Михайло Чернишев

🚨Левіафан тимчасово сховав пазурі: Чому заборона CBDC у США — це не милість влади, а її панічний страх перед вільним ринкомДля початку коротке веденняЩо таке CBDC (Central Bank Digital Currency)? Це цифрова валюта центрального банку. Простіше кажучи — це той самий фіатний долар чи євро, але випущений безпосередньо державою у вигляді коду на балансі Центробанку. Не плутайте це з біткоїном чи звичайним банківським додатком у вашому телефоні. Звичайні безготівкові гроші — це зобов'язання комерційного банку, а CBDC — це прямий цифровий канат між вашою кишенею та урядом. Це програмовані гроші. Вони дають державі технічну можливість вирішувати: на що ви можете їх витратити, коли саме (через механізм «примусового згоряння» або від'ємних ставок, щоб змусити вас споживати) і чи маєте ви взагалі право ними користуватися.Контекст: Днями Конгрес США зробив історичний крок — ухвалив законопроєкт 21st Century ROAD to Housing Act, куди окремим Розділом 10 (Title 10) внесли повну заборону для Федеральної резервної системи (ФРС) випускати або тестувати цифровий долар щонайменше до 31 грудня 2030 року. Закон чітко каже: інновації мають належати приватному сектору (відкритим блокчейнам), а не державі.🎭А тепер давайте скинемо рожеві окуляри і подивимося на цю подію через безкомпромісну оптикуСама ситуація, коли політична верхівка у Вашингтоні змушена законодавчо бити по руках власному центральному банку, чудово ілюструє сутність Левіафана. Це внутрішня гризня та панічний страх втратити контроль. Політики просто злякалися: якщо ФРС закрутить гайки з CBDC, мільйони людей остаточно втечуть у крипту та золото. Цей закон — не турбота про права, а спроба врятувати систему, що тріщить по швах, та черговий підтвердження тези, що держава є не захисником, а головним агресором проти приватної власності.1. CBDC як мрія про ідеальний фінансовий концтабірДержава — це паразит. Вона не створює багатства, вона його лише перерозподіляє через податки та інфляцію. Але старий фіатний долар залишав людям лазівки — готівку, анонімність, можливість виходу в золото чи криптоактиви.CBDC планувався як інструмент тотального контролю. Те, що конгресмен Том Еммер у своїх пресрелізах прямо називає «інструментом тоталітарного стеження за зразком Китаю», є спробою націоналізації самої людської волі. Уявіть світ, де ви криткуєте уряд у соцмережах, і ваш гаманець автоматично блокується. Або уряд вирішує, що ви купуєте «забагато м'яса» чи палива, і ваш ліміт на транзакції вичерпується. Це повне знищення концепції приватної власності та перетворення громадян на економічних кріпаків.2. Панічний страх перед конкуренцієюЧому виник цей закон? Не через раптове прозріння чи милосердя політиків. Це результат паніки. Ринок уже переміг державу інтелектуально й технологічно. Поява децентралізованих відкритих систем довела: суспільству НЕ потрібен центральний банк, щоб швидко і дешево здійснювати розрахунки.Центральні банки — це застарілий, монопольний картель, який тримається виключно на насильстві та законах про «законний платіжний засіб». Спроба проштовхнути цифровий долар була агонією Левіафана, який намагався підімкнути під себе інновації вільного ринку. Заборона до 2030 року є визнанням урядом того, що прямо зараз вони програють війну за технології та довіру людей.3. Ілюзія «хорошої держави»Найбільша помилка повірити, що цей закон вирішив проблему. Заборона до 2030 року — це лише тимчасовий відступ хижака. Поки існує ФРС, поки існує інститут примусового оподаткування загроза тоталітаризму нікуди не зникне. Навіть без CBDC держава продовжує грабувати нас щодня через інфляційний податок, знецінюючи заощадження через роботу друкарського верстата.Заборона державного цифрового долара — це чудова тріщина в моноліті державної тиранії. Але немає сенсу займатися випрашуванням тимчасових лімітів у політиків. Єдиний логічний фінал — це повна денаціоналізація грошей за Фрідріхом Гаєком і ліквідація інституту центральних банків як таких. Гроші мають належати ринку, а не правителям.

