На фронті без змін...на жаль.Противник продовжує штрмові дії на пріоритетних для себе напрямках і Сили оборони України з останніх сил намагаються їх стримати. Продовжую звертати увагу, що південніше Покровська наші підрозділи вже третій місяць не можуть зупинити повзучий наступ противника по фронту в 30км. Звісно цьому є логічні пояснення, коли один наш батальйон який укомплектований хіба на папері має в умовах тотальної переваги противника в усьому, бодатись на відкритій місцевості, то шансів зупитини противника звісно мало.На Покровському напрямку противник перегрупувався і намагається відновити наступ на Родинське і Красний лиман. На умовно Добропільському напрямку зараз цікава ситуація коли наші і противника СП-ки іноді знайходяться майже в шахматному порядку. Росіяни будуть намагатись контракувати наше вклинення у Володимирівці, щоб в разі успіху мати споеійну можливість продовжити оточення Окровська з півночі.Оборона Куп'янська зараз має стати стратегічним пріоритетом Ставки. У разі його втрати, що не виглядає малоімовірним. Східний берег Осколу перетвориться на великий мішок звідки доведеться доволі швидко відступати.Наші Сили оборони воюють на межі людських можливостей, але якщо влада не врубить рупор пропаганди, якщо зараз всі не об'єднаються заради однієї мети - війни до останього солдата противника, то нас чекає доволі складне майбутнє, де військові злочини росіян у Бучі здадуться казкою.
Вчора у Польщі відбувся міжетнічний скандал. Місцева політикиня з Гданська під час суперечки порадила українцю-таксисту повертатись до України.І тепер я розкажу свою історію. Якось в березні іду я собі на стійку реєстрації в аеропорту Шопен (м.Варшава). Підходжу і поошу асистента і крісло колясне, бо відходити ті кілометражі допоки не доберешся до гейтів, то реально і складно і больно.Прекрасна гонорова полячка. Оцінює мене і питає: "Пан поломав ногу, що не може ходити?" Я трохи прифігів, але кажу: "Пан немає ніг") Вона знову дивиться на мене і далі йде діалог:- що ви українці літаєте туди сюди а не сидите в Україні?- пані, я відвоював не один рік, я захищав свою країну і Європу, я втратив на війні півтори ноги. Що ще я можу зробити для вашої країни?- пан буду повертатись з США?- Так?- На зворотньому шляху заберіть українських чоловіків.Тож давайте відверто, українські чоловіки своїми довольними хлєбалами задовбали місцевих знатно.І в мене до речі теж питання. Якого милого, цей таксист сидить у Гданську? Те що місцева обраниця не має базових навичок спілкування, то факт. Але якщо наші українські чоловіки - ухилянти страждають від того, що їх вважають гівном, то ніщо не заважає їм првернутись в Україну і стати на захист Неньки.
Ми фантастична країна з елементами сюрреалізму. З одного боку Голова бюджетного комітету розказує нам, що збільшувати видатки на армію більше не можливо. З іншого - тисячі чиновників ходять під статтями за корупцію, і до речі більшість з них спокійно виїхали за кордон.Переважна більшість суддів, прокурорів, правоохоронців і силовиків не можуть пояснити звідки в них або їх рідні гроші. Топ-посадовці вважається реформаторами поки на посадах, а потім завдяки журналістам ми взнаємо про їх не сромні статки) Бізнес має бути або лояльним або його не буде. І то його сношають в усі можливі принади, щоб вичавити зайву копійку. Бо ж немає на шо овочерізки в бомбосховища купувати.Кожен прищ, який тільки доривається до посади наймає собі косоруких піарників, які при всьому їх бажанні не можуть з того гівна злепити цукерку. Київ і регіони наповнили якісь напів мутні тіпи, які розповідають про вибори на весні і пропонують об'єднатись і разом стати раком.За цим всім на армію немає грошей... Та усвідомте і содрогнітєсь. Без армії не буде України. Ну от просто не буде. Не треба думати, що якщо є золотий запас, то можна легко прилаштуватись будь де. По-перше не легко, по-друге експропріація і атентат - це не такі вже давні українські традиції. Он на портнова гляньте.
