Old School ✙

Всі ви вже бачили відео, як іранський дрон Arash-2 атакував Азербайджан.Отже поговоримо трохи про нього. Arash-2 - це баражуючий боєприпас , Іранського виробництва. Він є розвитком попередньої моделі Arash‑1 та фактично є варіантом БпЛА Kian‑2 із ДВС замість реактивного двигуна.КонструкціяДрон має довгий циліндричний фюзеляж довжиною 4.5 метрів з загостреним носом та звуженням у хвостовій частині.Ближче до задньої частини розташовані крила, а також один вертикальний кіль. Розмах крил близько 4 метрів.У базовій конфігурації з носової частини виступає характерний металевий шип — скоріш за все це трубка Піто, але в деяких джерелах вказується що це контактний підривач.Також на деяких зображеннях можна побачити версію, де замість «шипа» встановлена електрооптична інфрачервона головка наведення (EO/IR).Запуск і характеристикиСтарт дрона відбувається за допомогою реактивного прискорювача з наземної пускової платформи, контейнера або з палуби корабля. Після запуску основний рух забезпечує поршневий двигун.Заявлені характеристики: • дальність — до 2000 км • максимальна швидкість — близько 185 км/год • робоча висота — до 3600 мНаведенняТочна система наведення офіційно не розкрита. Із відкритих джерел також можна побачити що ББ використовує 4 канальну CRPA антену.У версіях з EO/IR-головкою можливе більш точне наведення та навіть ураження рухомих цілей. Поки що неясно, чи це здійснюється через оператора (що обмежує дальність каналом передачі даних), чи за допомогою попередньо завантажених зображень цілі.Бойова частинаТочна маса бойової частини так як і її тип - невідома. У різних джерелах фігурують цифри 150–260 кг, але найбільш імовірно, що реальна маса ближча до нижньої межі цього діапазону.Поділитися новиною| Звʼязок з адмінамиМіни та кава з канапками!

😒🇮🇷✍"Хаменеї, один із найзліших людей в історії, мертвий. Це не лише справедливість для народу Ірану, а й для всіх великих американців та людей з багатьох країн світу, які були вбиті або понівечені Хаменеї та його бандою кровожерливих ГОЛОВОРІЗІВ. Він не зміг уникнути наших розвідданих і високотехнологічних систем відстеження, і, тісно співпрацюючи з Ізраїлем, ми не залишили йому чи іншим лідерам, які були вбиті разом із ним, жодного шансу.Це найбільша можливість для іранського народу повернути свою країну. Ми чуємо, що багато представників КВІР, військових та інших сил безпеки і поліції більше не хочуть воювати та шукають від нас імунітету. Як я сказав учора ввечері: «Зараз вони можуть отримати імунітет, пізніше вони отримають лише смерть!» Сподіваюся, що КВІР і поліція мирно об’єднаються з іранськими патріотами та разом працюватимуть як єдине ціле, щоб повернути країні велич, на яку вона заслуговує.Цей процес має незабаром розпочатися, адже не лише смерть Хаменеї, але й сама країна була за один день значною мірою зруйнована і навіть фактично стерта з лиця землі. Водночас потужні та точкові бомбардування триватимуть безперервно протягом тижня або стільки, скільки буде потрібно для досягнення нашої мети — МИРУ НА БЛИЗЬКОМУ СХОДІ І, ЗРЕШТОЮ, В УСЬОМУ СВІТІ!Дякую за увагу до цього питання", - Трамп

🟢Дуже цікава колонка командира 7 корпусу ДШВ, який нині продовжує тримати оборону на Покровському напрямку, бригадного генерала Євгена Ласійчука. Опублікована на УП. 🇺🇦Як еволюціонували за час війни українські десантники? Цікаво, адже сам Ласійчук з самого початку своєї військової карʼєри служить саме у ДШВ. І також цікаво, бо 7 корпус має своєрідний власний бренд - «техно-десант». А в умовах сучасної (і майбутньої) війни доктринальне розуміння технологій - надзвичайно важливе. 📌Головні етапи трансформацій, які пережили ДШВ:🛑2010–2014: Армія мирного часу. Служба супроводжувалася постійними шикуваннями, заняттями по застарілих методичкам, дефіцитом всього. І хоч аеромобільні війська (як тоді називалося ДШВ) вже тоді були найкращими у підготовці особового складу, загалом військо не вірило у велику війну.