🤬«Дефіцит квитків шалений, ціни ростуть, а кондиціонерів немає — запасайтеся терпінням»Ситуація з літнім колапсом в «Укрзалізниці» — це не просто «тимчасові технічні труднощі» чи наслідок аномальної спеки. Це логічний, неминучий і системний результат витіснення ринкових механізмів державною монополією. Коли офіційні представники перевізника радять пасажирам «дивитися, чи є кондиціонер при купівлі» або «запастися терпінням», вони мимоволі оголюють головну проблему: повну відсутність стимулів орієнтуватися на клієнта.Прихильники держвласності часто аргументують її наявність «доступністю для народу», проте реальність доводить протилежне, адже ціни на квитки постійно зростають, дефіцит залишається шаленим, а люди отримують за свої гроші теплові удари. Пасажир монополії завжди платить двічі: перший раз — приховано через податки, з яких держава роками субсидує хронічно збиткові та неефективні підприємства, а другий раз — явно при купівлі квитка, вартість якого адміністративно підвищують для перекриття дірок у бюджеті компанії.Приватний підприємець ризикує власним капіталом, тому якщо він не забезпечить кондиціонування, розетки та справні вікна, споживачі миттєво підуть до конкурентів, і компанія збанкрутує. Страх банкрутства та жага прибутку — це найкращі рушії модернізації, але у державної монополії такого страху немає. Бюрократам, які керують залізницею, не загрожує втрата власних грошень через незадоволених пасажирів, а капітал розподіляється за політичними чи номенклатурними пріоритетами замість реагування на ринкові сигнали. Оскільки реальної конкуренції немає, пасажири все одно викуплять усі квитки через відсутність альтернативи, тож у монополіста зникає будь-який сенс інвестувати в дорогі системи клімат-контролю.Поради «писати скарги на сайт» — це намагання лікувати симптоми, а не хворобу. Єдиним дієвим механізмом контролю якості є право споживача сказати «ні». Щоб українські потяги перестали нагадувати спа-салони екстремального виживання, залізничний сектор економіки має бути денаціоналізований. Держава повинна втратити монопольний статус на перевезення, а інфраструктура колій має бути відкрита для приватних операторів. Поява кількох конкуруючих компаній миттєво запустить боротьбу за пасажира, і тільки тоді, коли перевізник знатиме, що незадоволений клієнт збагатить його конкурента, кондиціонери почнуть працювати, а вікна — відчинятися.

⚠️💡Через спеку повертаються графіки? В очікуванні відключень українців знову просять економити електрикуУ черговий раз бачу класичне нерозуміння базових законів економіки. Спека — це лише тригер. Справжня причина дефіциту зовсім в іншому. Адже дефіцит виникає не через брак самого ресурсу, а через штучне стримування його ціни.🤔Що ж відбувається, коли на вулиці екстремальна спека? Усі вмикають кондиціонери, а отже й попит на кіловати злітає до небес. На вільному ринку ціна в пікові години теж злетіла б угору. Споживач би глянув на тариф і сам вирішив: «Ого, вимкну я кондиціонер на пару годин, посиджу з вентилятором». Ринок збалансував би сам себе за хвилини. У нашій реальності ціни для населення штучно зарегульовані державою. Цінового сигналу немає. Споживач не відчуває дефіциту через гаманець, тому крутить кондиціонер на повну.Коли держава «вбиває» вільну ціну, щоб нібито захистити людей, замість ринкового балансу приходить командний розподіл. Графіки відключень — це класичний «соціалізм у мініатюрі». Колись люди стояли у фізичних чергах за дефіцитною ковбасою через регулювання цін, сьогодні ми стоїмо в чергах (чергах відключень) за дефіцитною електрикою.Світло вимикає не спека і навіть не диспетчер. Його вимикає відсутність вільного ринку. Найкращий і найсправедливіший регулятор навантаження — це гнучка ринкова ціна. Якби тариф у пікові години відображав реальну вартість електроенергії, графіків відключень не існувало б як явища, а галузь давно була б завалена приватними інвестиціями. А зі зростанням пропозиції електроенергії ціни на неї неминуче почали б знижуватися.Але ми досі помилково віримо, що держава може обдурити закони економіки...

