Статистика telegram channel - @pastorsdiary

НІЧ ПЕРЕД ВОСКРЕСІННЯМ У саду біля Голгофи в багатті догорали останні жаринки, розсіюючи тьмяне світло в нічній пітьмі. Римські воїни, стомлені довгим чергуванням, міцно спали біля майже згаслого вогнища. Що їм снилося тієї ночі?Можливо, далекі битви, гуркіт зброї, крики переможених, або ж тихі домівки, де на них чекали дружини й діти. Незабаром їхні сни будуть розірвані, а спокій - зруйнований. Вони побачать те, що переверне їхню уяву про силу та владу. Загартовані в боях легіонери, які не боялися ні мечів, ні стріл, ні смерті, раптом відчують, як їхні ноги підкошуються, а серця наповнюються жахом. Вони впадуть на землю, тремтячи, наче малі діти, перелякані нічним кошмаром.Те, що вони побачать, назавжди закарбується в їхній пам’яті. Це буде не сон, а реальність, яка переслідуватиме їх до кінця днів. Вони стануть першими свідками неймовірного дива. Вони побачать, як камінь, що закривав вхід у гробницю, відкотиться. Вони побачать, як гробниця, ще недавно холодна й темна, наповниться сяйвом. Вони побачать те, що жоден смертний не міг бачити - перемогу життя над смертю.Вони стануть свідками того, що ні римські легіони, ні смерть, ні жодна інша сила не здатні втримати. Той, Хто є Любов і Життя, воскресне. Ісус, Син Божий, вийде з гробниці і явить світові Свою славу.Життя переможе смерть. Світло переможе темряву. Любов переможе зло.Уривок із книги «7 днів до перемін»

ЛЬВІВ І МИСТЕЦТВО ЗУПИНЯТИСЯЯ люблю Львів. Люблю це місто, хоч і не мешкаю тут. Мені подобаються його кам’яниці, його тиша між трамвайними дзвінками, його історія, що проступає крізь бруківку, його культура, мова і те характерне львівське «та», в якому завжди трохи іронії і багато життя. Кожне місто по-своєму особливе, але Львів має свій неповторний колорит, який складно пояснити словами - його треба відчути. Львів має свій темп і свої традиції.Коли я буваю у Львові, як от цього тижня, я щоранку спостерігаю за однією сценою, яка щоразу торкає серце. О дев’ятій ранку місто зупиняється і ніби затамовує подих, щоб вшанувати памʼять полеглих. Трамваї тихо завмирають на рейках, авто зупиняються з ввімкнутими аварійками, водії виходять з авто і просто стоять разом з перехожими на вузеньких вуличках. Львів у цю хвилину ніби слухає і ця тиша голосніша за будь-які гасла.Це відбувається не лише в центрі і не лише для туристів, а по всьому місту. Люди стоять. Люди памʼятають. Люди шанують. Тут добре розуміють, що пам’ять не кричить, пам’ять мовчить.Та сьогодні я став свідком ситуації, яка привернула мою увагу по-особливому, хоча, певно, трапляється у Львові не вперше. Панянка за кермом авто повільно їхала далі, ніби не помічаючи, що весь рух довкола завмер. Вона їхала так, ніби ця хвилина не про неї. Її зупинили не слова і не совість, а черга машин попереду. Поруч стояв завмерлий трамвай, наповнений різними людьми, але всі вони також встали. Водійка трамвая не витримала і, порушивши тишу хвилини мовчання, вийшла з кабіни, щоб провести короткий, але промовистий урок патріотичного виховання по-львівськи. Під осудливими поглядами пасажирів панянка за кермом, певно, запам’ятає цей момент надовго.Я дивився на це і думав: а й справді, це ж лише одна хвилина. Не година. Не пів життя. Одна хвилина, яка нічого не забере, навіть якщо ти кудись поспішаєш. Проте саме ця хвилина може щось у тобі повернути. Вона нагадує, якою ціною ти сьогодні їдеш на роботу, п’єш філіжанку кави з канапкою, чуєш сміх своїх дітей і маєш право просто жити. Це хвилина, коли варто зупинитися і тихо помолитися за воїнів і за тих, хто вчиться жити з порожнім місцем за столом.