🛑2014–2015: Відбулося зіткнення двох пострадянських систем. Україна вистояла не завдяки технічній перевазі, а виключно на внутрішній дисципліні та характері.🛑2016–2021: Євген Ласійчук називає це роками «запломбованих мінометів» та періодом втрачених можливостей. Замість технологічного стрибка, армія загрузла в бюрократії та показушних перевірках. Багато вмотивованих профі пішли з війська.🛑2022: Кадровий кістяк + добровольці. Саме вони втримали навалу в умовах тотальної переваги ворога в повітрі та техніці. Згодом постачання сучасної західної зброї (HIMARS, артилерія) змінила логіку бою.🛑2023–2024: Народження «техно-десанту». Поява Starlink та стрімів з поля бою змінила все. Дрони стали ключовою зброєю, а десантник – оператором складних систем. Бригади почали створювати власні R&D лабораторії прямо біля фронту. Євген Ласійчук згадує, як 25 повітрянодесантна бригада, якою на той момент командував, в режимі онлайн почала коригувати удари HIMARS-ами. 🛑2025: Війна не на витривалості, а на швидкості обробки даних. Корпусна реформа та впровадження у 7 корпусі ДШВ системи Delta. Управління боєм почала нагадувати роботу IT-корпорації: глибока аналітика, онлайн-карти та точний математичний розрахунок, що доповнює десантну відвагу.🛑2026: Євген Ласійчук робить логічний висновок: здатність армії змінюватися та швидко адаптуватися до технологій – це те, що ми маємо зашити в наш генетичний код. І саме це утримає майбутній мир.@pekhno_news

Всі ми знаємо, як більшовики провели "раскулачіваніє", тобто грабунок кожного селяніна, у якого є більше одного коня, з подальшим розстрілом або висилкою до Сибіру. В українських містах також "убіралі нєжелатєльний елємєнт і контру", як вони казали, "ми знищуємо класи". Замість інтелігенції та "ненадійних" робітників звозилось "надійне" робоче-крестьянське бидло з різних куточків червоної Росії, яке мало їх замінити. Згідно реформам, жили вони не тільки у відібраних у людей будинках та квартирах (так з'явились комуналки), але і в наново побудованих жилих масивах для робітників.Такі будівлі в Дніпрі описує бельгієць Леон Дегрель, який до 1941 року ніяк не співпрацював з Гітлером, аж поки не було оголошено війну проти СРСР, в якій він захотів прийняти участь як в "релігійній війні заради виживання всієї Європи"."Будівлі, такі вражаючі здалеку, були лише гігантською містифікацією, призначеною для обману туристів, яких приганяли через Інтурист (єдине турагенство в СРСР для організації візитів іноземців, відкрите в 1929 році та кероване чекістами), та глядачів документальних фільмів.Підходячи до цих житлових блоків, вас нудило від смороду бруду та екскрементів, що піднімався з трясовини навколо кожного будинку. Навколо них не було ні тротуарів, ні гравію, ні бруківки. Скрізь був російський бруд, і всюди стіни лущилися та кришилися. Якість будівельних матеріалів була найнижчого ґатунку. Усі балкони розхиталися, а цементні сходи вже були зношені та потріскані, хоча будівлям було лише кілька років. На кожному поверсі було певне число побілених квартир з крихітною кухнею для кількох сімей. Електричні дроти висіли пучками. Стіни були зроблені з глини та тріскалися, як тільки ви наважувалися забити в них цвях.Загалом, водопроводу не було. Пролетарські мешканці, не маючи змоги користуватися санітарними вузлами, справляли нужду навколо будівель, які в результаті перетворилися на величезні туалети. Холодна погода заморожувала екскременти, які з кожною відлигою спричиняли жахливий сморід. Загалом ці квартири виявилися більш некомфортними, ніж жалюгідні хатини, в яких на найбагатшому ґрунті Європи мільйони російських* (узагальнення від бельгійця) селян проживали посеред жахливих страждань, в пошарпаному одязі, їли зі спільної миски ложками, грубо вирізьбленими зі шматків дерева.75 відсотків наших солдатів були робітниками. Багато хто з них у свій час дослухався до радянської пропаганди. Вони стояли з роззявленими ротами, коли побачили, в яких умовах розпаду та виснаження перебуває російський пролетаріат. Вони хитали головами, змушені двічі подивитися на цю сцену, перш ніж повірити в це.