Єдиний критерій істинної духовності — це краса і життєвість.Нічого більш переконливого я не знаходжу.Не кількість цитат, не гучність проповідей, не правильність формулювань.А те, що від людини лишається в просторі після її присутності.Людина духовна оживотворяє.Навіть коли важко, навіть коли війна, навіть коли навколо руїни, тривоги, відключення світла і новини, від яких стискається горло.Духовна людина просто приносить світло — у темряву, надію — туди, де, здавалося б, її вже не повинно бути.Подивіться на наших людей під час війни.Хтось пече хліб у прифронтовому місті.Хтось висаджує квіти біля понівеченого будинку.Хтось відкриває кав’ярню там, де вчора прилетіло.Хтось співає в укритті.Ось вона — духовність.Життя, яке не здається.А там, де приходить зло, — тлін.Спалені бібліотеки.Зруйновані храми.Заміновані дитячі майданчики.Викривлені слова.Святині, перетворені на інструмент пропаганди.Слуга диявола завжди впізнається просто: він сіє потворність, розкладає, оскверняє, заповнює простір "мерзотою запустіння".Духовність не може бути агресивною і при цьому залишатися духовністю.Вона не руйнує — вона будує.Не принижує — а піднімає.Не множить страх — а множить життя.У час війни це видно особливо чітко.Бо війна знімає маски.І якщо поруч із тобою людям хочеться жити, творити, любити, плакати — але не впадати в безнадію,— значить, у тобі є щось від Бога.Бо Бог — це життя.І краса.Навіть посеред війни.