Ця хвилина потрібна не тим, хто вже загинув. Вона потрібна нам живим щоб ми не звикли, не забули і не обросли байдужістю. Вона є виявом памʼяті, шани і любові. Тому коли хтось їде далі, ніби нічого не відбувається, це болить, а особливо тим, для кого ця війна - не новина зі стрічки, а свіжа рана.Було б добре якби така практика тиші була в кожному місті щоб ми як народ більше памʼятали, більше шанували, більше молилися за військових і їхні родини. Коли ми втрачаємо пам’ять, ми втрачаємо історію, а коли ми втрачаємо історію - втрачаємо самих себе.Ця львівська хвилина мовчання говорить мені про щось ще глибше. Про нас, християн і про те, як легко ми щодня «летимо», «маємо справи», «не встигаємо», і так само не знаходимо кількох хвилин, щоби зупинитися перед Богом. Відкрити Слово, помолитися, помовчати і згадати Того, Хто заплатив власним життям, щоб ми могли жити.У духовному житті часто немає трамвая, водійки, поглядів з боку, які б нас зупинили і тому ми мчимо далі. Однак забуваючи зупинятися перед Богом, ми не просто пропускаємо дисципліну, ми втрачаємо пам’ять про благодать, про хрест, про те, хто ми, завдяки Кому і для чого живемо.Я не водій трамвая щоб вас зупиняти. Більше того, я й сам не завжди зупиняюся, щоб мати час з Богом. Проте нехай ця історія і цей текст стануть нагадуванням для всіх нас про мистецтво зупинятися щоб мати час, коли ми свідомо відкладаємо все і просто стоїмо перед Богом. Не тому, що Йому бракує нашої уваги, а тому, що без цієї зупинки ми їдемо далі, ніби довкола нічого не відбувається, не помічаючи, що життя вже давно просить нас зупинитися.

Чи знаєте ви, що таке 4.5.0 для військового? Це військовий сленг, який означає «все спокійно». У мене є свій власний код - 9:50. Щодня саме в цей час мій телефон нагадує мені помолитися за наших захисників: за тих, кого знаю по імені, і за всіх інших, хто далеко від своїх домівок захищає мене, мою сімʼю, моїх дітей.Я молюся, щоб Бог оберігав душу і тіло тих, хто стільки разів дивився в обличчя смерті. Молюся за тих, завдяки кому я можу спокійно писати цей пост сидячи і бачити, як танцює полум’я свічки біля мерехтливої різдвяної ялинки у моїй квартирі. Я молюся за тих, завдяки кому я можу бачити дітей і тримати дружину за руку, прогулюючись парком. Усі ці маленькі дива даровані мені Богом і нашими героями.Я не здатен навіть уявити ту важкість, через яку їм доводиться проходити, але одне знаю точно - я не маю права забувати про це. Саме тому я свідомо встановив будильник, щоб кожного дня пам’ятати крізь суєту буднів - ти зараз тут завдяки тому, що хтось захищає тебе там.Слово «захисник» для мене звучить не лише як символ військової форми, а й нагадування про Євангеліє. Незабаром Різдво, коли ми будемо згадувати про Вічного Захисника, Який прийшов у цей світ, щоб добровільно віддати Себе заради спасіння грішних людей, які не цінували Його жертви. Месія у Гефсиманії просив учнів бодай годину помолитися за Нього, бо Йому теж було страшно, а вони… просто спали. Проте Він все рівно пішов на хрест - не заради вдячності і нагород, а тому, що полюбив нас. Саме тому Він - Герой.Наші захисники переживають дещо подібне, адже їм знайома самотність на позиціях, їх не завжди цінують, часом забувають молитися і підримувати. Це неймовірно важко, але вони все одно стоять і ризикують своїм життям за тих, хто може навіть не помітити цього. Саме тому вони - герої.Вітаю всіх захисників з Днем Збройних Сил України! Я дякую вам за приклад, за вірність, за те, що не здаєтеся і просто за те, що ви є, бо завдяки вам Україна ще є. Бажаю вам завжди 4.5.0.Знайте, я щодня продовжую молитися за вас, щоб Бог був вашим Захисником так само вірно, як ви є нашими. Нехай Його сила збереже вас та поверне живими додому, де вас люблять і чекають.Слава Богу!Слава Ісусу Христу!Слава ЗСУ!