Гітлер спробував небезпечний експеримент. Сотні тисяч німецьких робітників, мобілізованих та відправлених на Східний фронт, могли б стати небезпечними порівняннями, якби радянська влада справді досягла великих успіхів для робітничого класу.Навпаки, кожен німець згадував чудове житло робітників у Райху, його комфорт, сімейні сади, клініки та пологові для народу, дозвілля, оплачувані відпустки, чудові круїзи до Скандинавії чи Середземномор'я. Вони згадували своїх дружин, своїх дітей, щасливих, здорових, добре одягнених. Дивлячись на обшарпаний російський народ, жалюгідні халупки, похмурі та хисткі робітничі квартири, вони робили чіткі висновки.Ніколи ще робітнича група не здійснювала такої навчальної поїздки.Чотири роки по тому порівняння спрацювало у зворотному напрямку: накравшись годинників, ювелірних виробів, одягу з усієї Східної Європи, радянський солдат повернувся до СРСР незадоволеним, вражений комфортом некомуністичних країн і з огидою до свого «раю» з дерев'яних ложок, рваних суконь та брудних екскрементів, що розкинулися навколо його будинків-бараків".

Кароч, коротко про ситуацію з Епштейном:- Ще в 80-х він був посередником у торгівлі зброєю між Великобританією (союзником США) та арабами, що не було секретом для ЦРУ;- Мав острів на території США з викраденими жінками, для секс-послуг та збору компромату;- В 2008 в США його відмазали від в'язниці, не дивлячись на десятки згвалтованих жінок (він отримав лише 13 місяців виправних робіт, та ЦРУ часто відмазує своїх агентів, як, наприклад, Баррі Сіла та Марка Річа)- З островом пов'язані щонайменше два президенти США та безліч посадовців США, які все знали та замовчували;- На запит до ЦРУ, чи є Епштейн їх агентом, відповідь була "це засекречено";- Саме уряд США до останнього відмовлявся викладати файли Епштейна, та замазав в тих файлах безліч імен, хоча імена жертв не цензурували;- Загадково помер у в'язниці США.Відповідь від американців - "ну мабуть він російський агент, який працював на Моссад".Це просто крик. Так, він працював і з русаками, і з Моссадом, як і майже всі агенти та стукачі, які стучать одразу кільком сторонам. Але цікаво бачити, як американці відхрещуються від власного asset. Громадянин США, жив та працював в США, його прикривали США, помер в США, пов'язаний з ЦРУ та президентами США, але винні в усьому жиди та русня (дивно що не хохли). Проте, майже кожен помітний агент рано чи пізно підлітає занадто близько до сонця, починає нагліти, і стає вже непотрібним.

Тим часом Усик корешится та ручкається то с ватніком Ковальовим, то з кадирівцем Бетербієвим, то з Біволом, і це тільки те що відомоДавно вже ясно, що біомасам плювати на війну та кров, їм головне розваги та інфоприводи. Усик прохавав, що достатньо напяліть вишиванку та ходити з чубом, щоби бидло схавало. В той час як Макс Шмелінг стрибав з парашутом під час війни, а Джо Луїс катався з показовими матчами по ППД американців, Уся живе своє краще життя та лопатить мільйони, ніяк не наближаючи перемогу (крім чергової прикормки для бидла в стилі «он же наш флаг поднімаєт») Не повірите, ніхто ще не передав на Петріот через те, що Усик виперся з прапором.Не всі хочуть робити справжні вчинки та йти на жертви. Наш скелетоніст на цю жертву пішов, та багато хто з біомас не зрозуміє - бо жертви вони нелогічні зазвичай. Наприклад, навіщо ризикувати життям, коли можна поїхати.В цілому у нас цікавий підхід, змагаєшся з русачками та просто не потиснув їм руки - от тобі медаль від Малюка та лютий форс по всіх каналах. Загинув на війні, як Федорович або Жека Світличний - та і х…й на тебе, тебе по тєлєку не показали. У нас і Вовчанчина згадали тільки тому, що його зіграв Сашко Божий в мокьюментарі від Скелі.Тому у час війни на виживання, не будемо забувати справжні вчинки. Гераскевич такий вчинок зробив, відстояв наше право на памʼять, та знову довів, що ОІ - це продажний пітушиний куток.

