Павло Бойко

11. Також ілюстративною є реакція на Грету Тунберг. Як мої американські друзі, так і мої українські друзі майже всі смакували її психічні проблеми і використання її «злими» дорослими для своїх корисних цілей. Негатив, коротше. Реакція канадських друзів або нейтральна, або навіть позитивна з закликом сфокусуватися на меседжі, а не на дівчинці.12. Як і Україна, Американське суспільство дуже розколоте сьогодні, і розкол поглиблюється. Я ще пам’ятаю часи, коли американці були просто республіканцями і демократами, які все ж були американцями. Зараз і самому видно, і сотні досліджень показують це на цифрах, Америка переживає безпрецедентний період трайбалізму.Те саме в Україні. Схід проти Заходу. Зелеботи проти Порохоботів. Ми проти їх. Чємадан-вокзал-Росія. Ну і валіть в свою Польщу дупи мити.В Канаді, попри різні погляди на політику, навіть близько такого розколу нема тa і не може бути. Інша ментальність. Навіть Квебек, який об*єктивно інший, так і не може наважитися відділитися.ПСІ в Україні, і в США пів країни вважає, що всі проблеми від "пільговиків" і "субсидників". Вони хочуть всі пільги і субсидії відмінити, зменшити податки, і хай кожен відповідає за себе. Канадці ж вірять в солідарність. Більшість і за солідарну/безкоштовну медецину, і за підтримку по безробіттю і т.д. Є виключення, але більшість вважають, що така підтримка - основа і шлях до процвітання, а не причина проблем.

2. Загрози з боку США: Трамп і його команда досі розглядають військові удари по наркотичних лабораторіях і лідерах картелів як один із методів боротьби з наркоторгівлею та фентанілом, що щорічно забирає тисячі життів американців.3. Опасності військових дій: мексиканські чиновники попереджають, що будь-який односторонній військовий акт США може призвести до катастрофічних наслідків для відносин між двома країнами. Це може заблокувати співпрацю між арміями і правоохоронними органами, що ускладнить боротьбу з наркотиками і злочинністю.А що таке Фентаніл? Це потужний синтетичний опіоїд, який у 50 разів сильніший за морфін. Він став причиною значного збільшення смертей від передозувань у США, де в 2023 році було зафіксовано близько 76 тисяч смертей, пов'язаних з цією речовиною. Основні поставки фентаніла в США надходять з Мексики, де його виробляють картелі, такі як Синалоа (це ім’я штату, який повністю контролюється картелем).Картелі і насильство в Мексиці:Злочинні картелі контролюють близько третини території Мексики, де місцева влада часто з ними пов'язана або не може ефективно протистояти їхньому впливу. За останні шість років більше 200,000 мексиканців були вбиті, а ще 50,000 зникли безвісти внаслідок насильства, пов'язаного з картелями. Для мене це звучить як дуже великі цифри — причому більша частина — це просто невинні люди, а не «бойовики» різних картелів!Мексика, здається, опинилася в центрі голлівудського бойовика, де замість супергероїв у головній ролі — Трамп і Шейнбаум. В одній руці у Трампа — загроза військових ударів, в іншій — фентаніл. А Шейнбаум, як справжній дипломат (або герой у поганому фільмі), намагається всіх заспокоїти: «Не буде вторгнення!» Але як би вона не запевняла, на горизонті блискають дронові удари, а на вулицях Синалоа все більше зникає людей, включаючи поліцейських і бізнесменів, які не вибрали правильну сторону. І ось тут питання: Трамп хоче видовищних «глобальних перемог» у вигляді гучних арештів, а Шейнбаум лише сподівається, що перемоги на землі зможуть запобігти вторгненню. Але для Трампа, здається, важливо не просто зниження злочинності, а видовищне знищення ворога.Огляд книгиУ кінці кожної колонки завжди буде короткий огляд важливої книги.Сьогодні говоримо про дуже відому книгу з економіки "Чому нації терплять невдачі" (Why nations fail)Це не просто чергова книга з економіки. Це як той випадок, коли тобі продають машину, яка виглядає круто, але насправді швидко їхати не вміє. На перший погляд, все прекрасно: автори, Дерон Аджемоглу і Джеймс Робінсон (недавні лауреати Нобелівської премії, до речі!), стверджують, що головна причина успіху країни — її інституції. Це відкриття звучить логічно, але варто трохи заглибитися, і з'являється багато "але".