Статистика telegram channel - @mk_genealogy

Ви будете здивовані, але комуністи у 20ті роки закликали не ділити Україну на західну та східну.ЦДАВО, 5-1-1129:"Деление же Украины на два района создает то явление, что в недалеком будущем это единое целое выродится в два совершенно самостоятельных экономических района административно-независимых друг от друга...Еще при Даниловичах западно-Украинская Галиция была оторвана от Днепровской Украины и благодаря тому, что в течение восьми столетий она находится вне экономической зависимости от всей Украины, она превратилась в совершенно самостоятельное экономическое целое и если в будущем придется присоединить Галицию к Украине, то она будет находиться лишь в моральной зависимости от последней, а не в материальной....политически колоссальная ошибка делить Украину на две части. На практике такое деление создаст предпосылки для обособления этих двух районов, при чем на Правобережье будет неизбежно развиваться частное-правовые отношения в ущерб публичному праву, вытесняя последнее из экономическом жизни района."

У метричних книгах можна зустріти позначку «из цыган» стосовно матері чи батька дитини. Важливо розуміти, що це офіційний термін, який використовувався в Російській імперії для фіксації походження.Найчастіше цим поняттям дійсно охоплювали представників ромських громад, які жили осіло чи напівосіло на території парафії. Проте «циганами» могли називати й інші групи кочового чи напівкочового населення, навіть якщо вони не належали етнічно до ромів. Це було радше соціальне визначення, яке підкреслювало спосіб життя, ніж точна етнічна характеристика.Цигани вважалися «вольними людьми», тобто не кріпаками. Вони не прикріплювалися до поміщицької землі й не підлягали панщині. За правовим становищем їх часто прирівнювали до «вільних станів» (державних селян або інколи міщан), але з низкою обмежень:- підлягали подушному податку (як і селяни).- перебували «під наглядом поліції». Часто їх змушували реєструватися, вести «осілий спосіб життя».- циганам забороняли мати кріпаків та займати окремі державні посади.

Додивився серіал ДНК вбивці про подвійне вбивство, розкрите завдяки генетичній генеалогії у Швеції (про дану справу згадував тут). Маю до нього кілька зауваг:1️⃣ По сюжету генеалог взявся опрацьовувати дерева всіх 891 людей із збігами з Gedmatch. Це виглядає дивно: настільки багато суттєвих збігів у 2020 році - малоймовірно. Та й працювати з усіма марна трата часу, професійніше зосередитись на кількох найближчих.2️⃣ Найбільший збіг у серіалі - 144 cM. Це родич рівня 3–4 покоління. Я, наприклад, маю подібний збіг (115 cM) і точно знаю, що спільний предок у 4–5 поколінні. Чому ж герої серіалу не пішли саме цим шляхом? Це було б у десятки разів ефективніше.3️⃣ Генеалог каже: потрібна ще третя людина, аби вибудувати схему. Це радше телевізійна драматизація. У реальності можна працювати і з двома. Головне якість збігів та їх позиції в родовому дереві.4️⃣ Загалом сценарій виглядає перебільшено й непрофесійно. Сучасне розслідування такого типу базувалось би на кількох ключових збігах і швидко звузило б коло пошуку, а не на «всіх підряд».Якщо сценарій був максимально наближений до реального розслідування, то сумно, що стільки ресурсів витрачалось на вітер.

24 травня 1964 року в Києві сталася трагедія, яка залишила глибокий слід у культурній спадщині України. У Державній публічній бібліотеці Академії наук УРСР (Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського) спалахнула пожежа, що знищила значну частину бібліотечного фонду.За офіційними даними, вогонь знищив близько 388 тис. од. зберігання, хоча деякі джерела вказують на втрату до 500–600 тис. томів. Навіть сьогодні у бібліотеці можна зустріти ревізії козацьких полків, тож були втрати і генеалогічних джерел.Пожежа тривала майже 3 доби, і її гасіння ускладнювала відсутність води в районі через аварію на водопроводі. Версія, що підпалювач Віктор Погружальський діяв за вказівками КДБ виглядає правдоподібно, але потребує додаткового доведення.Цей випадок нагадує нам, що втрати архівних документів відбувалися не лише під час Другої світової війни, але й у мирний час (можемо згадати і пожежу в архіві Камянець-Подільського у 2003 році). Збереження історичної пам’яті вимагає постійної уваги та зусиль.