Мелоні відсуває Макрона від «керма» ЄвропиThe Telegraph повідомляють, що прем’єр-міністерка Італії Джорджа Мелоні разом із канцлером Німеччини Фрідріхом Мерцом фактично перебирають на себе роль нового центру ухвалення рішень у Європейському Союзі, витісняючи з неї президента Франції Емманюеля Макрона. Підписання італо-німецького партнерського пакту в Римі символізує зсув балансу сил у ЄС у бік більш консервативного курсу.Традиційна франко-німецька вісь десятиліттями вважалася «двигуном» європейської політики, однак нині Париж виглядає дедалі менш надійним партнером. Макрон наближається до завершення свого останнього президентського терміну, Франція стикається з політичною нестабільністю, боргами та слабким економічним зростанням. На цьому тлі Берлін шукає нових союзників — і знаходить їх у Римі.Мелоні, яку три роки тому сприймали як євроскептичну популістку з «постфашистським» минулим, на практиці проявила себе як прагматична та проєвропейська лідерка. За її керівництва Італія стабілізувала фінанси, зміцнила позиції в ЄС і стала для Німеччини передбачуваним партнером у питаннях оборони, міграції та торгівлі. У Берліні дедалі частіше говорять про «новий центр тяжіння» всередині Союзу.Спільні позиції Мелоні та Мерца охоплюють жорсткіший підхід до нелегальної міграції, скорочення бюрократії ЄС, перегляд кліматичних регуляцій без шкоди для економіки та збереження тісних трансатлантичних зв’язків зі США. На відміну від Макрона, вони обирають стриманість і переговори навіть у конфліктах із Вашингтоном.Хоча Париж наполягає, що франко-німецьке партнерство залишається ключовим, дедалі очевидніше: у Європі формується нова вісь Берлін — Рим, яка може надовго змінити архітектуру влади в ЄС.The Voicer | Підтримати

Вугільна міна ч.2Лише після війни, коли пресі стало доступним листування Томаса Кортні, з’ясувалося, що вибух був наслідком застосування «вугільної торпеди».Наймасштабнішою трагедією, яку пов’язують із цими пристроями, стала катастрофа пароплава Sultana 27 квітня 1865 року біля Мемфіса. Після вибуху трьох із чотирьох котлів судно загорілося. На борту перебувало близько 2300 пасажирів, понад 1800 з них загинули, значна частина — нещодавно звільнені військовополонені Півночі. Пізніше колишній агент Конфедерації Роберт Лауден заявив, що саме він використав вугільну бомбу для підриву судна.За неофіційними оцінками, Торпедне бюро секретної служби Конфедерації за останній рік війни завдало Півночі більше збитків, ніж за попередні три роки разом узяті.Подальша історія показала, що ідея замаскованих під вугілля вибухових пристроїв не зникла. У Першій світовій війні їхня технологія майже не змінилася, але сфера застосування поширилася на залізничний транспорт. Під час Другої світової війни радянські фахівці спеціальних операцій, зокрема І.Г. Старінов і К.С. Заслонов, ефективно використовували подібні безоболонкові заряди проти локомотивів і інфраструктури.У післявоєнний період США знову звернулися до напрацювань Кортні, намагаючись застосовувати вдосконалені аналоги під час спеціальних операцій у В’єтнамі. Сьогодні, попри зменшення ролі вугілля в транспорті, воно й досі широко використовується в енергетиці та металургії. З огляду на історичний досвід, загрозу диверсій із використанням замаскованих вибухових пристроїв повністю виключати не варто.Історія вугільних мін Томаса Кортні демонструє, що навіть на перший погляд невинний матеріал може стати ефективною зброєю, якщо його правильно замаскувати і піднести до цілі. Навіть невеликі заряди, інтегровані в енергетичні системи, здатні спричинити масштабні руйнування завдяки фізиці процесу (парові котли, локомотиви, промислові агрегати). Для сучасних спеціалістів з протидії ВНП ця історія має кілька ключових уроків: загроза не завжди має класичний вигляд боєприпасу, будь-який об’єкт у енергетичних або транспортних ланках може бути потенційно небезпечним, а ретельний аналіз та превентивні заходи критично важливі. Технології змінюються, але принципи диверсії залишаються схожими, і історичний досвід Конфедерації показує, як винахідливість і маскування можуть багаторазово підвищити ефективність обмеженого заряду. Сьогодні, коли енергетичні та транспортні системи залишаються вразливими, історія вугільної міни нагадує про необхідність постійної пильності, уважного ставлення до атипових загроз і важливість знання минулого для безпечного застосування сучасних технологій.Поділитися новиною| Звʼязок з адмінамиМіни та кава з канапками!