ДУША В ПРОБІРЦІ: як християнам ставитися до штучного заплідненняСьогодні в Україні відзначають День захисту дітей.Саме в цей день я вирішив торкнутися теми штучного запліднення, про що давно розважаю і про що часто мовчать в церквах. Я написав цю статтю щоб дати відповіді на наступні запитання:- коли починається людське життя?- що Біблія говорить про ненароджену дитину в утробі матері?- чи має ембріон душу і звідки вона береться?- чи є ЕКЗ морально допустимим для християн?- що робити тим, хто вже пройшов цю процедуру?- які є біблійні альтернативи для подружніх пар, що борються з бездітністю?Я розумію, що ця тема непроста і викликає різні емоції, але ділюся цими роздумами не для того, щоб розділяти чи засуджувати, а щоб чесно, по можливості лагідно, допомогти розібратися з цими питаннями у світлі Біблії.Оскільки текст вийшов досить об’ємним, то я розмістив його окремо - повну версію можна прочитати за посиланням нижче:https://telegra.ph/Dusha-v-probіrcі-yak-hristiyanam-stavitisya-do-shtuchnogo-zaplіdnennya-11-20

СТРАХ НЕ ЗУПИНЯЄ СМЕРТЬІноді глибокі істини знаходять нас у найпростіших місцях. Так сталося вчора, коли в маленькому кафе я побачив фразу на стіні, що влучила прямо в серце: «Страх не зупиняє смерть… він зупиняє життя»Автор невідомий, але сенс вражаючий і неймовірно глибокий та біблійний.Страх не може врятувати нас від того, чого ми боїмося, наприклад, від смерті, бо це частина людського життя і вона все одно настане. Однак страх може зробити інше, він може не лише позбавити нас радості життя, а й вбити життя всередині нас ще задовго до того, як серце перестане битися.Це правда не лише про страх перед фізичною смертю, а й про різні страхи в нашому житті.Ми часто боїмося майбутнього, яке ще не настало, і болю, якого ще немає: зради, хвороби, самотності тощо. Ми боїмося втратити те, що, можливо, ніколи не втратимо. Страх малює тіні там, де ще світить світло. Коли ми боїмося, то перестаємо діяти, любити, ризикувати, творити і тоді смерть починається не зовні, а всередині. Поки ми переживаємо за майбутнє, то втрачаємо теперішнє і пропускаємо життя, яке Бог нам приготував. Через страх ми ніби сидимо у клітці, хоча двері відчинені і ми можемо літати.У Біблії сказано: «Бо не дав нам Бог духа страху, але сили, і любові і здорового розуму» (2 Тимофія 1:7). Бог знову і знову каже: «…не бійся, з тобою бо Я, і не озирайсь, бо Я Бог твій! Зміцню Я тебе, і тобі поможу, і правицею правди Своєї тебе Я підтримаю» (Ісая 41:10). Ми не знаємо завтра, але знаємо Того, Хто тримає його в своїх руках і обіцяє бути поряд, тому цього достатньо щоб не боятися сьогодні. Віра - це коли ти перестаєш уявляти найгірше, а починаєш довіряти Богу, Який готує для тебе щось краще. Саме тоді, коли ми довіряємо Богу, то страх відступає перед присутністю Того, Хто сильніший за смерть і будь-який біль.Отож, не дозволяйте страху керувати життям. Розправте крила віри і летіть в життя. Коли страх каже: «а що, якщо?», то віра відповідає: «навіть якщо, то Бог зі мною».