​​За що я люблю краєзнавство, так це за те, які інколи загадки доводиться розплутувати.До прикладу сьогодні зранку з паном Віктором, волонтером Інвентаріму, автором каналу ”Моє коріння” ми намагалися розгадати загадку “Романівського староства” і виявили що- В Житомирській області, Житомирському районі є селище Романів- За кілька кілометрів від нього є село Романівка, Романівської громади, Житомирського району.- Але також село Романівка є біля Бердичева і відповідно знаходиться в Бердичівському районі Житомирської області. Але Романівка біля Бердичева колись називалася Жидівці.- І все б нічого, але є ще одна Романівка, це село Квітневої громади, Житомирського району. Це село і є власне центром Романівського староства.- А проте теперішній центр цієї громади село Квітневе, раніше називалося Жидівці!- Але і це не все, трохи далі біля Сквири є ще одне село Квітневе, яке колись називалося Казимирівкою (дякую, що не Романівкою!)І от хто після цього може сказати, що краєзнавство це нудно і не цікаво!?

​​Вітаю, друзі!Як ви знаєте, знайти генеалогічні джерела XVIII століття — справа не з легких. Одним із найцінніших, але водночас найскладніших у доступі типів джерел є інвентарі маєтків. Вони розкидані по різних архівах і фондах, часто недоіндексовані, а інформація про них — фрагментарна. Зрозуміти, чи існує інвентар по конкретному населеному пункту, — справжній виклик.Саме тому я запускаю проєкт «Інвентаріум» → https://inventarium.org.ua/Його мета — створити публічний реєстр інвентарів маєтків на українських землях, аби полегшити життя історикам, генеалогам і всім, хто досліджує минуле.Цей проєкт — спільна справа, і без допомоги однодумців її не реалізувати.Як можна долучитися:Якщо вам цікава тема інвентарів і ви хочете допомогти — заповніть коротку форму в розділі «Долучитися до проєкту».Якщо у вас вже є дані про інвентарі, яких ще немає в базі — будь ласка, додайте їх у розділі «Додати інвентар».І не забувайте регулярно перевіряти, чи не з’явився новий інвентар по вашому населеному пункту!Якщо маєте питання про проєкт або про пошук інвентарів — пишіть, я з радістю відповім.

Наткнувся на запис про родину Тараса Бульби-Боровця у сповідальних відомостях села Бистричі Ровенського повіту Волинської губернії 1913 року.У зв'язку з цим хочу поділитись наступними роздумами.Якщо порівнювати з іншими історичними постатями, то дослідження родоводу засновника Поліської Січі в мережі відсутнє (а збереженість документів хороша). Наприклад, родовід того ж Махна детально досліджений і відображений у Вікіпедії, а генеалогічні документи щодо села Моринці взагалі зберігаються у музеї Шевченка. Є інший аспект дослідження родоводів визначних українців - перевірка фактів з підручників та енциклопедій. Зокрема, шукав на день космонавтики оригінал запису про народження Сергія Корольова (його роздруківка навіть є в музеї-будинку Корольова) - однак знайти її чомусь не вдалось, що викликає багато запитань (зокрема, церква, де хрестили Сергія - при сиротському будинку).Тож займатись такими дослідженнями варто хоча б з огляду на науковий та освітній аспекти. А Ви як вважаєте - варто витрачати на це час?

Христос Воскрес!Святкування Великодня було невід’ємною частиною народного життя, де релігійні обряди перепліталися з давніми язичницькими традиціями. Етнографи докладно фіксували підготовку до свята, виготовлення спеціального обрядового хліба – паски, традиції освячення крашанок і писанок, а також численні ритуали, спрямовані на символічне відродження природи та відновлення родових сил.Головними етапами підготовки були:– Випікання пасок та хліба. Господині, дотримуючись суворого ритуалу, готували паску на заквасці з обрядовим намоленням.– Освячення страв. Родинні кошики, прикрашені вишитими рушниками, приносили до церкви – це були не лише паски й крашанки, а й інші продукти.– Обряд очищення та весняного пробудження. Обливання водою символізувало очищення від гріхів.Цей матеріал – лише маленька частина багатої палітри великодніх обрядів, які формували родову ідентичність українців. Відроджуючи традиції минулого, ми зберігаємо пам’ять про предків.До публікації додаю тематичні картини Миколи Пимоненка