Іноді найважливіші процеси завершуються дуже тихо. І водночас дуже глибоко. Минулої неділі завершила свою роботу моя група підтримки з харчової поведінки. Це було про неймовірне тепло. Про безпеку, яка спочатку з’являється обережно, майже непомітно, а потім стає тим місцем, де можна бути справжньою. Про довіру, яка росте від зустрічі до зустрічі. Про чесність, іноді дуже непросту. Я дивилась на учасниць і бачила, як змінюється погляд, як з’являється більше опори всередині, як з’являються слова там, де раніше була лише напруга або тиша. Група про "ідеальні результати". Вона про живі, справжні зміни: хтось вперше дозволив собі їсти без почуття провини, хтось почав чути голод і насичення, хтось перестав боротися з собою і почав пробувати бути на своєму боці. У фіналі ми плакали. Всі. І я разом із ними. Тому що це завжди трохи про прощання. І водночас про велику вдячність за те, що вдалося створити. Мені дуже хочеться, щоб цей простір продовжував жити. Тому ми не завершуємо зовсім, будемо зустрічатися далі, але вже у форматі підтримуючих зустрічей раз на місяць. А новий набір у наступну групу обов’язково буде. Скоро дам анонс. Але якщо ви відчуваєте, що вам це відгукується - можна не чекати. Просто напишіть мені зараз ❤️