Суть книги досить проста: існують інклюзивні (ХОРОШІ) інституції, які сприяють розвитку, і екстрактивні (ПОГАНІ), які, навпаки, допомагають лише невеликій групі еліт. Прикладом першої є Південна Корея, а другої — Північна Корея. Теоретично це працює, але тут є кілька проблем.По-перше, автори акцентують на тому, що саме інституції є причиною розвитку, але не враховують, наскільки складно точно визначити, що є інклюзивним або екстрактивним. Також не враховуються інші аспекти, такі як культура чи технології. Наприклад, Південна Корея до 1990-х років була далеко не модельною демократією, а скоріше жорстким авторитаризмом з багатьма корупційними практиками, і можна з упевненістю сказати, що її успіх прийшов не тільки завдяки «інклюзивності». Якщо б їх економічна модель не спрацювала, ми б сприйняли ці інституції як надзвичайно екстрактивні.Книга безперечно цікава, але її наукова база залишає бажати кращого. Важливо визнати, що її ідеї стали популярними завдяки простоті та доступності, але це не робить їх повноцінними і незаперечними істинами.

Так, ніби якщо ти закінчив військову академію (чи віськову кафедру?), ти гарантовано стаєш толковим воєнначальником. І так, ніби без папірця з академії ти не маєш потрійбної клепки в голові, навіть якщо кілька років на війні (АТО і тепер). Певно бувають випадки, коли не треба занадто перейматися наявністю чи відсутністю папірців і давати керівні повноваження тому, хто хоче і може, а не тому, кому положено по штату. . Загалом, Маркусу - великий респект за намагання, важку роботу, і оцей аналіз. . В той же час, навіть ці відео від одної сторони залишають питання про цю ж сторону. Багато мутних пояснень, які підказують, що Маркус таки трохи має проблеми з самозакоханістю, само-піаром, і переймається своїм проектом, не завжди бачачи і зважаючи на більшу картину і обставини. . Приміром, якісь непонятки з соціальними сторінками 47-ки. Маркус довго відмовлявся створювати сторінки батальйону в соцмережах і вперто все просував через власні медія і фонд. Пояснення не дуже: на нас лили багато бруду і я не створював сторінку батальйону, щоб той весь бруд лився на мене (мою сторінку). Так я захищав репутацію батальйону. . Або той факт, що ВСІ командири Маркуса виявилися поганими. Коли він говорив про першого - ну буває, що некомпетентний. Але коли в відео мова про кількох за ці роки, і всі були некомпетентними, боягузливими, безініціативними -- тут вже виникають сумніви. Невже так не повезло з кожним командиром?. Або, як Маркус сам каже, він свідомо брехав про своїх некомпетентних командирів. Розповідав світу, які вони молодці, герої, лідери, хоч насправді вони були боягузливими нездарами. Мовляв, заради більшої мети. "Будував їм трон", щоб всадити на нього своїми зусиллями нездару. Чомусь нагадало Арєстовича, з його "я вам врал, потому что так надо било в том момєнтє". . Плюс дрібниця, але все ж -- Не зовсім зрозумів про зміну прізвища:Він був Ананьєв, потім написав в соцмережах, що завжди ненавидів це прізвище і що змінює його на Маркус. Щось про те, що Ананьєв - це прізвище чи то по вітчиму, чи щось таке. Але він чи то Маркус по мамі, чи то по біологічному батьку, чи то по бабусі, чи то по дядьку, і тому він змінює своє прізвище і починає нову сторінку життя. Абсолютно нормально. Особливо якщо дійсно це було прізвище ненависного вітчима дане в дитинстві. Треба було замінити ще у 18.Однак плутає те, що пізніше ця історія змінилася і заміна прізвища пояснюється вже тим, що під час АТО було небезпечно користуватися своїм справжнім прізвищем. Тому "Ананьєв" - то був вибраний для безпеки псевдонім, з занесенням у всі метрики і паспорти.Однак після АТО, коли небезпека минула, повернувся до свого справжнього прізвища Маркус. Здається як спроба замінити пояснення заміни прізвища замінив на більш благородне. . Все ж найстійкіше відчуття - шкода, що чи то через папірці з акадємій, чи то через совок в війська, чи то через заздрощі, не дали ініціативному і толковому Старшому Сержанту зробити більше. . Цікаво буде почути і "ту" сторону, а також треті сторони, які в темі. Це дуже важлива історія, аналіз якої може багато чому навчити, і допомогти діяти більш розумно і ефективно в майбутньому.