Російський Великий літній наступ провалився. З трєском і стогоном російських пропагандистів, що пасувало б нас всіх перетворити на радіоактивний попіл)Всупереч любові Ставки до мікроменеджменту, тотальному браку людей, проблем з мінами, дронами, технікою...Короче всупереч всьому Сили оборони Укрни встояли і не дали противнику захопити всю Донецьку область. Але немає часу на ейфорію. Проблем в нас більше аніж треба - головна з яких це політичні еліти, які вже думають про вибори, а не про війну. При чому, що влада, що опозиція. А про вибори зараз все ж краще забути, бо росіяни ге зупиняться, ані завтра ані після завтра.Так, їх мобілізаційна машина також починає не витягувати рівень втрат. Так, їх економіка перегріта. Так, вони не здатні до проривів танковими колоннами до Києва. Але в них є реальні союзники, а не партнери, і нафтодолари будуть капати в кишені маньяків.Тож зараз нам треба почати готуватись до війни 2026го, і щоб мати передбачувану картину нам необхідно:- поставити економіку на військові рейки;- заборонити виїзд чоловіків від 16 років;- прибрати корупційну складову в системі виробництва зброї (чуваки вже майте совість);- визнати, що "роботизація армії" - це єдиний шлях вистояти. (Піхоти, якості хоча б 2024го більше не буде);- масове БЗВП для кожного!- збільшення мат забезпечення армії, при посиленні контролю у використанні (вже досить своїм дружинам, коханкам і коханцям ліпові бр-ки виписувати);Далі можна накидати, ще пунктів 100, але то вже не сьогодні.
Пацана вистачило на два місяці)))Імовірно відомий співак Melovin, який мобілізувався в прикордонну службу в липні цього року, зараз зліг в лікарню з "ментальними проблемами")Я вважаю, що всю систему морально-психологічної служби ДПС України треба відправити в піхоту через повну професійну безпорадність) Не зуміти пояснити маминій царапєнкє, як йому космічно повезло, що він не опинився в славних штурмових військах. Допустити вільний час, щоб він задумався над сенсом буття. Не дати галопєрєдольчіку в складну хвилину... Жах одним словом)Взагалі, цих артистів треба не по бригадам розпихувати, щоб вони чорний кеш заробляли, а створити єдину систему пісні і пляски при ГШ, мобілізувати туди нормальних продюсерів, і хай хлопці гастролюють як ті раби на галєрах, заробляючи гроші для армії. Тоді в них і менталочка не буде страждати від зустрічі з реальністю і часу на лікарні не буде.Бо щось засолодко прилаштувались) вислуга іде, до Сил оборони примазались, при жінках і дітях ночують, і ще час на лікарню є)
Український диліжанс «Нормандія»У далекому 1880 році Гі Де Мопасан написав геніальний твір «Пишка». Де описувались події, які мали місце під час франко-прусської війни. З Руану виїжджає діліжанс, де знаходяться французькі аристократи, монашки і пані Пишка, яку всі вважають трохи не достойною перебувати з ними в одній дорозі, але при цьому залюбки їдять її їжу, коли голод постукав у їх шлунки.На одній зі станцій прусський офіцер (нагадую, що Пруссія утій війні перемогла) вимагає від Пишки кохання на одну ніч, бо інакше ніхто далі не поїде. Звісно на початках всі обурені, адже як сміє цей східний варвар зазіхати на честь француженки. Але час іде. І вже на третій день, ті хто колись їли з рук Пишки, ті хто ще вчора розповідали про честь і гідність, сьогодні починають тиснути на попутницю, адже в кожного свої проблеми. Адже тепер їх лицемірна логіка знаходить тисячу і одне виправдання, чому вони мають зрадити своїм вчорашнім словам. Тепер для них проблема не прусський офіцер, а француженка, яка не хоче поступатись своїми принципами. Врешті-решт вся благонравна спільнота насідає на Пишку, щоб та віддалась східному варвару. Навіть монашки починають розповідати, що ця справа богоугодна, бо це ж жертовність. І Пишка під тиском здається.