ПЛАЙ

Естрадним співаком Фемій Мустафаєв себе ніколи не вважав. Його вайб – це передусім класична музика. Для нас це одночасно добра і погана новина. Погана, бо з таким бекграундом Мустафаєв впритул не сприймає українську попсу пострадянського періоду, обзиваючи її “музикою для малолєток” (реальна цитата). А добра, бо при цьому співак залишається музичним пуристом, записуючись і виступаючи виключно із лайв-бендами, зокрема, з оркестрами. Наприклад, у 1990-му Фемій Мустафаєв видав міні-платівку “Поклич мене” (слухайте за посиланням вище) – кльовий симфо-поп, який, за іронією долі, у 1990-му виявився нафіг нікому не потрібним.Але на цьому із релізами Фемій Мансурович не зупинився, ба більше, тільки набирав обертів. Станом на сьогодні у треклисті Мустафаєва є альбоми на вірші Шевченка і Франка, збірки каверів на кримськотатарські народні пісні, переспіви оперних арій і багато чого ще. Шкода, що у відкритому доступі з усього цього музичного багатства можна знайти хіба окремі треки.І головне – якщо до 2014-го Мустафаєв ще час від часу респектував комусь типу магомаєва чи кобзона в інтерв’ю, то після зайняв принципову проукраїнську позицію. Якщо вірити Вікіпедії, протягом АТО співак дав близько 300 концертів на передовій. “Кращої землі, ніж Україна, ніде немає”, – коментує він свій вибір. Не сумніваюся: говорячи про Україну, згадує передовсім про Крим.https://www.youtube.com/watch?v=RZatgazGPow&list=RDRZatgazGPow&start_radio=1

Шановні знавці! Увага, запитання: з чого починалися українські гьорлз-бенди? Із Кості Меладзе та його “Віа Гри”? Це ваша остаточна версія? Ех, Друзя на вас немає! А тепер правильна відповідь.Перенесемося у Київ початку 60-х. Двадцятирічний Ігор Поклад лише кілька років як переїхав із батьками в столицю і ще навіть не закінчив консерваторію, а його пісня “Кохана” вже “рве чарти” у виконанні Костянтина Огнєвого.До талановитого композитора-фрешмена придивляються мінкультівські чиновники. У 66-му вони пропонують Покладу зібрати жіночий ансамбль при київській консерваторії. Хлопець погоджується і оголошує кастинг, що триває три місяці. Це сьогодні до таких гуртів часто потрапляють через “фабрики зірок”, а тоді на прослуховування до Поклада приходили дівчата із реальних фабрик – з “Арсеналу”, наприклад.Близько сотні кандидаток почули втішне “Дякуємо, ми вам зателефонуємо”, а десяток найкращих увійшли до складу ВІА із романтичною назвою “Мрія”. Звісно, з такою кількістю вокалісток поділу на “світленьку, темненьку і руденьку” бути не могло. Співали дівчата або хором, або в конкретній пісні якась із них виступала солісткою, а інші залишалися на беках.Найяскравішим голосом “Мрії” стала Ліна Прохорова, колишня акторка і чемпіонка з художньої гімнастики. Ігор Поклад закохався в дівчину з першого погляду, а невдовзі натягнув на її палець обручку. Втім, зірковий час Прохорової минув одразу після стосунків з композитором. У 70-х вона подалася до Росії, де запустила сольну кар’єру, але потім повернулася до Києва і взялася викладати вокал, чим і займається досі (серед відомих учнів Прохорової – Ірина Білик та EL Кравчук).Але досить світської хроніки. Напевно, вас цікавить, що ж виконувала “Мрія”? Першим хітом гурту стала пісня “Коханий” – феміністична версія вже знаного шлягера Поклада із Прохоровою на вокалі. З неї добре чутно, як композитор фанатів від американського поп-джазу. У 60-х новомодний рок-н-рол змінив його на посту цапа-відбувайла серед “буржуазних жанрів”, тому писав Ігор Дмитрович легко і з задоволенням. Це вам не з гуртом “А.Р.М.І.Я.” працювати.https://www.youtube.com/watch?v=qHKWFhLMjOM

