Меморіал.ua

🕯9:00 – хвилина мовчання Молодший сержант Дмитро Глушанець загинув 8 лютого 2024 року під час оборони міста Авдіївка Донецької області. Довгий час воїн вважався зниклим безвісти. В квітні 2024 року під час репатріаційних заходів в Україну вдалося повернули тіло Дмитра та ще 139 полеглих оборонців. Захисникові назавжди 34 роки.Народився Дмитро на Хмельниччині в селі Малий Правутин. Після школи здобув фахову освіту електрогазозварювальника у Славутському професійно ліцеї. Деякий час працював на Славутському хлібозаводі. Згодом – на будівництві.В липні 2022 року був мобілізований до лав Збройних Сил України. У складі 118-ої окремої механізованої бригади став на захист своєї країни. «Він був завжди життєрадісним, добрим. Незважаючи на травму ноги, Дмитро не відмовився від захисту країни. До останнього подиху він залишився вірним присязі та своїй Батьківщині», – розповіла сестра Людмила .Поховали захисника в рідному селі.Вдома на Дмитра чекали мама, кохана дівчина, дві сестри, племінники та друзі.

🕯9:00 – хвилина мовчання Майор Максим Слободянюк на псевдо Тіпочек поліг 12 травня 2022 року внаслідок масованого авіаудару по «Азовсталі» у Маріуполі. Йому був 31 рік.Максим у 20 років вступив до Національної академії Державної прикордонної служби імені Богдана Хмельницького. Під час навчання професійно займався бойовим самбо. Тоді ж доєднався до Могилів-Подільського прикордонного загону.«Характер був дуже наполегливий, завжди йшов до мети. Любив дивитися футбол і бокс», – розповіла дружина Тетяна. У 2014 році Максима відправили до Чонгару. Пізніше служив у Бердянському прикордонному загоні. У 2017-му брав участь в АТО, за рік перевівся до Маріуполя. Працював старшим оперуповноваженим у підрозділі, що займався боротьбою з транскордонною злочинністю 1-го прикордонного загону.Під час повномасштабного вторгнення стримував постійні атаки російської піхоти у Лівобережному районі та на підступах до міста. Його також залучали до спостереження за ворогом, передавав координати для артилерії «Азова».

🕯️9:00 – хвилина мовчання Лейтенант Віталій Гладуненко поліг 11 липня 2024 року поблизу Часового Яру на Донеччині. Йому було 38 років.Віталій з міста Берестин Харківської області. Працював менеджером. Завжди допомагав іншим. З початку повномасштабного вторгнення Віталій волонтерив, а згодом пішов добровольцем до ТрО. У 2023 році долучився до 23-ї окремої механізованої бригади. «Він все та всіх тримав на позитиві та дуже любив життя. Мріяв побачити випускний своїх дітей, їхні весілля. Сміявся, уявляючи, яким буде дідусем. І він сам обрав цей шлях. Я поважала його вибір. Він не боявся смерті. Він боявся, як ми будемо без нього. Але завжди мені казав, що обрав мене, бо знав, що я впораюся. Я йому вдячна за кожен день разом. З ним я відчула, що таке справжнє щастя, хоч воно і не було настільки довгим. Він мої крила, моя опора, мій всесвіт. І тепер він наш ангел», — сказала дружина Вікторія. Посмертно воїна нагородили орденом «За мужність» III ступеня.У нього залишилися дружина та троє дітей.

🕯9:00 – хвилина мовчання Старший солдат Олександр Капітанюк на псевдо Дєд помер 8 березня 2024 року в шпиталі міста Дніпра. 28 лютого під час виконання бойового завдання на околиці міста Бахмут Донецької області він зазнав важких травм. Захисникові було 57 років.Народився Олександр у селі Мовчанівка Київської області. Працював механіком і трактористом у сільськогосподарському підприємстві.У 2019 року підписав контракт на проходження служби у військовому резерві ЗСУ. З початком повномасштабної війни Олександр став кадровим військовим. Служив у 132-му окремому батальйону 114-ї окремої бригади територіальної оборони. Обіймав посаду стрільця-помічника гранатометника стрілецької роти. Псевдо Дєд отримав, бо був найстаршим серед побратимів. «Він був моїм єдиним дядьком. Добрий, щирий, справедливий», – написала племінниця Наталія. Олександра Капітанюка відзначили медалями «За оборону рідної держави» та «За оборону Бахмута». Посмертно – орденом «За мужність» ІІІ ступеня та відзнакою «Лицарський хрест».

🕯️9:00 – хвилина мовчання Молодший сержант Олександр Вуглицький поліг 29 червня 2025 року поблизу села Юнаківка Сумської області. Йому було 28 років. Олександр з Вінниччини. За фахом був вчителем фізкультури. У 2016 році підписав контракт із ЗСУ. Служив у штабі Повітряних сил. Після демобілізації працював за кордоном. Згодом повернувся до Вінниці, влаштувався на «Нову пошту». Любив футбол і волейбол. Обожнював рибалити й ходити у походи. У перший день повномасштабної війни Олександр повернувся до ЗСУ. Служив у 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді.«Такої доброї, щирої та мужньої людини, як він, я ще не зустрічала. Найкращий батько для своїх синів – навіть з фронту знаходив час допомагати у вихованні. Завжди підтримував, робив сюрпризи, допомагав дітям і дитячим будинкам. Останньою його волею було, щоб замість квітів на прощання принесли іграшки для дітей», – поділилася дружина Альона. Посмертно захисника нагородили орденом «За мужність» III ступеня. У нього залишилися дружина та двоє синів.