​​"І кого тільки в цих штабах можна було побачити? Тут бачили наливайківців, дорошенківців, полуботківців, богданівців, республіканців, бо- гунців, кармелюків, георгіївців, Курінь Смерти Міляшкевича, 1-у Київську ім. Богдана Хмельницького юнацьку школу, Кінний Вільної України полк, 1-у Сердюцьку ім. М. Грушевського гарматну бригаду, яка з жовтня все формувалася, 2-й Запорізький полк, Січових Стрільців, Телеграфний Курінь, Понтонний Курінь, Вільне Козацтво, Курінь моряків, Курінь залізничників, заходили і від Коша Слобідської України, забігали і гайдамаки чорні і червоні. Вже і з перелічених видно, що в Київі було чимало війська. Та чи воно було чогось варто? Найбільша небезпека грозила Київу зі сторони Бахмачського залізничного вузла як головної залізничої артерії з Півночі на Київ, і тому командування старалося забезпечити цей відтинок певними і у відповідній кількості нашими військами. Як там проводилися операції, як провадилися бої, — я не знаю, бо там не був, але, що я напевно знаю по Київу, що звідси посилався «Георгіївський полк», хоч чомусь георгіївці себе називали «Георгіївський батальйон», 600—700 багнетів, але, пробувши в бойовій обстановці лише повних яких два дні, а на третій вже день весь «батальйон» знявся з позицій, не попередивши решти наших же військ, повернувся до Київа... <...> Або такий відділ з такою знаменною назвою, як «Курінь смерти» виїхав з Київа до Бахмача по обіді, а на другий день, перед вечором був уже знову в Київі... Командиром його був такий оригінал поручник, років 40, Міляшкевич. Він мав гарні, довгі козацькі вуса, голену голову з оселедцем, носив жупана, криву шаблю... Цей курінь тільки подивився на пляц майбутніх боїв і, не займаючи позицій, не попрощавшись із тими старшинами, що там були, — повернувся до Київа...Взагалі, мушу зазначити небойовість, театральність і авантюрність усіх тих «отаманів», що своїми оселедцями, кривими шаблями, страшними назвами частин хотіли демонструвати свою відданість матері-Україні, свою хоробрість, одвагу і жертвеність. <...> Власне, цілі частини дезертували з фронту і в Київі їм волос з голови за такий злочин не впав. Чому ж не оголошувати нейтралітету, коли за це жодної кари, жодної відповідальности?<...>З повідомлень із Бахмача ми в Київі знали про наступ большевицьких військ на чолі з полковником Муравйовим і спочатку відбувалися бої з авангардними відділами протягом декількох днів. Це свідчило, що головні його сили ще не були приготовані до наступу. До мого виїзду з Київа бої вже були пожвавлені. Я цілком припадково мав розмову з тими молодиками, українськими фанатиками, що входили до складу Студентської сотні. Я лагідно та делікатно наводив цих занадто молодих юнаків на думку, що бути на фронті, битися з ворогом, — не забава, дуже тяжка і небезпечна справа. Одверто я не міг їм сказати, що вони ще діти і даремно ризикують життям, бо ж треба лише було глянути на їхні обличчя і побачити екзальтований вираз очей, щоб зрозуміти, що всякі резонні доводи безсилі змінити їхнє рішення йти на фронт і битися з ворогами Української Держави. Коли б то ми мали таку молодь по всій Україні, а принаймні в самому Київі, але не сотку, а тисячі, коли б... Уся та сотня нараховувала у своєму складі 110 —120 людей. Ці — ще юнаки — створили легенду Круг ізз. що юнаки так хотіли йти на фронт, рвалися до бою, — нічого в тому не було дивного, але як наше командування могло допустити це? Все тоді в Київі йшло стихійно, без жодної керми, чи то військової, чи політичної. Ось захотілося, власне, дітям погратися в солдатиків, і ніхто з начальства не вмішався в цю справу і відповідно не поставився. Вмішатися і не пустити дітваків, то тоді треба йти по касар- нях і одважно гнати нейтральних на фронт, а цього нашому начальству і не хотілося робити, і було боязно за своє життя.//Микола Чеботарів, "Визвольні змагання очима контррозвідника"//#історія #Визвольні_змагання

