Меморіал.ua

🕯9:00 – хвилина мовчання Молодший сержант Сергій Косяк поліг 20 серпня 2023 року в селі Кліщіївка Бахмутського району Донеччини. Він потрапив під артилерійський обстріл, коли намагався евакуювати пораненого. Захисникові було 54 роки.«Батько починав як «челнок», возячи товар із Польщі, і зрештою створив мережу магазинів. Багато часу приділяв дітям: ходив у походи в Крим і Карпати, сплавлявся річками на байдарках, піднявся на Ельбрус. Бігав марафони та ультрамарафон 100 км у свої 50 років. Мріяв продовжувати з молодшим сином», – розповіла донька Аліна. Свій останній магазин з мережі чоловік закрив перед Новим 2022 роком. А вже у лютому став на захист України. Після відступу росіян з Київщини перевівся до ЗСУ. Служив у 5-й окремій штурмовій Київській бригаді. Згодом із зенітно-ракетної батареї перевівся в піхоту, бо не хотів бути в тилу. Воював на Бахмутському напрямку. Після другого важкого поранення пройшов реабілітацію та повернувся у стрій.У нього залишилися мати, сестра, дружина та діти.

🕯9:00 – хвилина мовчання Старший солдат Олександр Чирук на псевдо Ворон поліг 19 вересня 2023 року поблизу села Роботине Пологівського району Запорізької області. Воїн зазнав смертельного ураження від вибухів і уламків. Йому був 31 рік.Олександр народився в селі Холонів Волинської області. Навчався у Львівському національному аграрному університеті, де опанував фах агронома. Працював продавцем-консультантом у магазині «Комфорт» у місті Горохів на Волині.З перших днів повномасштабного вторгнення Олександр долучився до лав Збройних сил України. Обіймав посаду оператора механізованого взводу в 118-й окремій механізованій бригаді.«Сашка пам’ятаю приязним і щирим. Завжди був готовий допомогти чи навчити чогось. Не підводив ніколи, був відданим. Дуже любив свою сім’ю. Був дуже добрий та позитивний, справедливий. Тільки світлі спогади про нього», – написала подруга сестер захисника Інна Семенюк. Воїна нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня та медаллю «За жертовність та любов до України».

🕯9:00 – хвилина мовчання Захисник Даниїл Коваль на псевдо Балу поліг 7 червня 2025 року біля села Катеринівка Сумської області внаслідок атаки ворожого FPV-дрона. Захисникові назавжди 19 років.Даниїл народився в селищі Сутиски на Вінниччині. Вступив до Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, але замість навчання вирішив піти на фронт.Даниїл служив у 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді на посаді радіотелефоніста.«Для мене він назавжди залишиться героєм – моїм братом, який мав добре серце й велике бажання жити, але обрав захищати нас усіх», – написала сестра Карина. «Це хлопчик, з яким я знайшов спільну мову з першого погляду. Він ніколи не питав: чому? на скільки? коли я повернусь? Він лише питав, скільки гранат з собою брати. У нашому підрозділі у свої 18 років він вже був старшим на своїй бойовій позиції та ухвалював складні рішення на полі бою», – сказав командир на псевдо Панда. Даниїла поховали в рідних Сутисках. У нього залишилися мама й сестра.

🕯9:00 – хвилина мовчанняСтарший лейтенант Тарас Сивенький, псевдо Сивий та С.Т.Б., поліг 13 листопада 2023 року біля міста Часів Яр на Донеччині. Воїну навіки 27.Тарас зі Львова. Любив бігати, їздити на велосипеді, грати у футбол, подорожував Україною та Європою, захоплювався гірськими походами, читанням та історією.Працював інженером-конструктором. Останні місця роботи – ТОВ «Biscotti» та Науково-виробниче підприємство «Спаринг-Віст Центр». Тарас захищав Україну у складі 45-ї окремої артилерійської бригади імені генерала Мирона Тарнавського. «Він по-справжньому любив життя, не було і дня, щоб він просто просидів без діла, кожний момент був наповнений – сенсами, діями, зустрічами, емоціями. Попри емоційність та вибуховий характер, зберігав холодний розум та знаходив вихід навіть з найскладніших ситуацій», – написала сестра Квітка. Воїна нагородили нагрудними знаками «Сталевий хрест» і «Срібний хрест», орденом «За мужність» III ступеня та посмертно орденом Богдана Хмельницького III ступеня.

🕯️9:00 – хвилина мовчання 49-річний головний сержант Олексій Осіпов поліг 10 липня 2025 року в місті Гуляйполе Запорізької області. Він прикрив собою побратимів. Олексій народився в РФ. У підлітковому віці переїхав з родиною до України: жив на Київщині, а після школи – в Івано-Франківську.Чоловік закінчив школу з підготовки молодшого офіцерського складу та служив у полку зв’язку. Воював з 2015 року і службу вважав своїм покликанням. Був у складі різних частин: 14-й окремій механізованій бригаді, 56-й окремій мотопіхотній, а за місяць до повномасштабного вторгнення у нього закінчився контракт зі 109-м окремим гірсько-штурмовим батальйоном. У лютому 2022 року Олексій вступив до лав ТрО та захищав Україну у складі мінометного взводу 102-ї окремої бригади територіальної оборони імені полковника Дмитра Вітовського.Олексій мав багато нагород: «Знак пошани», «За бойову звитягу», «Сталевий хрест», «За взірцевість у військовій службі», «За честь і звитягу», «За службу державі», «10 років сумлінної служби».

