Пасторський щоденник

Страсний тиждень: чим запамʼяталася середаЦе найтихіший день цього тижня і запамʼяталалася вона тим, що Ісус провів значну кількість часу… гостюючи у друзів. Дружнє й родинне коло відкриває все найкраще і найгірше в людині, бо які ми є, таке й стає очевидним в тісному колі близьких. Ісуса запросили погостювати у Витанію, а там… жінка… розбита пляшечка… дорогоцінне миро ціною в річну зарплату старанного робітника… на Ісусових ногах. У цьому вчинку було неправильно зроблено все: і не тоді, і не там. Ні про яку доречність і пристойність і мови бути не може. І разом з неймовірним запахом думки присутніх наповнило відчуття… марнотратства. Про це чоловіки одразу почали обговорювати вголос і то так критично, як це вони люблять поговорити про нерозумність жінок. Аж тут Учитель починає не просто захищати жінку, — з Його слів стає очевидним, що вона єдина, яка чи то розуміє чи відчуває щось, що насувається на Ісуса. Фінал «неправильної» історії: «Запевняю вас: де тільки буде проповідуватися ця Євангелія в усьому світі, буде розповідатися і про те, що вона зробила, – на згадку про неї.» Матвія 26:13Зробити таке людина може заради найдорожчого, що в неї є. Люблячий ніколи не розраховує; люблячий ніколи не думає про те, як зробити що-небудь пристойно й у той же час дати небагато; у люблячого завжди тільки одне бажання — віддати все і вважати що мало. Ми ще навіть не стали християнами, якщо думаємо про те, як би, зберігаючи пристойність, дати Христу і Церкві - Його людям якнайменше.Одразу з тієї зустрічі один з її активних учасників «…пішов до первосвящеників і сказав: Що ви дасте мені, і я видам Його вам? Вони ж заплатили йому тридцять срібних монет.» (Матвія 26:14-15)Марія віддає 300 динаріїв (річний заробіток). Це був її «капітал», її впевненість у майбутньому. Вона виливає все до останньої краплі, бо для любові «достатньо» — це завжди замало.Юда отримує 30 срібняків (близько 120 динаріїв — орієнтовна ціна раба). Він оцінив Творця Всесвіту дешевше, ніж Марія оцінила можливість просто побути поруч із Ним.Середа ставить перед нами виклик або просто проявляє наше серце: з готовністю через любов до Ісуса віддати для Нього все найдорожче, що маємо, чи Він нам потрібен лише щоб вирішити наші питання які не вирішуються грошима і лікарями. Велика середа — це справді дзеркало. Вона змушує нас запитати себе: «Хто я в цьому домі у Витанії?» Той, хто критикує чужу щирість? Той, хто рахує вигоду? Чи той, хто готовий розбити свій найцінніший «глечик» заради Ісуса?

Страсний тиждень: чим запамʼятався вівторокЦе був найбільш публічний день — Ісус провів багато часу в храмі. Спочатку Він розповідав притчі, що викривали релігійних вождів, а потім вступив у пряму інтелектуальну та духовну конфронтацію з фарисеями. Ті, своєю чергою, здійснили щонайменше три спроби підловити Його на слові чи хибному висновку, адже їм потрібна була стаття для звинувачення (Мт. 22:15-40).Сьогодні ризик стати «церковним фарисеєм» має кожен християнин, який хоча б рік сумлінно відвідує богослужіння, читає Писання і молиться. Цього часу цілком достатньо, щоб навчитися і релігійної гордості («я вже не такий, як ті»), і лицемірства — вмінню поводитися побожно з віруючими, і, так «як усі», з рештою. Тому це і до нас, людей із релігійним досвідом (потенційних «гробів побілених»), найгостріше звернене семикратне «горе вам» (Мт. 23:1-39). Адже ми часто стаємо бар’єром для інших у їхньому пошуку Бога: власним поганим прикладом робимо людей гіршими; виявляється, що матеріальне ми любимо більше за духовне, хоча й вміємо про нього красиво говорити. Ми вимагаємо видимої дисципліни, забуваючи про милосердя, любов і справедливість. За нашою маскою святості може ховатися духовна мертвість, а за духовною риторикою — переслідування щирих Божих людей. Ісус із глибоким жалем і праведним судом засуджує гріхи не заради «хайпу» чи популярності — Він і за цих людей помиратиме на хресті, щоб подарувати їм визволення.Чи не найнезвичніша картина вівторка в храмі — це Ісус, Який спостерігає за жертводавцями: невідомо, як довго дивився Учитель, але Його висновок, імовірно, приголомшив учнів. Його вражає не об’єктивно вкинута сума, а виключно суб’єктивна: серце жертводавця, яке зфокусоване більше на Тому, Кому поклоняється, аніж на собі (Мк. 12:41-44).Уже ввечері, зупинившись на Оливній горі, Ісус навчав учнів про кінець часів і про те, як правильно жити в очікуванні Його повернення (Мт. 24-25). Виявилося, що все простіше: Спаситель закликає нас пильнувати. Оскільки ми не знаємо ні дня, ні години Його приходу, наше життя має бути постійним служінням і готовністю до зустрічі з Господом.Про що був вівторок, якщо коротко? Ісус розмежовує показову релігійність і живу віру. Він готує Своїх учнів до того, що Його відсутність буде часом випробувань, але Його перемога та повернення є безсумнівними.