Три угоди поспіль із дохідністю понад 100%! У нас Gonzo Санта-ралі!Одна угода — це неймовірний прорив із середнім прибутком близько Х30. Такого в Україні ще не було.Наразі ми завершуємо угоду з євробондами (ОЗДП) і вже продали більшу частину паперів. За півтора року середній чистий прибуток склав 117%, а деякі інвестори заробили понад 150%.Суть угоди — коротко:Україна позичає гроші на міжнародних ринках суттєво дорожче, ніж у межах країни, в середньому під 7,5% річних у валюті. Будь-які зміни в умовах боргу відбуваються лише за згодою більшості кредиторів.Після початку війни вартість євробондів обвалилася до 16% від номіналу (дисконт 84%). Ринок відреагував так, ніби країна окупована і незабаром стане банкрутом, хоча вже тоді були звільнені Херсон та Харківщина. Було зрозуміло, що економіка України твердо стоїть на ногах завдяки західній допомозі і всі зовнішні борги в майбутньому будуть реструктуризовані. Питання лише в тому, який відсоток буде списано.Навіть у сценарії зі списанням 30% це була надзвичайно вигідна угода з невеликими ризиками. На щастя, більшість міжнародних та українських інвесторів вважала інакше. Як я люблю, коли ринок помиляється!Перші покупки ми зробили восени 2022 року за 16% від номіналу. Звісно, я захотів допомогти українцям заробити на цьому. Активно розповідав про можливості та ризики у своїх соцмережах, інтерв’ю та виступах перед тисячами людей.Більше 2000 інвесторів дослухалися та отримали чудовий прибуток. Вартість паперів поступово зростала, а цього літа була проведена реструктуризація зі списанням 18-25% (з урахуванням плати за згоду та нарахованих відсотків).Сьогодні вартість євробондів перевищує 40% від номіналу, і є можливість купувати їх в Україні за гривню. Поточна дохідність становить близько 13% річних у доларах — значно більше, ніж будь-який інший гарантований інструмент у нашій країні. Окрім цього, ви можете захеджувати валютний ризик та отримати дохідність практично на рівні гривневих ОВДП, але у валюті, з перспективою прибутковості до 2034/2036 років.Зараз ми продаємо євробонди в Україні, оскільки, згідно зі стратегією, купуємо інші папери. Для вас це шанс придбати євробонди за гривню та дешевше ринкової ціни в Україні. Якщо цікаво, звертайтесь до Аліни за номером +38093 42 69 558 @ashatskagonzoТакож ви можете приєднатися до спільноти Gonzo Invest. Наразі нас уже понад 500 інвесторів із усього світу.Хай буде з вами сила складного відсотка та великі прибутки! До зустрічі!P.S. Про реалізовану угоду з шаленим прибутком у 3000% напишу детально за кілька місяців. Ці папери були куплені в 2016-2018 роках.

