Чому я не люблю мотиваційні промови 1. Мотиваційна промова – це швидка накачка дофамінової системи. Дофамін фокусує увагу і дає впевненість у власній правоті. Добре замотивована людина мало чим відрізняється від людини на амфетамінах, бо механізм загалом той самий. Якщо до промови людина якісно і ретельно все обдумала, а спікер її просто підштовхнув – ця мотивація потенційно може піти на користь. Але якщо ми починаємо одразу на дофаміні після промови – скоріше за все отримаємо типові недоліки сильної мотивації: ігнорування побічних ефектів рішень, імпульсивність, розігнаний гіпоманіакальний стан, помилки, псування стосунків. 2. Мотивація – це складно. Все, що ми робимо – робимо заради задоволення потреб. Але і не робимо ми тому, що дія створює ризики для задоволення інших потреб. Потреб у нас сотні і можливо тисячі. На рівні рішень вони часто входять у конфлікт між собою. Якість рішень полягає саме у зваженості різних залучених потреб та пошуку оптимальної стратегії задоволення усіх. Якщо людина не діє, типу "лінується" – для цього завжди є вагомі причини. Мотиваційна промова провокує починати діяти замість аналізу причин. Якщо людину на цьому етапі зарядити на дію, наслідки можуть сильно не сподобатися.3. Мотиваційна промова – невідривна частина успішного успіху. Спроба швидко спровокувати людей до дії в парадигмі, де всі мають кудись бігти і досягати. Тому всі проблеми з мого попереднього посту про успіх тут теж актуальні.