⚡️Восени міжнародні посилки до €150 можуть обов’язково обкласти ПДВПояснення, як завжди, звучить дуже зручно: це нібито “зобов’язання перед ЄС та МВФ”, яке Україна більше не може відкладати.Але насправді це ще одне підтвердження правильності економічної теорії та теорії держави.Мета держави — не зробити людей щасливішими, а забрати у людей якомога більше ресурсів для забезпечення добробуту представників самої держави.Що ж до “зобов’язань перед ЄС та МВФ”, то тут є лише два варіанти:1️⃣ Або українська держава просто бреше про наявність таких зобов’язань, щоб легше пояснити чергове вилучення грошей у громадян.2️⃣ Або такі вимоги справді існують.У першому випадку підтверджується, що метою держави є пограбування власних громадян не лише за допомогою грубої сили, а й за допомогою нахабного обману.У другому випадку підтверджується інше: пограбування власних громадян є метою будь-якої держави, зокрема й держав ЄС.Адже грабувати громадян простіше й безпечніше, коли вони бачать, що не лише вони перебувають у такому становищі. Звідси й прагнення держав до уніфікації оподаткування: держави з вищим податковим навантаженням зацікавлені в тому, щоб інші країни також підвищували податки, а не створювали для своїх громадян і бізнесу більш вільні умови.І тут виникає ще одне питання.Нам постійно кажуть, що держава — це нібито “найнятий нами менеджер”.Але чомусь зобов’язання в цього “менеджера” не перед нами, тобто перед своїми “наймачами”, а перед іншими державами та міжнародними структурами.Причому виконуються ці зобов’язання за наш рахунок. За рахунок тих самих людей, які нібито цього “менеджера” найняли.

🚇 30 гривень — не межа: проїзд у київському метро може подорожчати ще більше через нові вагониЗ точки зору пересічної людини, усе здається логічним.Прикрим. Але логічним.Метрополітен купує нові вагони, оновлює інфраструктуру, а кредит, взятий на все це, потрібно якось погашати. Для цього, “очевидно”, треба збирати більше грошей зі споживачів послуг метрополітену.Однак насправді в цьому немає жодної логіки.Ви коли-небудь бачили подібну поведінку з боку підприємців? З боку приватного ринку?Чи знаєте ви якийсь приватний магазин, кафе або транспортну компанію, які оголосили б, що ціна на їхні товари або послуги тепер буде значно вищою, тому що вони взяли кредит на розвиток свого підприємства?Дуже сумнівно, що ви зможете навести такий приклад.Тоді де логіка в тому, що підприємство, яке є не приватним, а комунальним або державним, нібито існує для того, щоб відповідні послуги були безкоштовними або максимально дешевими, але насправді бере плату за свої послуги, та ще й постійно підвищує їхню вартість?Причому підвищує вартість своїх послуг під таким приводом, який за жодних умов не міг би бути приводом для підвищення цін у приватного підприємства.Цей парадокс пояснюється дуже просто:Люди вважають, що держава і все державне призначені для покращення їхнього життя. Тому вони й дивуються, коли замість того, щоб знижувати ціни на свої “послуги” або взагалі робити їх безкоштовними, держава тільки й робить, що підвищує ціни.Але насправді держава і все державне призначені для іншого. Для покращення життя нечисленної номенклатурної еліти держави — за рахунок погіршення життя всіх інших людей.Якщо це розуміти, підвищення цін на державні “послуги” вже не викликає подиву. Тому що саме в цьому і полягає роль держави в житті людей.І саме тому держава не може і ніколи не буде діяти якось інакше.

🇨🇺 Комуністична партія Куби схвалила пакет заходів з лібералізації економікиПередбачається розширення можливостей для приватного підприємництва, залучення іноземних інвестицій, допуск приватних банків до фінансового сектору та поступове перетворення державних підприємств на комерційні структури.✍️У будь-якого соціалістичного режиму зрештою залишається лише два варіанти:Перший — і далі підтримувати стагнацію та бідність населення як своєрідне жертвоприношення ідеології, продовжуючи доводити, що проблема не в соціалізмі, а в тому, що його ще недостатньо.Другий — тихо й непомітно відмовлятися від соціалістичних принципів, дозволяючи людям займатися підприємництвом, інвестувати, накопичувати капітал і вільно обмінюватися результатами своєї праці.Саме другий шлях рано чи пізно обирає майже кожна соціалістична країна.Тому що хоч би як довго ідеологія намагалася боротися з природними законами економіки, зрештою все одно перемагають закони економіки.Інакше бути не може.І коли навіть комуністична партія починає дозволяти те, що ще вчора засуджувала як прояв капіталізму, це є найкращим визнанням того, що добробут створюється не державними директивами, а вільною економічною діяльністю людей.