Василь ТарасЦІКАВЕ про Дональда ТрампаНе знаю, чи слово "цікаве" тут найкраще підходить, але мені "цікаво", то ж най буде "цікаве".Непотизм. Рівня, якого не сягали навіть монархи. У королів сучасних, типу там в Британії чи Саудівській Аравії, можливо син монарха претендує на якусь посаду. Решта сім'ї лише в камеру посміхаються і ручкою махають під час прийомів. Колись, коли Горбачев свою Раїсу лише почав показувати на люди, суспільство було здивоване настільки, що аж образливі віршики про то писало ("Даже царь свою царіцу нє возіл по заграніцам"). А в США Мішель Обамою досі лякають діток в консервативних сім'ях:"От зараз Обама призначить свою Мішень на якусь посаду, в всьо, буде у нас комунізм, чи монархія, чи яка інша катастрофа." Хоча вона, будучи досить успішною юристкою до того, як стала першою леді, ніколи не стрибала вище прийомів на Різдво в Білому домі, чи опікування якось благодійною програмою для дітей. Зовсім інше діло Трамп.Всім своїм дітям роздав посади.Іванка і її чоловік Джеред Кушнер мали посади "Старших Радників Президента" і мали кабінети в Білому домі. Під Іванку навіть були створили посаду "Директор Офісу Економічних Ініціатив і Підприємництва", які втім скасували рівно у день, коли Байден вступив на посаду Президента. Кушнер, взагалі відповідав за інтереси США на Близькому Сході, хоча не мав на то ні освіти, ні досвіду. Також відповідав за реформу юстиції і за анти-ковіндну програму. Ерик і Дон Джуніор, сини, фактично ведуть його виборчу кампанію і підкеровують всім і вся як в Республіканській партії, так і в команді Президента. Кажуть саме Джуніор засватав Венса в віце-президенти.Лара Трамп, невістка Трампа, фактично стала керівником Республіканської партії. Офіційно - співголова Республіканського Національного Комітету, щось типу політбюро партії. Тіффані, це вже від другої дружини Трампа, у них трохи з серії "було в батька троє синів, два розумних, один - веселий." Та і їй було лише чуть за 20, дитя, під час минулої кампанії. Тому офіційних посад їй поки не давали. Але і вона активно бере участь в татковій команді, спічі там різні говорить, крутиться на різних офіційних заходах поряд, радить щось. Наймолодший отприск, вже від третьої і теперішньої дружини, Барон, поки ще тінейджер. Але і його татко вже активно тулить мало не на міністра. Десь там щось нещодавно сказав, то всі "праві" медія розносять його спіч на цитати. Купа заголовків, що малий "розумніший за всю команду Харріс."____ Трамп ламає всі норми -- добре це чи погано. Жодному іншому президенту не зійшло б з рук призначити родича на будь-яку посаду.А тут прилаштував всіх своїй дітей і зятів-невісток. І нічьо. Прихильники захоплюються ними, як в якійсь Пн. Кореї.Під час першої інавгурації, на перший танець з Першою Леді, Трамп вибрав пісню Френка Сінатри "I Did It My Way" ("Я зробив це на свій манер", чи "Я зробив це по своєму"). Трампа можна нелюбити. І навіть ненавидіти.Але не можна не погодитися, що життя у нього дійсно ну дуже яскраве і особливе. Не лише через 5 дітей від 3 жінок і купу скандалів. Не лише через різні конкурси краси, казино, ТБ, банкрутства і політику.Але і через неймовірні перемоги попри очікування, програші, після яких здавалось би не лише забуття і прокляття, але і тюрма, а в нього навпаки знову найбільші виграші.Втер носа всім і не один раз - то точно. І все іде до того, що це явно не кінець. Не останній скандал, програш, і виграш. На знаю, чи ще чиясь біографія дотягує то Трампової по своїх перепадах, поворотах, і барвах.