Три документальні стрічки Платформи пам’яті Меморіал, присвячені українцям, які загинули на початку повномасштабного російського вторгнення. 🎥«Не час для квітів» Вікторія Іванова була відомою у Тростянці квіткаркою. Коли розпочалась повномасштабна війна і російська армія окупувала місто, вона стала коригувальницею вогню для ЗСУ. Востаннє її бачили 13 березня…🎥 «Жити, коли забрали твій світ»Дружина, двоє дітей та двоє онуків Володимира Ободзінського загинули через російські авіабомби на Житомирщині. Дружину і двох дітей Сергія Перебийніса окупанти розстріляли на Київщині. Після втрати чоловіки шукають силу жити далі, допомагаючи іншим.🎥 «Дорога до Мрії»Анатолій Древаль – автомеханік та каскадер. Коли розпочалась повномасштабна війна, до останнього залишався в селі Мила на Київщина, де був його багі-центр. Допомагав ЗСУ: лагодив техніку, давав прихисток військовим. За що заплатив життям. ▪️Це фільми про життя та втрату, про біль і пошук сенсів. Перегляньте їх та вшануйте памʼять цих людей 💔

🕯️9:00 – хвилина мовчання Старший лейтенант Дмитро Вініченко поліг 29 червня 2025 року поблизу села Верхньокам’янське на Донеччині. Йому навіки 31.Дмитро із Запорізької області. Працював на металургійному комбінаті «Запоріжсталь». Згодом підписав контракт і майже три роки прослужив у прикордонній службі України. З 2022 року Дмитро воював у складі 54-ї окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи – був командиром підрозділу.У 2024-му разом із дружиною придбали будинок в селищі Браїлів Вінницької області – Анна жила там і чекала на свого чоловіка. «Дмитро був моїм захисником та опорою, надійним плечем. Мріяв про перемогу, про мирне життя зі своєю родиною. Мав стати батьком, але не встиг побачити свою донечку. Дмитро був дисциплінованою, відповідальною та доброю людиною. Любив читати, пізнавати щось нове, а також – природу та гори», – сказала дружина Анна. Захисника нагородили орденом Богдана Хмельницького III ступеня.У Дмитра залишилися дружина, батьки, сестра, брат і донька.

🕯9:00 – хвилина мовчання Старший солдат Олександр Сєверін на псевдо Сєвєр помер 15 грудня 2024-го у військовому шпиталі в Одесі. 3 грудня в Херсоні він і його напарник зазнали важких поранень внаслідок атаки ворожого дрона. Побратим загинув одразу. За життя Олександра лікарі боролися 12 днів, але врятувати не змогли. Воїнові назавжди 43 роки.Олександр народився в місті Олександрії Кіровоградської області. Мешкав у місті Дніпро. Працював електриком, займався утепленням квартир, був співробітником компанії, що спеціалізується на протруєнні зерна для фермерських господарств.Коли почалася повномасштабна війна, Олександр добровільно долучився до захисту країни. Служив у 124-й окремій бригаді територіальної оборони. Обіймав посаду номера гранатометної обслуги. Згодом пройшов навчання та став оператором БпЛА. «Це була неймовірна людина, прекрасний батько, дуже творчий, щирий, добрий. Людина зі своїм внутрішнім прекрасним всесвітом, золотими руками і добрим серцем», – написала Євгенія, дружина воїна.

🕯9:00 – хвилина мовчання 25-річний Андрій Давидок помер 31 жовтня 2018 року від крововтрати та больового шоку після поранення, якого зазнав під Маріуполем на Донеччині.Андрій народився в селі Борозенське на Херсонщині. Закінчив Херсонський державний аграрний університет. З дитинства був жвавим та веселим, мав хороше почуття гумору. Саме це підкорило його майбутню дружину Катерину.У 2013 році Андрій долучився до лав 16-го окремого батальйону Національної гвардії України. Під час Революції Гідності забезпечував охорону правопорядку на Майдані Незалежності в Києві. У 2014-му вирушив у зону АТО. Захисник потрапив в Іловайський котел, три місяці провів у полоні, але вистояв.Після полону Андрій продовжив службу у 16-му окремому батальйоні, був інструктором з бронетехніки.У 2016 році у захисника народилася донька Софійка. Він мріяв про великий будинок, сина і подорожі.Воїна поховали у рідному селі. У нього залишилися донька Софія та дружина Катерина, яка у 2023 році теж стала військовослужбовицею.

🕯️9:00 – хвилина мовчання Молодший лейтенант Вадим Радюк поліг 4 грудня 2024 року під час бойового завдання поблизу села Новоандріївка Запорізької області.Вадим жив у Луцьку. З юності мріяв про військову службу: у 15 років вступив до військового ліцею, а в 19 підписав контракт із Національною гвардією України. Паралельно навчався на кафедрі національної безпеки у Волинському національному університеті імені Лесі Українки. Під час повномасштабного вторгнення Вадим боронив країну в лавах 32-го окремого батальйону НГУ. «Вадим був найкращою, найщирішою і найсправедливішою людиною. Він мав стільки планів, мрій і сил жити... Не встиг створити сім’ю, не встиг відчути радість батьківства, не встиг здійснити те, про що мріяв. Йому навіки 23. Він залишив по собі світло, яке не згасне, і любов, яку неможливо забути», – поділилася наречена Тетяна. Вадима нагородили відзнакою «За оборону України». Посмертно його відзначили орденом «За мужність» ІІІ ступеня. У воїна залишилися батьки, брат і наречена.