Ось деякі ключові цитати зі статті Мартіна Ллойда-Джонас "Чому Бог допускає війну"«Біблія ніде і ніколи не обіцяє скасувати війни в цьому віці… наш Господь пророкував: «І ви почуєте про війни та чутки про війни…»«Біблійний світогляд є цілком песимістичним… Не проектуйте власні мрії на Божі плани, а потім не дивуйтеся, що вони не виконуються»«Яке право ми маємо на мир?… Ми повинні прагнути миру, щоб жити тихим і благочестивим життям, а не лише уникнути страждань»«Чи мали ми право на мир, якщо під благословенням миру ми відверталися від Бога і жили матеріалістично й гріховно? Чи має Бог підтримувати мир лише для того, щоб ми продовжували життя, що ображає Його Святе Ім’я?»«Просити Бога заборонити війну – означає просити Його заборонити один конкретний наслідок гріха, не турбуючись про гріх як такий»«Війна розкриває людину і показує, що таке гріх насправді… те, що не приймають із любові, інколи приймають через страждання»«Хтось може заперечити і запитати: “Але чому страждають невинні?” Відповідь… по суті є двоякою. По-перше, не існує таких людей, як невинні, як ми вже бачили. Ми всі грішні. Але крім того, ми, очевидно, маємо пожинати наслідки не тільки своїх особистих гріхів, але й гріхів усього людства; і, в меншому масштабі, гріхів нашої конкретної країни або групи.»«Ми є одночасно і окремими особами, і членами держави, і членами всього людства. Євангеліє спасає нас як окремих осіб, але це не означає, що ми перестаємо бути членами держави і невід’ємною частиною всього людства. Ми ділимо одне й те саме сонце та дощ з іншими людьми, і ми піддаємося одним і тим самим хворобам та недугам…»«Питання не “Чому Бог допускає війни?”, а “Чому Він не дає світові повністю знищити себе?” О, яка дивовижна Його терплячість... Нехай це веде нас до покаяння»

СУМНО...Сумно, що стогривнева купюра нам здається такою великою, коли ми її жертвуємо церкві, і такою малою, коли йдемо з нею в магазин чи розважальний центр…Сумно, що в концертному залі ми прагнемо бути в перших рядах, а в церкві – на останніх…Сумно, що ми не дозволяємо собі запізнитися на початок прем'єрного фільму в кінотеатрі, але часто запізнюємося на богослужіння...Сумно, що ми радіємо, коли оголошують додатковий час футбольного матчу, і невдоволено нарікаємо, коли проповідь чи богослужіння затягується довше звичного…Сумно, що нам так важко вивчити напам'ять один невеликий текст з Біблії, і водночас ми так легко запам'ятовуємо і передаємо плітки…Сумно, що ми так легко віримо в те, що написано в газеті чи сказано на телебаченні, і нам так важко повністю довіритися написаному в Святому Божому Слові…Сумно, що нам так важко заставити себе прочитати хоча б один розділ Біблії і провести хоча б 15 хвилин в день зі Словом Божом, і так легко ми читаємо 100 сторінок улюбленого роману та годинами скролити стрічку новин в соцмережі…Сумно, що час, проведений в молитві, нам здається таким довгим, а час, проведений біля телевізора чи в іграх на планшеті, таким коротким…Сумно, що, молячись, тобто розмовляючи з Богом, нам важко зібратися думкми, тоді як в розмові з другом це для нас не складає проблем…Сумно, що нам важко прожити без інтернету день чи тиждень, але можемо прожити тиждень без читання Слова Божого чи молитви...Сумно, що нам так важливі лайки людей, від яких ніби залежить наша самооцінка та цінність, і не важлива думка Бога про нас, Який дійсно визначає справжню цінність людини...Сумно, що ми не соромимося відстоювати наші права в магазині і готові сперечатися з будь-якими людьми, але часто соромимося розповісти Євангеліє незнайомій людині...Сумно, що називаючись християнами і пізнавши Бога, ми можемо витрачати життя надаремно...Сумно, що навіть погоджуючись з усім цим і розуміючи потребу в перемінах, скоріше всього, ти просто лайкнеш цей пост і продовжиш так само жити далі...Сумно, але ще не пізно. Поки ти читаєш ці рядки, двері Божої благодаті відчинені.Можливо саме сьогодні час не просто зітхнути і погодитися, а зупинитися і змінити щось у своєму житті? Почни з малого - відкрий Слово, помолися, зроби крок назустріч Богу, бо Він вже давно з радістю вийшов назустріч тобі.