Василь ТарасЦІНА СВОБОДИ (ВІД УРЯДУ)Туристи часто нарікають на велику кількість безхатченків, які псують вигляд різних нью йорків і сан франциськів. Навздогін мого попереднього допису, скажу, що це наслідки свободи від уряду.США - капіталістична країна.Більш капіталістична, ніж більшість розвинутих країн.Де свобода особистості - понад усе. І де уряд лізе дуже мало в справи громадян.Прекрасна система, якщо ви здоровий і з головою.Можна стати мільярдером, як Ілон Маск, котрий, хто не в курсі, імігрант з Південної Африки. Але ціна такого невтручання уряду в справи людей є і те, що кожен сам за себе.Банкрутство через незмогу оплатити медичні рахунки, чи психічний розлад і неможливість самому за собою доглянути - опинитеся на вулиці і нікому до вас діла не буде. Більше того, особисті права і свободи не дозволяють поліції просто порозганяти цих безхатченків з вулиць, щоб не лякали туристів.Вільна країна. Де хочу, там і сиджу. Громадський простір? Все. Маю право. Те саме зі зброєю.Хочете мати зброю на руках у населення, суспільство має платити ціну. В США ця ціна - 110 смертей від вогнепальної зброї щодня. Свобода ведення бізнесу?Те саме. Уряд не лізе до вас зі своїми приписами і перевірками.Але суспільство платить ціну у вигляді, приміром, отрути під виглядом їжі на полицях магазинів. Купа того, що в ЄС, приміром, забороно додавати в їжу, в США - запросто. І так далі і так з усім._Власне, правдою є те, що всі країни на цій планеті мають змішані системи економіки.Жодна не має чистого капіталізму чи чистого комунізму. Всі мають хоча б якісь соціальні програми, субсидії різні, талони на їжу, якусь мінімальну "державну" медицину, як і всі мають хоча б якийсь нагляд за безпекою товарів чи дотриманням екологічних стандартів. США, насправді, дуже далекі від чистого капіталізму. Але ближче, ніж ЄС і, відповідно, мають з того певний економічний зиск, але і платять певно суспільну ціну. В результаті мають як умовних Ілонів Масків, так і людей, які живуть нікому не потрібні на вулиці і не мають сотки доларів, якщо раптом припре. ЄС, чи ще краще Японія, більш соціалістичні. Держава більше лізе в справи громадян, забороняє купу всього, збирає більше податків,що недобре для бізнесу і особистих вибриків,але і на вулиці менше шансів опинитися, чи медичний догляд, освіту, субсидію легше отримати, якщо що.... Мені більш імпонує американська система.Але я дуже добре розумію її ціну, також.

На 102-му році життя пішов за обрій найбагатший чоловік Норвегії – Олав Тун. І цій людині варто приділити увагу. Меценат, мільярдер, який пожертвував на медицину, навчання, інновації сотні мільйонів євро. У минулому пастух, ставши мільярдером все одне вів скромний спосіб життя, катався на старому Фольсвагені, не мав літака та яхти, дуже просто одягався, але вкладав гроші у просвітництво та виховання молоді своєї країни. Приклад для майбутніх поколінь, як має жити для інших багата людина.Olav Thon (1923-2024) R.I.PДекілька фактів про нього:1️⃣ 29 червня 2023 року йому виповнилося 100 років. Він продовжує працювати 6 днів на тиждень по 8-10 годин. Їздить працювати на досить старому Volkswagen, сам за кермом. Він приїздить в офіс за годину до початку робочого дня і їде пізніше за всіх. Йому цікавий сам процес роботи, а гроші він вважає приємним бонусом.2️⃣ Тон був одружений на Інгер-Йоганн Тун (1 серпня 1919 – 26 квітня 2018) до її смерті в 2018 році. Незважаючи на те, що він прожив зі своєю партнеркою Сісель Бердал Хага понад 30 років, він не розлучився зі своєю дружиною, оскільки вона страждала на хворобу Альцгеймера.У 95 років у 2019 році він одружився зі своєю громадянською дружиною. Щаслива наречена 79 років, Сісель Бердал Хага одягла яскраво-жовтий костюм та яскравий капелюшок, як і наречений.3️⃣ Саме Олаву Туну належить думка про те, що не зовсім він заробив свої мільярди. Це допомогли зробити його працівники, які сумлінно працюють на його підприємствах. Тому сплачуючи податки, які становлять понад 70%, вважає це правильним та справедливим. «Я винен країні і людям, які зробили мене таким».4️⃣ Йому нецікаво купувати та продавати. Він сказав: «Який сенс заробляти копійки, якщо можна робити щось масштабне». Якщо він купує завод, то модернізує його, відновлює виробництво та робить прибутковим. Наприклад, за останні 5 років він створив понад 20 тисяч нових робочих місць, що для маленької Норвегії є дуже вагомим надбанням.5️⃣ Він немає вищої освіти. Олав Тун виріс на фермі "Thon" разом із братами та сестрами. Він хотів вивчати медицину, але коли розпочалася Друга світова війна, його батьки не схотіли, щоб він виїхав за кордон. Натомість він займався домашнім господарством та фермою. Дві шкіри рудої лисиці, які він продав за 600 норвезьких крон, склали його стартовий капітал і зараз є основними в логотипі Olav Thon Group.6️⃣ Олав звик говорити по-старому, на діалекті свого села. Він використовує хитромудрі конструкції та граматичні форми, які вийшли з вжитку. Багато 20-річних норвежців навіть не чули таких форм дієслів, які він використовує. Але так говорили у його рідному селі Ол у долині Халлінгдал 90 років тому.7️⃣ Весь свій статок (близько $6 млрд) Олав Тун вирішив віддати на благодійність, а саме – на фінансування медичних досліджень. Він вирішив, що гроші краще віддати на корисну справу. Ще за ​​свого життя, він створив благодійний фонд, куди передав свої кошти.

