з одвертою простотою

Зараз дуже цінно помічати щось хороше про книгу. Направду, завжди цінно. Бо я багато рефлексую для чого написала її саме так і чи могла б інакше. Хотіла б мати сміливість перечитати її заради експерименту власного. Але боюся, що мені дуже не сподобається і що це додасть страху перед наступною книгою, якого і так доста.Взагалі цей страх має класне підґрунтя. Бо от сьогодні обговорювали на клубі Підмогильного, а коли я торкаюся чогось надто прекрасного в літературі, то мені важко потім собі довести, що моє письмо хоча б чогось варте, бо й поруч не стоїть з майстрами слова, якими можна тільки безупинно захоплюватися. Але це я так, міркую тихесенько і продовжуватиму своє. З дитиною тільки відчуття буцімто світ біжить, лишень мені ніяк його не наздогнати. А коли дивлюся на сина, то навпаки, світ завмирає, в той час як час в стінах моєї квартири кудись втікає. І вже пʼять місяців, як я мама, яка, здається, нормально справляється з цією роллю. От тільки на годиннику 21:36, а я ледве тримаю очі відкритими, але мушу ще прочитати хоча б десять сторінок якоїсь книжки. Бо читати завжди є що і от сьогодні приїхала ще посилка з дому, покажу днями що за скарби там 🙌🏼

Я ж вам казала, як люблю Винниченка?Вже декілька ночей, годуючи малого, переглядала, які електронні книги збережені в телефоні. Нічого важкого о пʼятій ранку мій мозок не здатен сприймати. Тож три книги Уласа Самчука довелось відкласти на потім. Відкрила «Місто дівчат» Елізабет Ґілберт, побачила, що в цьому форматі це 1500 сторінок, жахнулася й зразу закрила. Сьогодні пішла на Лібраріус, подивитися, що там є в збережених. Дивлюсь, «Федько-халамидник» Винниченка. Назва знайома, точно колись читала, але вже й не згадаю про що там. 48 сторінок. Читаю двадцять і син засинає. Я лишаю оповідання до ранку (ранку, коли сонце вже підніметься і простягне промені у вікна). І пробудившись першим ділом, поки син знову їсть, я дочитую другу половину тексту. Вражена й зніяковіла закриваю додаток. Як же це надзвичайно написано і скільки емоцій підіймає всередині. Вау. Гадаю наступні ночі буду проводити з другими оповіданнями, до яких ніколи не доходили руки. Раджу шалено й вам. 48 сторінок в телефоні, цілковитого захоплення.І як завше залюблююсь мовою Винниченка й виписую собі:— Мурло ти репане.🌝🤎P.S. В додатку Librarius дуууже багато української класики безкоштовно. Не реклама. Щира рекомендація🫶🏼

Читання зараз, як спосіб не втрачати важливе й цінне в моєму житті, і зокрема продовжувати набувати враження і знання, якими лагідно обіймає хороша література.Ненавмисне характеризую нині все категоріями: до народження дитини і після. Не надаю цьому ніякого забарвлення, так є і я доволі гнучка в тому, аби підлаштовуватися. Тому книги переважно читаються під час годування, а враховуючи, що бублик любить поїсти, то і читається мені в хорошому темпі.«Жарт» Кундери і «Слово про будинок «Слово»» Куліша стали основними книгами минулого місяця. І це той випадок, коли сміливо хочеться говорити про них при кожній нагоді і радити безупинно. Я нечасто до такого вдаюся, бо завше маю при собі ось це речення: «Тобі сподобається, якщо…». А тут такого немає. Щиро думаю, що це та література, яку треба хапати й читати неодмінно, якщо ви ще ні. Бо час з цими книгами пройде непомітно, ви будете насолоджуватися й підкреслювати собі важливе (спойлер: такого там багацько). Може й подякуйте потім, що підсвітила вам хороше🤎

Проживаючи в Естонії, давно звиклися з тим, що коли виходять новинки в Україні — я їх отримую значно пізніше. Ніж усі ті, хто має змогу зайти в книгарню і будь-що придбати моментально. Але буває, виходять книги, які мені нестерпно не отримати одною з перших. Навіть, якщо я прямо зараз не зможу їх прочитати, це не грає ніякої ролі. І от такими книгами, які мені кортіло мати тут і тепер, востаннє були: Семків і Лукіч. З Семківим все зрозуміло, все, що стосується літературознавства стоїть завше першим в черзі бажанок. А тут ще раптом книга про кіно. На свій сором, я так рідко його дивлюся і так мало, що в ньому розумію, що ця покупка доволі нехарактерна для мене. Але, як людина, яка хоче колись написати і другу книгу, розумію, що тексти про сценарій можуть виявитися корисні. І плюс, вірю, що разом з цією книгою я переглядатиму і фільми згадувані в ній. Ну, і не можу не звернути увагу на естетичну сторону видавництва «Stretovych». Якось їм так вдається робити, що я хочу абсолютно все, що у них виходить💛

Захотілося повернутися у цей канал, як у власну мушлю, в якій мені тихо і безпечно бути. Відчуваю в собі цю періодичність. Буває хочеться зосередитись на мовчанні і дивитися, як падає листя з дерев. А буває тягне до людей, щоби не закриватися.Майже рік тому мені діагностували тривожно-депресивний розлад і я пропустила усі цю жовтогарячу пору, бо не бачила нічого окрім власного стану, який руйнував усе навколо. Ми збиралися переїжджати в квартиру мрії, в чудовий район маленького міста, а я збирала картонні коробки і в перерві між цим йшла подихати до вікна, бо серцебиття ставало надто швидким і тривожність переходила допустимі межі.Зараз я вивезла себе у Стокгольм. Це перше за довгий час побачення із собою. Я не планувала нічого, бо не знайшла на це сил і довірилася ситуації. Мені зараз добре і легко, я відчуваю приємну втому в ногах і скидаю В. знімки собачок з метро.Завтра іще один день і літак назад, а всередині багато вдячності, що так виявляється можна. Можна про себе дбати і просити про допомогу.