У наступному житті я хочу бути іспанкою.

Дев’ять місяців тому я переїхала до Валенсії. І, звісно, коли ти заїжджаєш у нове житло, тебе спіткають якісь невеличкі побутові проблеми. Кран не працює, не горить світло на подвір’ї, ворота заклинило — щось таке. І ніщо, буквально, ніщо не вдавалося виправити впродовж тижнів, а то й місяців.

— Тече бойлер, — кажу я менеджерці, яка працює з власником будинку, — можна полагодити?
— Так, — каже. — Звісно! Але зараз вихідні, потім свята, далі у виконроба відпустка — згодом напишу йому.

Ну, окей, думаю, буває. І відпустка, і свята. Але ніхто не приходив місяці чотири. То виконроб пішов думати. То нема чим лагодити. То завтра, то післязавтра. То «не зайобуйте, у нас сієста, маньяна, День зачаття Богородиці, День праці, Понеділок після Дня праці, День краба, День дня, День аріви, Петра і святого Томата».

Без перебільшення, іспанці буквально постійно щось святкують. Католицькі свята, державні, якісь локальні та вибрикуваті. Наприклад, у Валенсійській провінції три тижні святкують Las Fallas — радіють приходу весни. Ставлять феєрверки та підривають петарди на вулицях міста, запускають салюти, а в кінці спалюють величезні сатиричні фігури на головних площах. Три тижні. Три тижні!!! Я вже мовчу про суцільні канікули в серпні та сієсту як явище.

Спочатку мене це страшенно дратувало. Камон. Проблеми, які тягнуться тут місяцями, в Україні можна вирішити за дві години. Просто написати оголошення на кабанчику — і вже через 30 хвилин до тебе телефонуватиме майстер, сидячи на ровері: «Куди мені їхати? Я, про всяк випадок, уже виїхав і їду просто так, з надією, що вгадав район, у якому ви живете, аби скоротити час. Але краще скоригуйте». Українці дуже багато працюють. Йдуть на роботу після безсонних ночей, працюють під обстрілами, створюють у дефіцитах та важких умовах — ви все знаєте, що я вам розказую. Та навіть до війни — у нас завжди був дуже високий людський капітал. Іспанській майндсет зовсім інший. Вони розслаблені й дуже регламентовані. Відпочинок значить відпочинок. «У нас є море, волейбольна сітка й ігристе… Дивитися на все це чи що?» Здається, млость прописана в них у конституції.

Але із часом я звикла до цього укладу й навіть почала отримувати від нього задоволення. Тепле сонце присипляє найсильніших бійців. Люди скрізь тут рум’яні та привітні. Чого ж тобі бути набурмосеним, якщо ти мекнув в обід пів літра сангрії, та дрімаєш під пальмою, правильно? Вони бігають набережними, їдять креветки з рисом, п’ють вино за два євро й загалом не дуже чогось прагнуть. Життя — тепле джакузі, коли немає загрози вмерти взимку від холоду, а влітку від ракети.

Бажаю собі. Ні, я бажаю всім нам у наступному житті стати іспанкою. Сонце, пиво о 12 ранку і відчуття, що тобі абсолютно похуй через неправильно встановлений тобою бойлер, що тече вже 9 місяців у клієнтів, — поезія буття, isn't it?