Подорожній щоденник. День 4Вставати о 6 ранку неприємно. А вставати о 6 ранку і мити голову маленьким напором — не те, що хочеться колись повторити (повторю завтра, бо знову рано на екскурсію).Але ці ранкові страждання цілковито окупились задоволенням денним, і навіть є декілька фото, які не соромно викласти в інтернет. А ви знали, що від народження фламінго білі або сірі? Рожевими їх робить раціон із водоростей і рачків, у яких міститься пігмент.І хоч я і рожева, це не через те, що залізла із пивом до фламінго по рачків. Хоча дуже хотілось.Головною твариною цього дня були не фламінго. Дживс весь ранок не підходив до миски, а враховуючи, що він той самий хлопець, який блює і одразу це все намагається зʼїсти — апетит йому зіпсувати важко. Виявилось, його вкусив кліщ. Дживс у шоці, настільки, що навіть не їсть. Я у шоці настільки, що питала у фламінго, чи є у когось подзвонить. В найбільшому шоці була мама, яку ветеринари відкачували в першу чергу. Наче все обійшлось, аналізи хороші. Дживс із переляку знову почав їсти. Підозрюю, щоб нас заспокоїти і його більше не тягнули до лікаря. Поклала паспорт у сейф. У випадку, якщо я забуду код, то він 6278. А от що і куди записати, щоб не забути паспорт у сейфі?Потім поїхали у Сент-Марі-де-ла-Мер, невеличке мальовниче селище, яке, як і більшість таких місць, перетворилось на скупчення сувенірних крамниць і непристойно дорогих кафе. Хоча чого я жаліюсь — в крамниці придбала блакитного кепа, а в кафе зʼїла миску мідій.Чудовий день завершила на палубі. Вчора згорів перед, сьогодні треба було засмалити зад. Рожевий личить тільки фламінго, малятам і свиням. На жаль я не перше, вже не друге і поки не третє. Тому треба темнішати.Дочитала «Усі в цьому поїзді — підозрювані». Це 10 з 10 і в улюблені детективні серії. Усі, хто просив мою книгу, — читайте поки Стівенсона (не Роберта Луїса)😍