Страсний тиждень: чим запам’ятався понеділок«І вони прийшли в Єрусалим. А ввійшовши до храму, Він почав виганяти тих, які продавали й купували в храмі, поперекидав столи міняльників грошей і ослони тих, які продавали голубів, та не дозволяв, щоб носили речі через храм. І Він навчав їх, кажучи їм: Хіба не написано, що дім Мій назветься домом молитви для всіх народів? А ви його зробили печерою розбійників!» (Від Марка 11:15-17) І Матвій, і Марк, і Лука приділяють особливу увагу очищенню Єрусалимського храму. Для Ісуса це стало моментом загострення конфронтації — рішучий, навіть радикальний вчинок, який демонструє, що таке свята ревність. Це стан, коли ти знаєш, для чого від початку був призначений цей простір, і бачиш, на що його перетворили.А задумав Господь цю споруду не просто як юдейський обрядово-ритуальний майданчик, а як місце спільнотної зустрічі з Богом. Причому не лише для юдеїв, а й для богошукачів з усіх народів, незалежно від їхньої нації. Схоже на те, що двір для язичників поступово перетворили на пасхальний ярмарок, де «турбота» про комфорт паломників з усього світу межувала з жадобою до наповнення храмової скарбниці відсотками від обміну.Що б Ісус виганяв сьогодні з наших духовних просторів? Нагадаю, що за новозаповітним вченням поняття храму переноситься з географічної площини в духовну, а з будівлі — в особистість: у тіло віруючої людини (1 Кор. 6:19) та у спільноту (1 Пт. 2:5). Отже, для християнина храм — це він сам у єдності з іншими віруючими під головуванням Христа.Якщо я — храм, то моє життя — це літургія, безперервне богослужіння. Мої слова, чесність у роботі, дієва любов до ближнього — це і є щоденне «принесення жертви» Богові. А що сьогодні Господь мав би перекинути й вигнати з храму нашого серця? Ісус точно прагне викорінити жадібність, егоїзм та лицемірство, щоб там панував Його Святий Дух і Його плоди, щоб утверджувалася наша залежність від Господа через молитви хвали та заступництва. Щоб там панувала пошана до інших: якщо ближній — теж храм Божий, я маю ставитися до нього з таким же трепетом, як до святині. Таке самоочищення кожного віруючого водночас є очищенням і всього «великого храму» — спільноти відроджених Божих дітей.Схоже, що понеділок — це найкращий день Страсного тижня для переоцінки власного життя та щирого покаяння. Дай нам, Боже, стільки мудрості й смирення, щоб бути відкритими до очищувальної благодаті Христа, який із неабиякою турботою працює над нашими душами й чекає на нашу співпрацю.P.S. А як щодо наших споруд — Домів молитви? Невже вони Ісусу зовсім не цікаві і Він не хотів би очистити й їх? Ні, не цікаві, бо Він працює з серцем людини. Проте саме через ці споруди, які ми будуємо для власного комфорту, часто виявляються справжні цінності наших сердець. Можна впевнено сказати: хоча сучасні Доми молитви ніяк не співвідносяться з Єрусалимським храмом, вони мають одну сумну схожість. Як колись у храмі було «тісно» язичникам, так і наші церковні будівлі часом стають настільки «святими», обростаючи такою кількістю правил і заборон, що нецерковні люди бояться туди заходити. На жаль, там вони теж часто не знаходять місця для будь яких грішників, яким часто так потрібен Бог…