Половина штатів США, а саме 25, мають назви, пов'язані з корінними американськими народами.Алабама: Названий на честь племені Алабама або Алібаму, що говорить на мускогских мовах. Існують різні версії значення: «очисники заростей» або «збирачі трав».Аляска: Назва походить від алеутського слова "alaxsxaq", що означає "материк".Арізона: Назва від слова "alĭ ṣonak" мови народу О'одхам, що означає "мале джерело".Коннектикут: Назва від слова "quonehtacut" мови могіканів, що означає "місце довгої припливної річки".Гаваї: Початкове слово в гавайській мові, що означає Батьківщина.Іллінойс: Назва від слова "illiniwek", що означає "люди".Айова: Названий на честь племені айова, назва якого перекладається як «сіра сніжинка».Канзас: Названий на честь племені канза, назва якого перекладається як «люди південного вітру».Кентуккі: Походження неясно, можливо, назва від ірокезького слова "Kentake", що означає "на лузі".Массачусетс: Назва від слова "Massadchu-es-et" мови алгонкінів, що означає "великий-горб-маленьке-місце".Ріта КрооМічиган: Від слова "Michigama" мови чіппева, що означає "велике озеро".Міннесота: Названо від слова "Minisota" мови дакота, що означає "біла вода".Міссісіпі: Названо на честь річки, яку так назвали чокто, що означає велика вода або батько вод.Міссурі: Названо на честь племені міссурі, чия назва перекладається як «ті, хто має каное».

Петро Шуклінов👁️ Медіа. Як Безос вистрілив собі в ногу і розвалює одне з найбільших медіа, щоб догодити ТрампуБільше 200 000 платних підписників з 2,5 млн вже скасували підписку на The Washington Post, повідомляє NPR.Кількість підписників продовжує швидко скорочуватись.За тиждень до виборів мільярдер заборонив журналістам опублікувати редакційну колонку на підтримку Харріс.Експерти кажуть: якщо б Безос заборонив займати сторону (видання робить це останні 36 років) рік чи два тому - це можна було б розцінювати як зміну бізнес-стратегії. Проте він зробив це за тиждень до виборів, хвилюючись за вплив на свій бізнес.Після цього ряд журналістів та колумністів пішли з видання, натякаючи на цензуру в медіа, хоча "Трамп ще навіть не став диктатором".Першим пішов головред відділу думок WP Роберт Каган, автор книги "Повстання: як антилібералізм знову розриває Америку на частини".У 2023 році він написав колонку "Диктатура Трампа: як її зупинити". Він також звинуватив Трампа в "антиукраїнських настроях" і припустив, що колишній президент може знищити демократію в разі переобрання. Покинув редколегію видання (але поки не звільнився) і Девід Хоффман. Журналіст отримав Пулітцерівську премію за день до рішення Безоса. Хоффмана нагородили за матеріали про нові технології та тактику, яку авторитарні режими використовують для придушення інакомислення."Протягом десятиліть редакційні статті Washington Post були маяком світла, сигналізуючи про надію дисидентам, політичним в’язням і безголосим", - написав Хоффман у листі в понеділок."Коли жертви репресій переслідували, засилали, ув’язнювали та вбивали, ми дбали про те, щоб увесь світ дізнався правду… Я вважаю, що ми зіткнулися з дуже реальною загрозою автократії у кандидатурі Дональда Трампа", - додав Хоффман у своєму листі до керівника редколегії Девіда Шиплі. "Я вважаю неприйнятним і недобросовісним, що ми втратили свій голос", - зазначив журналіст.У понеділок Шиплі провів суперечливу зустріч із десятками співробітників відділу громадської думки, які поставили йому "важкі запитання".Шиплі сказав, що намагався відмовити Безоса, але йому це "не вдалося".На цьому фоні 21 колумніст WP написали спільну колонку, в якій розкритикували рішення Безоса.Каган: "Ми фактично схиляємо коліна перед Дональдом Трампом, тому що боїмося того, що він зробить".Він також повідомив, що представники аерокосмічної компанії Безоса Blue Origin зустрілися з Трампом через кілька годин після того, як рішення стало публічним.***Так ми все одно дізнались, що журналісти на боці Харріс. А Безос - на боці грошей і своїх страхів. Багато журналістів WP почали писати, що через це рішення не можна карати все медіа. Але я так не вважаю. Якщо в тебе немає принципів і яєць - на підтримку ти не заслуговуєш.