Тим часом Суспільне Культура дропнули ще один фільм зі знайомою вам мармизою в кадрі. Та ще й у такій потужній компанії! Але неймдропити не буду - самі глянете."Вальс із системою" розповідає про 50-60-ті - менш хайповий і буцімто менш цікавий період української естради, ніж розкручений "вусатий фанк" 70-х. Але чим більше досліджуєш цей період, тим краще перед тобою розкривається вся його краса, захована у протиріччях. Коли ти ніби комуніст, а насправді націоналіст. Коли вмієш і у душі партійні гімни, і у колоритні балади, від яких душа співає. Коли сидиш на золотому ланцюгу режиму, але можеш і вкусити. Ключові теги: Майборода, Малишко, Білаш, Павличко, Ткач, Гнатюк, Прохорова, Купріна, Огнєвий...Name it."Вальс..." я раджу глянути перш за все своїм хейтерам. Тобто тим, кому книжка НЕ сподобалася. Бо якщо вам і тут сленг недоречний, момент не відчувається, а гумор якийсь "псевдо", - тоді питання вже до вас.Шоуранер проекту - Юрій Макаров. Журналіст, на документалках якого я ріс і формувався. Пану Юрію бажаю швидкого видужання, а вам - приємного перегляду!https://youtu.be/Pt9Y9Kb-DDg?si=-PlHHtjbMtwfB35J

У мене часто запитують: "Тойво, так презентація книжки взагалі буде?".Тепер я можу з упевненістю сказати: буде! Це хороша новина. Погана: буде вона, на жаль, без автора (вимбачте, служба). Хочааа...Ну ок, давайте без спойлерів ;)А поки познайомлю вас із крутезними учасниками:🔥Дзвінка Завалій, випускова редакторка видавництва "Лабораторія" і модераторка презентації. Натхненниця "Це вам не естрада", без якої моя писанина так і лишилася б телеграмною графоманією 😬🔥Едуард Андрющенко, історик, страшний сон КДБістів і науковий редактор книжки. Якби не фактчекінг Едуарда, кілька дат я б точно переплутав 😅🔥Олексій Кириченко aka Alexjazz. Інді-музикант, репер, бос лейблу "Грай". Його кавер на "Я люблю твої тихі затоки" від "Візерунки шляхів" я щиро вважаю одним із найкращих переосмислень естради в сучукрмузі. А ще Алекс був одним із перших музикантів, з яким я зробив інтерв'ю, хоч він це навряд пам'ятає 🙄📍Отже, 27.04, Книжкова Країна (ВДНГ, Павільйон 1, Зал 1), 19:00Сходіть там за мене, чи що 🙏

Христина Соловій і Володимир Дантес зводили "вусатий фанк" до барбершопу. В сенсі, переспівали трек 1977 року "Дівчина мила" з репертуару ВІА "Водограй".Такий кавер мені нравиця! Нічого особливого, але і нічого зайвого. Трохи брейкбіту, трохи семплів під Panjabi MC, аби не пересрати вайб оригіналу. Вийшло точно краще, ніж нещодавній кавер на Яремчука того ж Дантеса. Та й Христі в триб'юті Назарію Назаровичу не вистачало.Колись хайп довкола "Дівчина мила" підняло одне русняве ютуб-шоу, у заставці якого вона звучала. Назву не згадуватиму, щоб не рекламувати лайно. А ось тепер пісня повертається в український контекст. Не пройшло і n років!Нагадаю, що "Водограй"-бенд зібрали у 1974-му музиканти із джазової тусовки Дніпра. Попереду на них чекав саундтрек до руснявого фільму, одна велика платівка+три маленькі та, зрештою, спопсіння і розпад наприкінці 80-х. Фронтмен бенду Олександр Шаповал не засмутився, зібрав власний секстет і зафігачив із ним офігенний психоделік-джазовий проєкт "Кобзарева дума" на вірші Шевченка, який нещодавно перевидав лейбл Shukai. Загугліть.А порівняти з пісню з оригіналом (і написати що раніше було краще) можна в коментах.https://youtu.be/V3F7I7Ex31Y?si=bZT_LbhgecjZJStE

