися переконати поляків, що винні у атаці – українці. Відверта брехня про українську провокацію супроводжувалась підживленням інших антиукраїнських наративів.Тож можна сказати, що російська атака у небі супроводжувалась російською атакою у медіапросторі. Дрони залітали до Польщі на хвилі потужної інформаційної операції, спрямованої одночасно на дифамацію НАТО й України.Відтак, «польський прецедент» привів Польщу, а разом з нею Європу та НАТО на чергове роздоріжжя. На ньому можна обрати шлях подальшого посилення східного флангу НАТО та України, захисту українського неба спільними зусиллями, безпекової кооперації з Україною, подальшого обмеження російських спроможностей у медіа (передусім у соціальних мережах). Ліпша для цього нагода ще, може, й буде, але невідомо, коли. Рішення кожного разу є запізнілими, що вже надало росіянам перевагу і вартувало тисяч життів в Україні.Якщо ж буде обрано альтернативний шлях і європейські політики та функціонери НАТО обмежаться сильними меседжами без відповідних кроків, то у відповідь на ці меседжі Росія й надалі надсилатиме дрони та ракети, і не лише до українських міст.

👆Навіть коли саботаж не вдається, це все одно лякає. Школяреві шостого класу з Тернополя, що на заході України, запропонували гроші за підпал об’єкта критичної інфраструктури; він повідомив про це в поліцію. Школяр із Житомира виконав вказівки свого куратора і виготовив саморобний вибуховий пристрій, але його затримали, перш ніж він встиг його використати. За всіма цими діями, успішними і невдалими, стояли російські агенти. Зусилля України не менш шокуючі. За повідомленнями, у туалетах шкіл невеликих російських містечок можна знайти листівки з особистими QR-кодами українських вербувальників. За їхнім закликом можна підпалювати що завгодно. Поліцейську машину в Санкт-Петербурзі, штаб-квартиру ветеранів у Ставрополі, залізницю в Іркутську. 16-річний підліток марно намагався підпалити бомбардувальник на військовому аеродромі поблизу Челябінська. Двоє хлопців з Омська досягли того, чого не зміг він, і підпалили вертоліт за допомогою коктейлю Молотова. Менш забезпечені діти замість вибухівки використовують сигарети та бензин зі своїх скутерів.Зазвичай їм це не сходить з рук. Цифри невеликі, але значущі: з весни 2024 року українська служба безпеки заарештувала близько 175 неповнолітніх, причетних до шпигунства, підпалів і вибухів, організованих російськими розвідниками. Наймолодшому з них 12 років. Росія не розголошує таку інформацію, але правозахисники, з якими я спілкувався, кажуть, що таких випадків щонайменше 100. За словами Ігоря Волчкова, адвоката, що спеціалізується на сімейному праві, під час війни кількість дітей у одному з головних слідчих ізоляторів Москви зросла з 20 до 100 підлітків, серед яких багато дітей, підозрюваних у проукраїнському саботажі.18-річного Ярослава Кулігіна чекало щось гірше. Після того, як незнайомець з форуму в даркнеті попросив його допомогти залізничній компанії отримати страховку, він підпалив залізничне обладнання та вагон поїзда. Після його арешту поліція не цікавилася такими деталями: пана Кулігіна так довго били електрошокерами, що вони постійно розряджалися і їх доводилося кілька разів міняти, поки він не зізнався, що працював на Україну — про що він навіть не підозрював.Його мати звикла бачити сина лише через «маленьке пошарпане віконце в напівтемній кімнаті» слідчого ізолятора, розповіла вона мені. Він уже двічі намагався накласти на себе руки. «Ти можеш співати пісні вигаданою мовою або повзати на четвереньках, як собака, або рибалити в раковині», — написав він у листі з психіатричної лікарні при в'язниці. «Ти все одно не будеш сильно виділятися з-поміж місцевих». Ті, хто вижив після виконання завдання, можуть бути притягнуті до відповідальності як терористи або засуджені до багаторічного психіатричного лікування. Ця війна підривної діяльності залишила після себе слід зруйнованих життів — сотні дітей по обидва боки фронту. Колишній український вербувальник, з яким я розмовляла, досі не може заспокоїти свою совість за роль, яку він у цьому зіграв. Одного дня він зустрів 17-річного школяра з центральної Росії, який хотів боротися проти російського режиму. Цей юнак, який був очевидно цінним надбанням, був переданий куратору вербувальника, а звідти — ще вищим за рангом агентам. Через місяць хлопець перестав з’являтися в Інтернеті. Потім він опинився в слідчому ізоляторі поблизу Москви, звинувачений у володінні вибухівкою та підготовці до вбивства російського підполковника.«Я не хочу, щоб хтось інший закінчив так само, як він», — сказав мені колишній вербувальник. «Ми змушуємо дітей робити те, на що самі не наважилися б».

👆Реакція Заходу розкриває інший аспект цієї історії. У 2014 році, коли Росія захопила Крим і розпалила війну на Донбасі, міжнародні санкції були слабкими, а бізнес з Москвою в основному продовжувався як зазвичай. Німеччина побудувала нові трубопроводи; лідери тиснули Путіну руку. Ця поразка додала сміливості Кремлю. Як говорить російське прислів’я, «апетит зростає під час їжі». Не протистоявши агресії тоді, Захід спровокував її ескалацію пізніше. Лише після повномасштабного вторгнення 2022 року США та їхні союзники почали надавати серйозну військову допомогу та вводити більш жорсткі санкції. Навіть тоді, як підкреслює Матвічук, основним гаслом було «допомогти Україні не зазнати поразки», а не «допомогти Україні перемогти» — це важлива різниця, яка відображається в несміливості червоних ліній та повільному темпі прийняття рішень.В Україні сприйняття американського лідерства є складним. Хоча скептицизм зростав за часів Обами, а адміністрація Байдена відзначалася ваганнями, опитування показують дивовижний рівень довіри українців до Дональда Трампа. Це пов’язано не стільки з партійною приналежністю, скільки з очікуванням, що він продемонструє силу у протистоянні з Путіним. Проте головне питання залишається: чи справді США та їхні союзники розуміють, що ця війна не може закінчитися компромісом. Мирні угоди, такі як Мінські угоди, лише дали Росії час для перегрупування, мілітаризації окупованих територій і підготовки до більш масштабних наступальних операцій. Сталий мир не буде досягнутий за рахунок поступок, а лише за рахунок сили — політичної, військової та моральної.Глибший урок для демократичного світу є очевидним: свобода має свою ціну. Для українців свобода — це не абстрактний принцип самовизначення, а цінність виживання. Їхня стійкість і самопожертва нагадують іншим, хто живе в давно усталених демократіях, що свободи не можна сприймати як щось вічне. Боротьба ведеться не тільки за Україну, а й за авторитет самої демократії в умовах авторитарної експансії.Боротьба України показує, що тиранія і свобода не можуть співіснувати нескінченно або зустрітися на півдорозі. Війна закінчиться не нічиєю, а перемогою однієї зі сторін. Для українців вибір є екзистенційним: виживання нації залежить від захисту демократії, ідентичності та людської гідності. Для всього світу вибір полягає в тому, чи підтримати ці цінності, чи дозволити їм зникнути під тиском агресії.Як підсумовує Каспаров, жертва українців є історичним нагадуванням для всіх демократій: свободу треба захищати, і іноді захищати за величезну ціну. Це останній тривожний дзвінок для вільного світу.