Пасторський щоденник | З того часу, як Я вивів Мій народ, Ізраїль, з Єгипту, Я не обрав з-пос...

«З того часу, як Я вивів Мій народ, Ізраїль, з Єгипту, Я не обрав з-посеред усіх Ізраїльських племен жодного міста, аби там був збудований Храм, в якому пробувало би Моє Ім’я. Але обрав Я Давида...» 1 Царів 8:16Уже в Старому Завіті видно, що Бог більше зацікавлений у людях, яких Він обирає, ніж у місцях, які Він освячує. Спочатку Він обирає Давида, а потім храм. Це готує нас до Нового Завіту, де остаточним храмом стає Христос (Ів. 2:19–21), а через єдність із Христом — і Його народ. Новозаповітна реальність така, що храм — це не географічна локація, не спеціальне святе місце унікального розташування. Храм — це людина, яка належить Богу, залежить від Бога і усім своїм єством і справами поклоняється Богу.Ця божественна перспектива згодом буде ясно зформульована Ісусом: «Але надходить час, — і вже тепер він є, — коли правдиві поклонники будуть поклонятися Отцеві в Дусі та істині, бо Отець шукає Собі таких поклонників.» Ів. 4:23. Тобто храм — це людина, у якій Бог живе і зібрання (собор), коли відроджені збираються разом. Локацію храму визначає перебування відродженого тут і зараз. ... Бути храмом і жити й працювати як святе місце виявилось для християн не підйомною справою... і ми вирішили, що легше розділити сакральне і буденне... нам легше з цегли збудувати храм/собор, щоб туди забігати, і щоб свою метушню по поганськи відділити від від невпинного поклоніння роботою, стосунками… а нам треба привчати себе до щоденної буденної літургії, якою є саме звичайне життя у свідомості перед Богом... бо храм — це все ж таки ти і я, це — ми... це 24/7…