Наступного дня диліжанс рушає далі. З Пишкою ніхто неспілкується і демонстративно під час обіду ніхто не пропонує їй і шмат хлібу.Бо «цивілізована спільнота» вже вирішила свої проблеми і далі спілкуватись з якимось плебсом їм не цікаво.Якщо провести аналогії, то зараз наші західні партнери і колишні союзники максимально тиснуть на Україну, щоб вирішити свої проблеми за наш рахунок. Станом на зараз хіба тільки Великобританія усвідомлює, що ми захищаємо світ від остаточного руйнування. Для пересічного європейця ми є проблемою, яка заважає їм купляти умовно дешеві російські енергоносії, заробляти на російських туристах і жити в світі з рожевими поні, де немає війни. Україна програла інформаційну війну за думки європейців ітепер ті будуть тиснути на свої Уряди, ну а ті відповідно на владу Україну.Найбільш дурне, що ми можемо зараз зробити – це почути голос«наших партнерів». Повестись на розповіді про загальне благо, майбутні гарантіїі те, що в майбутньому це нам зарахується. Нічого подібного. Ми зараз в одному диліжансі. Це зараз вони обсираються від російських «шахедів» під Краковом. Цезараз вони готові давати гроші і зброю. Як тільки вони досягнуть мир за рахунокУкраїни, вони про нас не згадають. Їх проблеми будуть вирішені, а проблемиУкраїни їх турбувати не будуть.Не буде ні військових контингентів на лінії ЛБЗ, ні «стінидронів», ні безпекових гарантій, ні мільярдів на українську оборонку. Я не проти миру, я за те, щоб ми усвідомлювали з ким маємо справу сьогодні і наші перспективи у майбутньому. Країни ЄС не хочуть збільшення своїх військовихвитрат, вони не вважають Україну частиною свого геополітичного поля. Білий Дім зараз не готові до будь якої війни, де буде задіяна піхота. Для них формула «українські території в обмін на спокій американських платників податків» взагалі ідеальна.Тож зараз ми знаходимось в патовій ситуації, коли не можнаукладати мир під тиском переляканих «партнерів», але і подальше ведення війни без перелаштування економіки і суспільного життя України на військові рейки буде заганяти нас в майбутнє з не прогнозованим результатом.І додаткової не прогнозованості додає той факт, що як тільки світ побачить, що демократія не ефективна в частині забезпечення безпекиі вирішення кризових ситуацій, то світ побачить такий парад автократій знеадекватними диктаторами, що 1941й всім покажеться доволі райським минулим.
Декілька днів я чекав хоч на якісь адекватні дії з боку очільниці Уряду, після того, як в будівлю Кабміну влетіла ракета.Але ніт. Те що я бачу - це параліч страху відмінниці вчинити якусь не таку дію замість того, щоб вже і зараз вирішувати, що зробити, щоб це не повторилось, а якщо і повторилось, то це ніяк би не вплинуло на роботу Уряду.Звісно мене тішать звернення пані Свириденко до міжнародної спільноти, і воно мало сенс, і дійшло до адресатів, але що далі? Де та людина, яка пояснить, що оголошувати тендер на відновлення будівлі Кабміну до того моменту, як ми не посилимо ППО - це дуже тупа ідея.Ну от немає сенсу в нових кабінетах, якщо завтра туди прилетить дрон, немає сенсу в гарних дорогах, якщо завтра по ним поїдуть танки. Я не думаю, що в Кабміні немає люлини, яка не розуміє розмір того п.здеця, який несеться, і яка не доповідає, що треба робити, але я щиро не розумію, чому країна досі живе ніби в 2010му готуючись до Євро.Нам потрібні нові зенітні комлекси, нам потрібні дрони-пепехоплювачі, сильна бойова авіація, міни, які літають, fpv, які можна використовувати не лише у звітах, підвищення зарплати в/службовцям і наведення ладу в самій армії (ботці водії, дєньщікі і коханки "на сотці" вже задовбали) тощо. Простими словами - нам треба раціонально використовувати той мінімальний ресурс, який в нас є.Врешті-решт нам потрібно, щоб влада усвідомила, що в нас війна, а не світське бієналє і відосіками з селфі, ситуацію не вирішити.