«Благословенний Цар, що йде у Господнє Ім’я! Мир на небесах і слава на висотах!» (Луки 19:38).Більшість людей прийшли до Єрусалима заради свята Пасхи, а не заради Ісуса. Проте завдяки цій, на перший погляд, спонтанній, але надзвичайно урочистій і величній процесії в’їзду Господа в місто, тисячі людей дізналися про Нього.Чимало «новеньких» почали розпитувати: «Хто Він такий?». Ті, хто був більше «в темі», розповідали про Його чудеса: про воскресіння Лазаря та надприродне нагодування тисяч людей. Хтось припускав, що Той, Хто їде на ослі, творив такі дива й так навчав, що це не може бути ніхто інший, як обіцяний Месія.Тоді ніхто й не здогадувався, що вже за п’ять днів настрої кардинально зміняться, і частина з них кричатиме: «Розіпни!». Причому кричатимуть, не до кінця розуміючи чому — так само як не розуміли, чому вигукували «Осанна» за кілька днів до того.Хай там як, але саме завдяки тому, що вони почули про Ісуса того дня, через 55 днів, слухаючи проповідь Петра, вони повірили в Ісуса Месію по-справжньому. Охрестившись, ці люди приєдналися до першоапостольської Церкви.До чого я веду? Цими днями чимало українців прийдуть на Вербну неділю та Великодні свята до храмів, домів молитви й костелів. Велика кількість піде просто «бо так треба», «бо велике свято» або «бо сусіди пішли».І це прекрасно! Адже це унікальна нагода більше почути про Господа Спасителя — а тому проповідувати і співати треба добре. І для нас це можливість поговорити з ними про Ісуса та Його подвиг спасіння на хресті. Цей тиждень для когось може стати початком справжньої дороги віри.

БЛАГОВІЩЕННЯДля здійснення Своїх планів Бог і далі шукає вірних «Радій, сповнена благодаті! Господь з тобою…» (Лк. 1:28)Марія стривожилася — пише євангелист. Але, здається, не через появу ангела, а через… його слова. У цих словах чулося щось більше: не просто незвичне звернення, а голос Самого Бога. Бо так до людини може звернутися лише Серцезнавець. Чуючи такий голос, ти не помилишся. Писання не перелічує заслуг Марії — воно дуже просто підкреслює інше: вибір дівчини з Назарету — це виключно Божа вільна і незаслужена милість. Відповідь Марії: «нехай буде мені за словом твоїм» — це не просто про послух, це про сміливість. Вона приймає покликання, яке виглядало дуже підозріло для людей і болісно для її нареченого. Але саме ось цей неймовірний послух з віри робить її гідним прикладом для наслідування на всі часи. Так було і є: бути обраним Богом — не означає жити без труднощів. Це означає мати силу проходити через них без нарікання. Благодать — це не про комфорт. Це про внутрішню силу (яка від Духа) нести свій хрест.Як це стосується нас? Марія явила Ісуса світові, народивши Його у Вифлеємі. Ми ж покликані являти Його сьогодні у наших містах і селах коли вірою носимо Христа в серці й відкриваємо Його світові через любов і добрі справи. Бо наш час категорично потребує Спасителя Ісуса.