СЛУХАЙ СЛОВО БОЖЕУ Біблії ми не бачимо Бога очима, але чуємо Його голос. Це принципово важливо: Бог обрав не картинку, а звук, не образ, а слово. «Віра від слухання, а слухання через Слово Христове» (Рим. 10:17). Слухати - це глибока духовна практика, без якої неможливо зрозуміти Бога.Саме тому Соломон, стаючи царем, не просив багатства чи слави, а благав у Бога: «Тож дай Своєму слузі проникливе серце, щоб правити Твоїм великим народом і розрізняти добро і зло. Бо хто ж інакше у змозі правити Твоїм великим народом?» 1 Книга Царів 3:9Буквально він просить «серце, яке чує». Соломон, відчуваючи свою царську відповідальність за великий народ, боявся неправильно судити людей, бо розумів: не все видно очима. Люди приховують правду, замовчують, обманюють, але чуюче серце здатне вловити більше, ніж вимовлені слова. Цікаво, що далі написано: «Господь був втішений, що Соломон попросив його про це» 1 Книга Царів 3:10Не випадково одразу після цієї молитви описана історія про двох матерів, які сперечалися за дитину. Око не могло визначити, хто справжня мати, але слухаюче серце Соломона почуло істину між рядків.У книгах біблійної мудрості неодноразово повторюється ця ж думка. Приповісті й Екклезіаста побудовані як заклики слухати - сина до батька, учня до вчителя, людину до Бога. Культура слухання була серцевиною віри Ізраїля. Недаремно найголовніша молитва юдеїв починається словами: «Слухай, Ізраїлю, Господь Бог наш, Господь один» (Повт. 6:4). І якщо придивитися уважно, десятки разів у Писанні повторюється той самий заклик: «Слухайте голос Мій…», «Хто має вуха, нехай слухає», «Послухай, народ Мій».Маленький Самуїл у храмі почув голос Бога серед ночі: «Говори, Господи, Твій слуга Тебе слухає» (1 Сам. 3:9–10). Його служіння пророка почалося не з видіння, а зі слухання. На Синаї народ бачив грім, вогонь і дим, але головне - чув голос Божий, який промовляв Десять заповідей (Вих. 20:18–19).Цей наголос на слуханні продовжується й у Новому Завіті. У домі Марфи й Марії Ісус сказав, що Марія вибрала «кращу частку», бо сіла біля Його ніг і слухала Його слово (Лк. 10:39–42). Це було важливіше навіть за служіння руками. І, нарешті, сам Ісус сказав: «Мої вівці слухаються Мого голосу, і Я знаю їх, і вони йдуть за Мною» (Ів. 10:27). Справжній учень визначається не тим, що бачить чудеса, а тим, що чує голос Пастуха.Саме тому, коли Ісус преобразився на горі перед Петром, Яковом і Іваном, учні бачили славу, бачили Мойсея й Іллю. Але найважливішим було не видіння, а голос із неба: «Це Син Мій улюблений… Його слухайте!» (Мк. 9:7). Навіть коли є щось вражаюче для очей, Бог веде нас не через картинку, а через слухання. Апостол Петро пізніше згадує цю подію, кажучи, що він був свідком Христової величі на горі, чув голос Отця, але він підкреслює той факт, що ми маємо «певніше пророче слово», тобто Писання, і на нього треба звертати увагу, як на світильник у темному місці (2 Петр. 1:16–19). Петро бачив славу, але вважав важливішим не видіння, а Слово.