День 13-15. Кінець💔13 і 14 дні, з вашої ласки, лише стисло перекажу, бо вони пройшли у океані, а мій мозок перетворився на ледаче шоколадне суфле. Головні події: круасани, скрембл, 2 порції картоплі фрі, апероль, фісташкове еспресо, цибулевий суп, карамельний десерт, прошутто з динею, ще 256 страв і танці індійців у костюмах, які світяться у темряві. Майже половина глядачів одразу покинула зал, бо очікувала дівчат у звабливих трусиках і хлопців у аналогічному вбранні, а скоріше, його відсутності.День 15 песимісти назвали би найгіршим за подорож, оптимісти — уроком на майбутнє, а реалісти — «хуй пойми шо». Ми приплили в Кадіс, але вирішили махнуть на Гібралтар, бо шанси потрапити туди ще колись набагато менші. Британці вміють видумувати усілякі брекзіти, хто зна, що вони утнуть у майбутньому.Обидва міста — унікальні. Кадіс, гляньте на карту, маленька і дуже важлива пипка, що розтягнулась біля Іспанії наче острів-корабель. Місто трьох океанів і найстаріше місто Західної Європи.А Гібралтар — ключ до Середземного моря, маленька і дуже важлива британська пипка на території Іспанії. Останні неодноразово натякали, що якось воно несиметрично, незручно і взагалі треба честь знать і повернути цю пипку Іспанії, але жителі вперто хочуть бути Великою Британією. Пощастило їм із сусідом, була б поруч росія, питання вирішилось би «за трі дня».Ми питали декілька разів, чи потрібна нам британська віза, але нас запевнили, що ні. От так після цього і довіряй людям, бо британці завернули нас на кордоні, і ми були вимушені чекати в засцяному прикордонному селі, поки наша група, щаслива і нагуляна, повернеться назад. Гібралтар — єдине місце в Європі, де живуть дикі мавпи. Підозрюю, що це туристи, яких не пропустили на кордоні, і які не дочекались своєї групи. Щасливі чотири години у бургер кінгу опісля, я відкрила у собі бажання вишукувати бліх і видирати у людей із рук їжу, але наша група вчасно вийшла і ми покатили назад.Повернулись ми на корабель за годину до відплиття і, щастя яке, що Кадіс — маленька пипка, стояли ми біля центру, порт дуже компактний, тож у темпі скажених собак ми ще встигли подивитись собор, театр і набережну.Чесно кажучи, я трошки зажерлась після Мадейри й Азорів і була впевнена, що Кадіс мене вже нічим не здивує. Але він дуже гарний, особливо після бургер кінгу, де навіть туалету нема. Ніколи не спокушайте долю, бо всесвіт закине вас у засцяне село, щоб привести до тями.Історія закінчилась добре. Нам повернули гроші за екскурсію, запросили на вечерю в якості моральної компенсації, де я вперла в один рот лобстера, тунця і десерт, і ми навіть трошки подивились Кадіс.Сьогодні вже додому, тож вимушена закінчувати. Сувора голландська бабця-матріарх останній раз зиркає на лайнер, що може означати сум, полегшення, а скоріше ностальгію за еротичними танцями. Екзальтований американець дуже ексайтед, що повертається додому, бо він просто завжди дуже ексайтед. Сувора швейцарська бабуся буде шукати мене у Цюріху по всіх університетах. Ну а я попрощалась із буфетом і кинула монетку у вівсянку, щоб точно ще повернутись.Дякую усім, хто читав ці лонгріди і був моєю компанією у цих пригодах. Дякую за коментарі, через вас тепер збираю гроші, щоб наступні подорожні щоденники якнайшвидше вийшли книгою😁