Уявіть собі альтернативний таймлайн, в якому чернівецька “Червона Рута”-1989 проходить без “Братів Гадюкіних”, “Сестрички Віки”, “Кому Вниз”. Замість них виступають “ансамбль львівського пожежного товариства”, “фольклорний колектив райвідділу внутрішніх справ Чернівецької області”, а в жюрі сидить представник ЦК комсомолу. Уявили? А не треба й уявляти! Бо все це було насправді, у березні того ж 89-го. Саме тоді в чернівецькому будинку офіцерів пройшов «обласний конкурс української естрадної пісні “Червона Рута”». «Це ще що за покемон?» – подумав я, коли натрапив на запис івенту в архіві Суспільне Медіатека. Поліз гуглити, але ані на сайті пам’яті Володимира Івасюка, ані деінде нічого про цю “Червону Руту” не знайшов. Довелося розбиратися самотужки.Відео розпочинається таким текстом: “Було багато сумнівів і побоювань: чи знайде Івасюкова пісня своє місце у вирі сучасних мелодій у час, коли навіть не зірки, а просто рок-ансамблі збирають багатотисячні аудиторії молоді?”. Тобто, своє місце поряд із легендарним фестом ця “Червона Рута” оцінює начебто адекватно. При тому, що єлейним радянським вайбом у ній вже пашить із кожної літерки.Жіночий голос за кадром уточнює, що в конкурсі взяли участь “самодіяльні колективи” Чернівецької, Тернопільської, Івано-Франківської та Львівської областей. І це той випадок, коли йдеться про самодіяльність курця. Якщо в часи Івасюка, “Смерічки”, Ротару та інших естрадних легенд цим словом здебільшого “обзивали” тих, чия музика не вписувалася у картину “совєцької дійсності”, то тут, – в останні роки радянського комунізму, – маємо справу вже із недолугим аматорством, до якого здувся колись величний радянський укрпоп.Слухаєш поп-джазовий кавер на “Пісня буде поміж нас” у виконанні новоселицького ВІА “Тембр”, і чуєш меметичний оркестр із урочистостей Петра Олексійовича. Потім на сцену виходить “Смерічка” – але не та, про яку ви подумали, а з вижницького будинку культури (де “та” якраз починала). Горланять на всі голоси, ще й фальшиво. Ну а що ви хотіли від непрофесіоналів?Ковтком свіжого повітря у цьому бутафорському карнавалі стає ансамбль “Заграва” із села Турка Коломийського району Івано-Франківської області. Спасибі, що хоч наживо грати вміють, та ще й на народних інструментах. Ну і кавер на пісню “Над морем” із раннього Івасюка не без претензій на прогресив-рок – з пивом, але покатить.Насамкінець залишили хедлайнерів: Павла Дворського, Назарія Яремчука та Василя Зінкевича. Двоє останніх ще й вперше за мільйон років співають разом “Червону руту” під одиноке пілікання синтезатора в унісон із публікою. Публіка, до речі, так само офіціозна – при костюмах з краватками. Хіба за винятком пана у крінжових зелених окулярах.“Сподіваємося, у майбутньому наш конкурс вийде на республіканський рівень”, – говорить у заключному слові голова журі. На щастя, його сподівання не справдилися. За два роки совок сконає остаточно, а Україною ширитиметься зовсім інший фест “Червона Рута”. Той, про який ми із вами добре знаємо.https://mediateka.suspilne.media/media/4447

От вам ще двійко каверів на Яремчука - від "Друга ріка" і Tember Blanche.Цього разу каверники навіть не приховували, що не хотіли нічого вигадувати і тупо уявили, ніби обрані ними треки з репертуару Назарія Назаровича - їхні власні. І все одно обидва сприймаються по-різному.Івасюкову "Запроси у сни" в подачі гурту Валерія Харчишина слухати до кінця не те щоб не хочеться, а просто ліньки. Бо вже з першої ноти зрозуміло, що буде в останній. Типу, знову вони про своє "Вже не сам", математику і пиття з її долонь.А от Саша та Влад зробили все навпаки, обернувши фанковий мажор оригінальної "Запитай у серця" акустичним мінором. Вийшла мила, світло-сумлива балада, - дарма, що надто монотонна та й просто "не обов'язкова". Для збірки - йой, най буде. Але на концертах "Темберів" на такому всі поснуть.Наскільки розумію, наступні релізи з проєкту Re:Yaremchuk так і виходитимуть парами. Ну що ж, послухаємо!https://youtube.com/playlist?list=OLAK5uy_n94_YuKM0MYBFFBsRzDY7xjsBKf18JSok&si=LepbWEAaeGtMzA8u