💼 ВАКАНСІЯ Шукаю сильного Golang-розробника (або невелику команду), який готовий взятися за адаптацію та форк наявної реалізації Lightning Network — dcrlnd (офіційний LN-клієнт Decred) для проєкту Monetarium.Про проєкт:➖Monetarium — це відкритий hybrid PoW/PoS блокчейн (форк Decred) з унікальною мультивалютною системою commodity money (VAR + SKA).➖Мета — створити повноцінну, швидку та надійну Lightning Network для нашої екосистеми.– Проєкт повністю open-source, активно розвивається, має робочі ноди, стейкінг і систему governance.Що може зацікавити кваліфікованого розробника:➖Робота з серйозним і якісно написаним кодом (dcrlnd на Go).➖Глибоке занурення в Lightning Network, архітектуру Decred і механізми консенсусу.➖Можливість зробити вагомий внесок у реальний проєкт sound money.Вимоги:➖Впевнене володіння Go (middleware, concurrency, networking — обов’язково).➖Досвід роботи з блокчейн-технологіями (особливо Decred, Bitcoin або C-Lightning буде великою перевагою).➖Розуміння принципів роботи Lightning Network — дуже бажане.➖Відповідальність і здатність працювати з відкритим кодом.👉 Усіх зацікавлених, а також тих, хто знає відповідних спеціалістів, прошу писати в особисті повідомлення: @michael_chernyshev_direct

❗️В Україні анонсували чергову пенсійну реформу.Не першу і не останню.Після цієї реформи становище пенсіонерів не покращиться так само, як воно не покращилося після всіх попередніх реформ і не покращиться після всіх наступних.Причина проста. Метою держави не є покращення життя людей, які проживають на контрольованій нею території. Метою держави є покращення життя представників політичної верхівки за рахунок погіршення життя всіх інших, у тому числі пенсіонерів.Саме тому будь-яка державна реформа має лише дві можливі цілі: або забезпечити вилучення ще більшої кількості ресурсів у населення, або створити ілюзію турботи про людей, подарувавши їм чергову надію на світле майбутнє.Нинішня пенсійна реформа належить саме до другої категорії.Це не вирішення проблеми. Це анестезія, яка повинна зробити менш помітним постійне вилучення ресурсів через податки, штрафи, ліцензії, дозволи, заборони та інші форми державного регулювання.Сьогоднішні пенсіонери, можливо, вже не встигнуть перевірити справедливість цього твердження. Але ті, хто ще не досяг пенсійного віку, майже напевно побачать, як через кілька років держава урочисто оголосить про чергову пенсійну реформу, скромно промовчавши про нинішню, яка не лише не покращила становище пенсіонерів, а зробила їх ще біднішими.📝 Тепер щодо конкретних обіцянок:По-перше, нам обіцяють «гарантований мінімальний рівень пенсійної виплати».Звучить красиво. Проблема лише в тому, що гарантований мінімальний рівень пенсії існував і до цієї реформи.Це приблизно те саме, якби політик пообіцяв виборцям, що після його обрання люди зможуть дихати.По-друге, нам обіцяють скорочення розриву між мінімальними та максимальними пенсіями.Але пенсії представників політичної еліти не можуть знижуватися. Вони можуть лише зростати.Мінімальні ж пенсії не можуть суттєво зрости без скорочення ресурсів, які отримує сама політична верхівка.А це суперечить самій природі держави.Вірити в протилежне — це все одно що вірити, ніби лев раптом відмовиться від м’яса і перейде на сіно.По-третє, нам повідомляють, що пенсія складатиметься з двох частин: базової, яку фінансуватиме держава, та страхової, що залежатиме від стажу і внесків.Але держава не може фінансувати жодну пенсію.Все, що вона може робити, — це примусово вилучати гроші у працюючих людей через податки та інші платежі й частину цих коштів перерозподіляти пенсіонерам.Причому вона робить це вже зараз.Що ж до другої частини пенсії, то нам і сьогодні говорять, що вона залежить від стажу та внесків.Тож що саме змінюється?Відповідь проста: нічого.Мета цієї реформи полягає не в тому, щоб щось змінити.Її мета — ще раз приспати людей обіцянками та спрямувати їхнє невдоволення життям у звичне русло: очікування чергового світлого майбутнього.

