Ця тема стосується мене особисто. І саме тому я не можу залишатися байдужою до того, як сьогодні романтизують психоделіки. Адже саме через психоделіки я свого часу "втратила" близьку (найближчу?) людину. І тому для мене це не просто питання психофармакології чи наукових дискусій, а дуже особиста історія.

🧠🍄 Психоделіки: медійний оптимізм випереджає науку

Останніми роками псилоцибін все частіше представляють як перспективний засіб лікування депресії, тривожних розладів, ПТСР, залежностей і навіть розладів харчової поведінки.

Але наскільки ці твердження відповідають реальним науковим доказам?

🔬 У новому систематичному огляді дослідники проаналізували 70 наукових публікацій щодо клінічних випробувань псилоцибіну та 172 матеріали у ЗМІ, присвячені його терапевтичному застосуванню.

Результати виявилися дуже показовими

📊 70% наукових публікацій повідомляли про позитивні результати лікування. У медіа позитивні твердження зустрічалися майже з такою самою частотою - у 73% матеріалів.

На перший погляд, усе виглядає цілком узгоджено. Але є принципова відмінність (!!)

У кожній публікації автори наголошували на обмеженнях досліджень, невеликих вибірках, проблемах із засліпленням і недостатній кількості даних щодо довгострокової безпеки.

Натомість журналісти нерідко подавали попередні результати так, ніби терапевтична ефективність псилоцибіну вже переконливо доведена :

❗️ 93% наукових публікацій описували дослідження з менш ніж 100 учасниками.

❗️

Лише 36 із 70 публікацій стосувалися рандомізованих клінічних випробувань.

❗️

Тільки 4 публікації оцінювалиЇ довгострокову безпеку (!!!!!!!)

❗️

Лише 30% медійних матеріалів взагалі згадували побічні ефекти

Про невідповідність між реальними дослідженнями та заявами про лікування окремих психічних розладів взагалі мовчу...

(Наприклад, 43% медійних публікацій згадували псилоцибін як потенційний засіб лікування ПТСР, хоча серед включених до огляду клінічних досліджень не було жодного випробування псилоцибіну саме для цього розладу!)

найважливіше:

У 73% наукових публікацій псилоцибін застосовували разом із психотерапією, у спеціально організованих клінічних умовах, під наглядом фахівців. Тобто йшлося не просто про приймання психоактивної речовини, а про комплексне терапевтичне втручання. Самостійне використання психоделіків не можна прирівнювати до таких клінічних протоколів!

🧬 Як біохімік і науковець, я зовсім не заперечую терапевтичного потенціалу психоделіків. Дослідження їхнього впливу на серотонінергічну систему, нейропластичність та механізми психічних розладів справді становлять великий науковий інтерес. Але потенціал - це ще не доведена ефективність. А позитивні результати невеликих досліджень - це ще не гарантія безпеки.

Псилоцибін може спричиняти гостру тривогу, панічні реакції, дезорієнтацію та інші небажані психологічні ефекти. Для окремих вразливих людей існують і серйозніші психіатричні ризики, зокрема можливість провокування маніакальних або психотичних станів. При цьому довгострокові наслідки залишаються недостатньо вивченими.

І звичайно ж мене БІСИТЬ тенденція представляти психоделіки як майже універсальний інструмент психологічного "зцілення"

Я знаю, наскільки руйнівними можуть бути наслідки, коли людина починає сприймати психоактивні речовини як шлях до самопізнання, лікування травм або вирішення психологічних проблем, недооцінюючи ризики.

Це не означає, що психоделіки не мають майбутнього в медицині. Можливо, вони справді стануть важливим інструментом лікування окремих психічних розладів.

Але між контрольованим клінічним застосуванням і романтизацією психоделічного досвіду існує величезна різниця!

І я дуже хочу, щоб у суспільній дискусії про психоделіки було більше доказової науки, критичного мислення та відповідальності 🙏

Madden K. et al. Clinical Evidence on Psilocybin and Its Representation in Media Reporting: A Systematic Review. JAMA Network Open, 2026.