Захотілося повернутися у цей канал, як у власну мушлю, в якій мені тихо і безпечно бути. Відчуваю в собі цю періодичність. Буває хочеться зосередитись на мовчанні і дивитися, як падає листя з дерев. А буває тягне до людей, щоби не закриватися.Майже рік тому мені діагностували тривожно-депресивний розлад і я пропустила усі цю жовтогарячу пору, бо не бачила нічого окрім власного стану, який руйнував усе навколо. Ми збиралися переїжджати в квартиру мрії, в чудовий район маленького міста, а я збирала картонні коробки і в перерві між цим йшла подихати до вікна, бо серцебиття ставало надто швидким і тривожність переходила допустимі межі.Зараз я вивезла себе у Стокгольм. Це перше за довгий час побачення із собою. Я не планувала нічого, бо не знайшла на це сил і довірилася ситуації. Мені зараз добре і легко, я відчуваю приємну втому в ногах і скидаю В. знімки собачок з метро.Завтра іще один день і літак назад, а всередині багато вдячності, що так виявляється можна. Можна про себе дбати і просити про допомогу.