Макіавеллі ще в 16 сторіччі запевняв, що війни починаються, коли хочуть, але закінчуються – коли можуть. Проте мудрість війн, яка простягнута тисячами років забувається в будь-які хвилини сподівання.Чергові перемовини в Абу-Дабі – це не про мир, не про фініш і далеко не про конструктив. Це черговий «етап», який через роботу ЗМІ, експертів, провісників та ще багатьох лише вселяє марні надії на найближче майбутнє. А саме основне: ми ще не можемо закінчити війну.Зважаючи на те, що і росія і Україна у ведені перемовин зробили ставку на своїх ключових військових персоналій – можна запевнити, що ніхто з поступками не повернеться.Росія як і раніше наполягає, що мир неможливий без вирішення територіального питання та вимагає, щоб Україна відступила із Донбасу. Україна в свою чергу категорично відкидає вимогу віддати території, а натомість пропонує демілітаризовані зони або економічні механізми для Донбасу, зберігаючи власний суверенітет. США під проводом Трампа шукають вигоду, але не мир.Проте, американські дипломати принаймні запевняють, що прогрес можливий, але визнають, що без вирішення територіального питання довготривалого миру не буде, фактично запевняючи нас, що в нинішніх реаліях навіть сама «сильна» дипломатія рано чи пізно приведе Україну до 2 раунду в цій нескінченній війні (але про це потім).Також Вашингтон «прагне»забезпечити подальші гарантії безпеки для України. Всі їх прагнення ми прекрасно бачимо протягом останнього року🤷🏻‍♂️Повторюсь, єдина гарантія з таким сусідом – це армія та зброя. Бажано своя та завжди готова до застосування без всіляких попередніх дозволів поціновувачів миру та червоних ліній. Але потрібно бути відвертими, адже на планеті Земля фактично не існує держав, яким потрібен «справедливий мир» та сильна й озброєна Україна.Найсильніші з сучасних держав просто спостерігають за знищенням один одним двох ворогів: один із яких відчайдушно бореться за виживання та справедливість, а інший безглуздо вбиває власний потенціал через хвору жадібність та жагу до влади.Позиція наших партнерів приводить нас до того, що ми стаємо суто інструментом тимчасового стримування та обʼєктом випробувань (зброї, методик тощо). Все це про бізнес та політичні амбіції, але ніяк не про гарантії та сильну й незалежну Україну.Нині Україна вже найсильніша держава Європи у військовому плані, навіть попри те, що наше військо – це велика частка вже далеко невмотивованого і недобровільно набраного особового складу до війська, а кількість та якість наявного озброєння слугує лише для виживання у війні проти такого ворога як рф.Так чи вигідна буде ще сильніша Україна? Чи потрібна така Україна таким партнерам як Доні? Чи такій ліберальній Європі?Відповідь очевидна: на сьогодні та завтра світ не готовий до такої сильної та озброєної України, але він її потребує. От такі часи. А щодо миру, то він здобудеться лише на полі бою. Росія поки що більш переконлива, особливо на фоні її безжальних ударів по нашій цивільній інфраструктурі та знищенні енергетики на 4 рік повномасштабної війни.Здобудеться мир тоді , коли одна із сторін буде фактично обезкровлена (і тут не лише про армію), коли піхота фактично перестане виконувати будь-які функції на полі бою окрім як сидіння в норах, тоді коли дрони почнуть тотально нищити зони протяжністю 50+км від і так не сталої ЛБЗ.Думаю в цьому році щось подібне на полі бою ми і побачимо.