«Там ви будете веселитися перед Господом, вашим Богом, разом з вашими синами і вашими дочками...... Ти радітимеш перед Господом, своїм Богом, за все, що досягла твоя рука.»Повторення Закону 12:12 і 18 😊 Одне і теж слово повторює Мойсей, описуючи емоційний стан віруючої людини перед Богом. 😊 Це слово описує не смуток, не страх, не благоговіння, не трепет, а почуття радісного захоплення перед лицем Бога. 😊 Це почуття важливе для нас у ще більшій мірі: грішник, який через Ісуса отримав прощення і прийняття, завжди поклоняється Богові радісно. 😊 Усвідомлення того, Хто є Бог і що Він робить для людини, звертаючи увагу на Своє дрібне творіння, неминуче веде до радості.😊 Жертва Ісуса на хресті та звільнення від гріхів, Його любов, вірність та забезпечення не можуть не дарувати постійну втіху.😊 Наповнений Духом християнин радіє природно, адже радість — це прояв Духа в ньому. 😊 Цікава думка Лютера: «Християнин повинен і має бути радісною людиною. Якщо це не так, значить, його спокушає диявол». Звісно, мова йде про загальний стан серця, а не про окремі трагічні моменти життя.

Чотири роки пам’яті: Божа милість посеред руїн🔹20 березня 2022 року Ірпінська біблійна семінарія, що перебувала в зоні активних бойових дій, зазнала цілеспрямованого мінометного обстрілу з боку російських військ. Унаслідок атаки спалахнула масштабна пожежа, яка тривала три дні. Вогонь знищив дах, повністю вигоріли адміністративний офіс і кухня, були серйозно пошкоджені навчальні аудиторії, гуртожиток і фасад будівлі.🔸Ще 6 березня, під час евакуації, проректор ІБС Веніамін Бринза вивів із приміщення 42 людей — співробітників, їхні родини та студентів. Однак до 20 березня семінарія залишалася прихистком для місцевих жителів: тут набирали воду, заряджали телефони, отримували їжу. У день обстрілу в будівлі перебувало близько 100 осіб. З Божої милості ніхто не постраждав.🇺🇦28 березня 2022 року українські війська звільнили Ірпінь. Уже 3 квітня частина керівництва та працівників повернулися до зруйнованої будівлі. Здавалося, історія семінарії завершена. Але… вона триває. По-перше тому, що семінарія — це не лише споруда. А по-друге, завдяки Божій милості й жертовній посвяті місії СЄТ та праці команди, студентів, випускників і друзів уже влітку 2022 року було відновлено перший поверх. У вересні відбулися випуск і новий набір — уперше в умовах повномасштабної війни.Сьогодні ми пам’ятаємо пережите. І продовжуємо наше покликання — служити Господеві, споряджаючи нове покоління служителів для помісних церков.

⛓️‍💥Псалом 38 і 51 - це уроки покаяння від Давида. Взагалі псалми покаяння показують як внутрішній стан грішника так і наслідки гріха. ⛓️‍💥У випадку сповіді, записаній у 38 псалмі можемо спостерігати, наскільки глибока, прониклива і нищівна сила гріха. Наслідки гріха подібні до дії отрути - повільно охоплюють все більше і більше людини, зачіпаючи дух, завдаючи душевних мук і, навіть, фізичну біль. ⛓️‍💥Якщо християнин не переживав муки від гріха то це не тому, що не грішив. Якщо християнин не переживає болю від гріха, це може свідчити про притуплену совість, формалізацію стосунків з Богом або втрату духовної чутливості.⛓️‍💥Давидова сповідь чесна, - інакше покаяння не є справжнім, як чесним має бути кожен, хто прощений ціною пролитої на хресті крові. «Нема здорового місця на моєму тілі від Твого гніву, нема спокою в моїх кістках через мої гріхи. Адже моя провина піднялася вище моєї голови, вона лежить на мені, наче важкий тягар. Мої рани гнояться і смердять через моє безумство. Згорблений і пригнічений, я цілий день тиняюсь немов у жалобі; мої крижі горять вогнем, – нема здорового місця на моєму тілі. Я вкрай пригнічений і ослаблений, ридаю від хвилювання мого серця. Господи, перед Тобою всі мої прагнення, мій стогін від Тебе не прихований....Адже я, дійсно, на грані падіння, і моя недуга постійно переді мною. Я свою провину визнаю і жалкую про свій гріх.»ПСАЛМИ 38:4-10 , 18-19