🚫 Боротьба з імпортом та економіка країниЕкономіка зростає тоді, коли люди отримують більше можливостей задовольняти свої потреби через якісні товари та послуги. Саме в цьому полягає сенс підприємництва: знайти потреби, які ще не задоволені або задоволені недостатньо, і запропонувати людям краще рішення.Підприємець покращує своє життя тоді, коли дає споживачам те, що їм справді потрібно. У результаті життя людей покращується, а разом із цим зростає і економіка.З точки зору добробуту споживача не має принципового значення, хто саме виробив товар чи послугу: український підприємець або іноземний. Важливо інше: чи задовольняє цей товар потребу людини найкращим чином.Саме тому люди купують не лише вітчизняні, а й імпортні товари. Вони обирають серед усіх доступних виробників тих, чиї товари й послуги найкраще відповідають їхнім потребам.Завдання українського бізнесу в такій ситуації полягає не в боротьбі з імпортом, а в пошуку тих потреб споживачів, які досі не задоволені або задоволені недостатньо. Саме туди варто спрямовувати свої зусилля.Якщо ж бізнес лобіює додаткові податки, мита чи регулювання імпорту, щоб змусити споживача купувати більше вітчизняної продукції, це не створює економічного зростання. Навпаки, це обмежує вибір людей.Споживачів фактично змушують купувати менше потрібних їм товарів або обирати товари гіршої якості чи дорожчі аналоги. Тобто їхні потреби задовольняються гірше, ніж могли б без такого втручання.Якщо економічне зростання означає зростання добробуту людей, то штучне погіршення доступу до кращих товарів і послуг – це гальмування економіки.Є й інша проблема. Державне втручання, яке сьогодні лобісти спрямовують проти споживачів, завтра може бути спрямоване проти них самих. Чим частіше бізнес кличе державу «допомогти» через обмеження ринку, тим сильнішою стає державна машина.А сильніша державна машина рано чи пізно починає тиснути не лише на конкурентів чи споживачів, а й на сам бізнес.Тому в інтересах вітчизняної економіки не боротися з імпортом, а доповнювати його там, де це потрібно, і перевершувати там, де це можливо.Лише конкуренція, а не примус, робить країну багатшою.

Чому держава вважає злочином ведення незареєстрованої підприємницької діяльності? Іншими словами, чому підприємницька діяльність у будь-якій державі за замовчуванням заборонена, і її ведення можливе лише за умови отримання спеціального дозволу?Оскільки єдиною реальною функцією держави є збір податків для забезпечення безбідного існування представників держави, то перше, що спадає на думку як причина заборони незареєстрованої бізнес-активності, це прагнення держави не випустити зі свого поля зору жодного потенційного платника податків. Для цього й оголошується злочинцем будь-хто, хто намагається ухилитися від податкового обліку.Але це не єдина причина. Існує ще й інша, не менш, а можливо навіть і більш фундаментальна причина існування інституту державної реєстрації підприємницької діяльності.Ця причина озвучена в книзі «Як Захід став багатим» Натана Розенберга та Лау Бірдцелла. І полягає вона в тому, що будь-яка держава (ще з часів римського права) ставиться до будь-якої приватної асоціації громадян як до потенційної змови проти держави; тому жодна приватна асоціація не визнається державою законною доти, доки її існування не отримало належної санкції (належного дозволу) з боку держави.Це, до речі, пояснює, чому держава завжди прагне збільшити частку державного сектору в економіці. Так, через державні підприємства зручно виводити гроші з державного бюджету. Але, крім цього, розширення державного сектору ще й автоматично скорочує розмір приватного сектору економіки, а отже і кількість приватних асоціацій громадян, тобто, на думку держави, скорочує кількість потенційних змов проти неї.У яких галузях економіки держава боїться змов найбільше? Думаю, відповіддю буде список галузей, у яких держава любить привласнювати собі монополію і які вона ніколи не випускає зі свого контролю навіть у часи так званих «великих приватизацій».Тож заборона на підприємництво без державної реєстрації пов’язана не лише зі збором податків, а й зі збереженням політичною «елітою» своєї необмеженої влади над людьми.У світлі вищесказаного, завжди смішний для мене лозунг «держава геть з економіки» виглядає ще більш смішним. Люди, які є фанатами такого лозунгу, просто не розуміють суті держави. Вони не розуміють, що ідея держави та ідея економіки, вільної від державного втручання, — це дві несумісні, взаємовиключні ідеї.