Водночас до кінця третього року повномасштабної війни в нас у країні сформувалися дві реальності, які не перетинаються. Є лінія фронту, де армія тримає периметр. Там тривають бойові дії. Люди ставлять на кін своє життя та здоров'я. Розлука з сім'єю, побутовий дискомфорт, висока ціна помилки – все це стало долею того мільйона людей, які носять форму. Останні два з половиною роки ці люди ризикують усім – виграючи час для решти. Але для більшості війна перестала бути екзистенційною загрозою ще до кінця 2022-го. Український тил живе не в країні, що воює – він живе в декораціях війни. Так, є ризик прильоту ракети або "Шахеда", але суто статистично ймовірність загинути все одно менша, ніж у ДТП. Війна перетворилася на фон: вона поряд, але з нею можна не перетинатися. А тому останні два роки в ролі єдиного "порушення нормальності" тиловий обиватель сприймає зустріч із ТЦК. З перших днів вторгнення державний апарат обрав собі роль "заспокійливого". Щоразу обіцяє громадянам швидке завершення війни. Щоразу транслює вторгнення як випадковість, яка буде виправлена. Зі всіх стратегій чинна влада обрала концепцію "Don't look up" і з усіх можливих інтонацій розмови з країною обирає ті, що викличуть оплески. В результаті обиватель перестав помічати війну. Патрулі ТЦК для нього – це не наслідок вторгнення, а щось на зразок злих духів, які викрадають людей у рандомному порядку. Але при цьому в обивателя залишається надія потрапити на ковчег економічного бронювання. Ходять чутки, що його вже добудовують і що на ньому залишаються вільні місця. Особлива іронія в тому, що нинішня владна команда завжди вважала комунікації своєю сильною стороною – але саме в комунікаціях вона припустилася найкатастрофічніших помилок. У межах обраного нею підходу в країні живуть не громадяни, а виборці. В результаті, поки вертикаль транслює їм війну як щось швидкоплинне, завжди залишається ілюзія, що останній кілометр країна пробіжить без тебе. Наші державні мужі люблять подобатися – тому мовчать про непопулярне, залишаючи ці теми тим, кого не шкода. Наприклад, військовим. Люди у формі опинилися в ролі Кассандри. Їхнім прогнозам ніхто не вірить, їхні заклики ніхто не чує. Держава продовжує годувати країну седативним, тому обивателі не реагують на подразники. Військові опинилися в суспільстві в "сліпій зоні". "Самі не живуть і нам не дають". Цікаво, що росіяни давно вже визначилися зі своїми пріоритетами. Перебудовують країну на воєнні рейки. Адаптують економіку до затяжного бою. Вони зосереджено ведуть війну в форматі "або ми, або вони" – і роблять усе можливе, щоб українці в таких категоріях про війну не думали. А тому буде незайвим нагадати. Щоб наша війна рано чи пізно закінчилася на нашу користь, необхідна дуже проста річ. Потрібно просто не переставати стріляти.