У березні 235 років тому помер Джон Веслі (1703–1791) — видатний англійський богослов, пастор, проповідник і благовісник, засновник методистського руху. Усе почалося з Оксфордського університету, де його брат Чарльз разом з іншими студентами, які прагнули жити правдивим християнським життям, зуснували малу групу, яка здобула назву Holly Club — саме так, святий клуб. Втім назву придумали інші студенти, насміхаючись над святенниками. А учасники збиралися, щоб поглиблено читати Писання, молитися, бути підзвітними один одному та служити людям у потребі. Вони відвідували вʼязниці, допомагали бідним і навчали дітей — заняття зовсім не звичні для студентства того часу. Саме в атмосфері таких груп учнівства, — як ми назвали б це сьогодні — і народилися практика духовної підзвітності через запитання. Відомий список з 22 запитань набув поширення вже пізніше. Їх повʼязують з іменем Веслі тому, що саме він започаткував практику регулярної духовної підзвітності у малих групах. У його листах, щоденниках і творах можна знайти численні відсилання до подібних запитань. До речі, цікаво, що сам Джон Веслі дуже любив ставити запитання. У своєму духовному щоденнику він нерідко записував питання для самоперевірки. 22 запитання для духовної самоперевірки як особисто так і в колі групи учнівства:1. Чи не створюю я свідомо або несвідомо враження, що я кращий, ніж є насправді? Іншими словами, чи не є я лицеміром?2. Чи чесний я у всіх своїх вчинках і словах, чи маю схильність перебільшувати?3. Чи не передаю я комусь довірену мені інформацію, сказану конфіденційно?4. Чи можна мені довіряти?5. Чи не є я рабом одягу, друзів, роботи або якихось звичок?6. Чи не схильний я до самозосередженості, жалю до себе або самовиправдання?7. Чи жило сьогодні в мені Боже Слово (Біблія)?8. Чи даю я щодня час, щоб воно говорило до мене?9. Чи знаходжу я радість у молитві?10. Коли востаннє я говорив з кимось про свою віру?11. Чи молюся я про те, як витрачаю свої гроші?12. Чи вчасно я лягаю спати і вчасно встаю?13. Чи не був я в чомусь неслухняний Богові?14. Чи наполягаю я на тому, щоб робити щось, що тривожить моє сумління?15. Чи є якась сфера мого життя, де я зазнаю поразки?16. Чи є в мені заздрість, нечистота, критиканство, дратівливість, образливість або недовіра?17. Як я використовую свій вільний час?18. Чи не є я гордим?19. Чи не дякую я Богові так, ніби я кращий за інших людей, подібно до фарисея, який зневажав митаря?20. Чи є хтось, кого я боюся, не люблю, відкидаю, критикую, на кого тримаю образу або ким нехтую? Якщо так — що я роблю з цим?21. Чи не схильний я постійно нарікати або скаржитися?22. Чи є Христос для мене реальною, живою дійсністю?

Здається десь восени 22-го року прийшло чітке усвідомлення, що кожен українець — це мішень. Так, російські шахеди і російські ракети, які несуть смерть в наші міста і села можуть вразити будь кого і будь-коли на дорозі, на вулиці і в помешканні.Дяка Богу, що збитий шахед у 100 м. від нашого дому привів лише до того, що картини зі стін попадали ну і нагнав страху. Дяка Богу що сусіди цілі, лише частина майна пошкоджено. Дякую Господу за військових, які цю смерть старанно збивають. Бережи Господи кожну родину і подай цьому людиноненависницькому ворогу по скорше згинути.Як коректно і нормально жити усвідомлюючи себе мішенню?- жити в посвяті себе Господеві, бо насправді то Він володар нашого життя;- вибухи і звуки вистрілів варто супроводжувати молитвою посвяти Господеві, молитви за військових, молитви за тих, хто страждає і рятує;- ще маю звичку сповідатися — вразливість упокорює;- нагадувати собі що хоча смерть і є невмолимою силою і жоден не мине її поцілунку, Господь Ісус переміг смерть, Він не покидає нас у момент її наближення і радісно зустрічає своїх на тому боці.