Слухання в Біблії - це не пасивне сприйняття звуку, а активна довіра й послух. Справжнє слухання завжди веде до дії. Очі можуть обманути, бо картинка часто прикрашає чи спотворює реальність, але вуха, відкриті для Бога, дозволяють серцю вхопити правду і йти за нею. Тому й апостол Яків пише: «Будьте виконавцями слова, а не слухачами лише». Тут ключове - слухати так, щоб це впливало на життя.Сьогодні ми живемо в культурі, де зір панує над слухом. Ми дивимося картинки, відео, візуальні ефекти. Однак Бог хоче виховати нас у культурі слухання. Читати Біблію треба так, щоб чути голос Бога. Слухати проповідь - не як фон, а як заклик до змін. Слухати інших - не лише їхні слова, а й серце за ними. Саме так формується справжня духовна мудрість.Віра народжується не з побаченого, а зі слухання. І саме тому в Біблії так часто повторюється: «Слухай…». Коли ти відкриваєш Слово, відкрий не лише очі, а й вуха серця, бо Бог промовляє не картинками, а голосом, і той, хто слухає, знаходить життя.

БОГ ІНТЕРНЕТУі мого серцяГосподи, Ти знаєш мене повністю. Коли заходжу в мережу і коли в «режимі літака», Тобі це відомо.Мої пости й сторіс Ти читаєш ще до того, як я їх виставив.Мої коментарі й підписки Ти знаєш,Усі мої лайки - перед очима Твоїми.Ще не встиг я написати й назву сайту,А Ти, Господи, уже все знаєш.Довкола мене Ти, і спереду, й позаду, Ти відслідковуєш увесь мій онлайн-трафік. База даних Твоїх думок дивовижна, Вона надто важка для мене, щоб мені її прочитати. Чи є VPN, щоб сховатися від Твого Духа? На який сервер утечу від обличчя Твого?Заховаюся в закритому часті - Ти там.Поставлю десятки паролів і ввімкну двофакторку - Ти все рівно зайдеш.Ввімкну статус «невидимий» - Ти на зв’язку.Навіть якщо я перенесу дані в хмару на віддалений сервер, то й там Ти мене знайдеш.Я б міг подумати: «Мене сховає фейковий акаунт чи інший нікнейм!» Але ж ні! Хоч як би я не чистив історію браузера і кеш - Тобі все видно. Навіть якщо я зайду в dark web і заховаю сліди, то й там світло Твоє мене освітить.Навіть якщо я відключу Wi-Fi,Твоє покриття ніколи не зникає.Це неймовірно як ретельно Ти мене пильнуєш! Тобі відомі всі мої інтернет активності. Мої складні паролі відкриті перед ТобоюХоч я дуже ретельно їх підбирав в таїні. Ти бачив всі мої реєстрації,Усі логіни Ти записав,Жоден секретний код чи підказка не заховані від Тебе.Які ж численні всі думки Твої, Боже! Їх значно більше, ніж пошукових запитів в Google.Скінчу лічити їх, а то лише початок.Проскануй мене, Боже, і пофікси моє серце.Зроби бета-тест мого розуму і оновлення моєї душі.Простеж, чи не зашифроване зло в файлах моїх думок і видали віруси гріха, щоб моє серце завжди ловило Твій сигнал і я завжди був онлайн із Тобою!Псалом 138Ти можеш сховати свої сліди від людей, але не від Бога. Він все бачить, все знає і водночас любить тебе. Дозволь Йому очистити твоє серце й підключити тебе до мережі вічної Любові!