Закручування гайок в армії нічого не дасть. Якщо саджати на довго за не виконання наказу мало сенс у 2022му і 2023му, то зараз це безсенсово. Люди просто не будуть тепер доводити ситуацію до відмови і тихо підуть в СЗЧ.Обмежети можливість переходити в інший підрозділ через СЗЧ - це теж тупа ідея. Адже так ці люди хоча б повертались до Сил оборони України, а тепер вони розчиняться в безкраїх українських степах і містах)Фактично замість того, щоб почати розбір польотів, чому з одних підрозділів люди тікають, а в інших умовно все в порядку, військово-політичне керівництво вирішило в'єб@ти солдата. Ідея цікава. Це як закручувати гайки на кришці баняка, який кипить. Бляха, у вас вже до 20% мобілізованих тікають по дорозі на фронт, а ви думаєте, як закріпити того нещасного солдата, який вже навіть смерті не боїться...Наша правоохоронна система не може справитись з тою кількістю СЗЧ, які є, а ви намагаєтесь ще їй роботи докинути. Без створення окремої військової юстиції, то не спрацює від слова зовсім.Нам треба боротись з глибинними причинами СЗЧ, та відмови виконання наказів, а не з солдатом. Бо я не втомлюсь повторювати, єдине, що нас захищає від етнічних чистох в стилі Бучі - це простий український воїн.
Минулого тижня я опублікував пост, щодо важливості дискусії про місце ухилянтів в адвокації інтересів України. Головна мета була, дати собі відповіді на питання, які нам все одно зададуть при адвокації на Капіталійських пагорбах.І я дякую, що більшість представників діаспори і адвокаційних органіацій почули мене. І я дякую American Coalition for Ukraine за можливість взяти участь у жовтневій адвокації у Вашингтоні.Що ж до самого дискурсу, то зазначу, що після фрази, "я не люблю ухилянтів, але...", "так він ухидився від мобілізації, але" особисто мені далі не цікаво. От всі ці:- "він робить гарну справу";- "тут він приносить більше користі";- "ти просто заздриш";- "хто тобі дав право судити";- "ти злобний інвалід";- "та він заради допомоги (роботи) хлопцям дитину з дружиною лишив і поїхав в США"; (цитата, занавєс)...от все це не цікаво.Не треба мені розказувати сльозні історії про ненароджених для війни і т.п. в мене були бійці, які мали п'ятьох дітей і йшли на фронт, які повертались із заробітків і вставали до строю, я знаю безліч громадян США, які вступили до сил оборони України. Тож немає не народжених для війни, є ті хто давлять на сльозу.І лякати мене поганими наслідками теж не треба, по-перше це виглядає гротескно, по-друге, за час життєвих штормів я давно загубив страх, але не совість.І для порівння.Марія Агапітова, актриса національного драмтеатру імені Лесі Українки змінила сцену на однострій вставши на захист України. Аліна Михайлова, Куба, "ТТ" та ще десятки тисяч жінок, які захищають Україну - ось це голоси України, ось хто, на мою скромну думку, може посилити голос адвокації інтересів Україну у Вашингтоні, а не перелякані котики, що бояться приїхати до Неньки.
Нещодавно була нарешті озвучена офіційна статистика по СЗЧ. 250 000 справ було порушено з 2022 року. Кожен хто дотичен до армії знає, що цю цифру можна спокійно множити на два, і це я просто не враховую тих хто просто запізнився з відпустки на тиждень.Це вже не проблема - це катастрофа. І вона має декілька причин:1) відсутність пропаганди. Маючі всі можливі важелі влада так і не направила весь медійний ресурс для пояснення населенню необхідності захисту України, не робиться нічого;2) політичними елітами факт СЗЧ не засуджується. Після фрази Президента, що "це просто втомлені люди військові задали собв питання: "А ми тоді бл#ть хто"?;3) відсутність реальної відповідальності за "ухилянство". Фактично ті хто ухилились від виконання обов'язку по захисту України знаходяться у кращому становищі аніж солдат. Це не справедливо.4) відсутність реальної системи морально-психологічного забезпечення в армії. У більшості випадків МПЗ-ки це просто діловоди в офіцерських погонах. Є звісно винятки, і ті бригади, де солдатами займаються, там і є результат.5) відсутність відповідальності за помилки старших командирів. Самодурство і дуболомство окремих персонажів іноді зашкалює. І коли солдат бачить, що за обнуління батальйону у фронтальних атаках, батько-командип отримує Богдана, а солдату в цей час нормально бойобі не обраховуються, то нашо треба такий двіж.Солдат - це останній золотий ресурс нації. Якщо ми його не збережем, нас чекає трагічний фінал
TGLIST.COM.UA