ДУХОВНИЙ СЕКОНД-ХЕНД Напевно багато хто пробував проводити щоденний час з Богом, але ніяк не виходило. Комусь важко зосередити свою увагу, іншим скучно і не цікаво, а ще комусь не вистачає розуміння чи дисципліни. Крім того, служіння, робота, навчання, діти, смартфон, тому всі ми дуже зайняті і, здається, катастрофічно не вистачає часу. Тому замість того щоб проводити час з Богом і слухати Його голос через Слово, ми передаємо цей привілей комусь іншому, наприклад пастору чи онлайн проповіднику.«Нехай він проводить час з Богом, нехай досліджує Біблію, а я просто з його досвіду навчуся чогось. Нехай він скаже мені, що говорить Бог. Тим більше, хіба це не його служіння і покликання - проповідувати і вчити?»Якщо таке ставлення характеризує тебе і якщо твій духовний досвід - це «секондхенд», хочу щоб ти подумав ось над чим: чи робиш ти так в інших сферах свого життя?ВІДПУСТКАНаврядчи ти кажеш: «Відпустка - це така нудота: пакування валіз, подорожування. Краще я відправлю у відпустку когось іншого замість себе. І коли він повернеться, то розкаже мені про все, що бачив»Ти хотів б так зробити? Ні! Ти хочеш сам пережити ці відчуття, а не просто почути від когось як там було класно. Ти хочеш на власні очі побачити нові дивовижні місця, де ще ніколи не був. Ти своїми легенями хочете вдихнути морський бриз і бачити як на заході сонце тоне у воді, або забратися на гору і насолоджуватися неповторними краєвидами, або торкнутися пам'яток архітектури і перенестися в минуле. Ніхто не може зробити цього замість тебе.ЇЖАТи не кажеш: «Жувати - це так важко. Мої скули постійно втомлюються, я не можу. Тим більше такий величезний вибір всілякої їжі, що я просто гублюся. Краще я попрошу когось жувати мені їжу, а я буду просто засмоктувати і ковтати те, що він мені буде давати».Ти б таке зробив? Фу, яка гидота. Звичайно, що ні. Адже ніхто не може зробити цього замість тебе.КОХАННЯНе думаю, що ти ти коли-небудь казав: «Я по вуха закоханий в цю особу, але ця романтика, ці побачення, ця любов - це все так скучно. Краще нехай хтось інший займе моє місце, а потім поділиться досвідом і розповість, як це бути коханим». Говорив щось подібне? Не думаю. Ти хочеш сам це відчути і пережити. Ти не хочеш пропустити ні слова, ні погляду, ні посмішки, ні дня і звичайно ти хочеш відчути, що таке поцілунок, обійми, правда ж? Звісно ніхто не може зробити цього замість тебе.А тепер подумай знову про твій час для спілкування з Богом. Бог не кличе тебе почути про Нього від когось, а кличе тебе почути Його голос самому. Не просто читати чужі спогади про відпустку, а пережити власну подорож з Ним. Не дивитися на чуже кохання, а самому відчути Його любов. Не ковтати пережоване кимось слово, а самому насолодитися свіжим хлібом з Його рук.Кожен день Бог стукає у двері твого серця. Він чекає, щоб сісти за стіл саме з тобою. Він хоче дати тобі хліб, що насичує душу, і воду, що втамовує спрагу назавжди.Не живи на духовному секонд-хенді. Скуштуй особисто, Який добрий Господь. Ніхто не може зробити цього замість тебе.P.S. Це зовсім не означає, що не варто слухати проповіді, читати книги чи дивитися онлайн-проповідників. Бог часто промовляє і через них, але все це має бути додатковим, а не основним.