Повідомлення telegram каналу - @maysternya55

Ольга Кривошеєва, акторка, випускниця другого набору, викладачка третього і четвертого наборів Майстерні 55, доктор філософії:
«Ми зараз говоримо про системи і це насправді забавно, бо ми не використовуємо системи. Тому що у нас багато цікавих майстер-класів, багато режисерів і вчителів. І наша найголовніша людина в Майстерні 55 – Леонід Садовський, який, на жаль, загинув, він любив психологічний театр, але ми також робили багато тренінгів, робили міжнародні проєкти. І якщо я відкрию книгу Гротовського, це не означає, що я знатиму систему Гротовського. Людина – це важливо. Хто Майстр курса, чи він працює за власним методом, який він створив і розвинув? Його енергія – ось що важливо! А ми зараз говоримо про системи… […] В Україні у нас великі курси і вони працюють всі разом, в одній групі в маленькій аудиторії… Тут же навчаються в великих аудиторіях, але маленьких групах по 3 людини, постійно індивідуально і ми лише обговорюємо що хочемо створити… Людина, яка створює… І ви можете використовувати будь-яку систему, будь-який метод. Давайте краще поговоримо про те, як ми можемо створити діалог, бо діалог – це важливо. Якщо ми не маємо діалогу в Ернст Буші, то як ми можемо тут бути? Ми маємо створити місце зі здатністю до діалогу. Це не про системи, це про реальних людей в цьому місці і що ми думаємо, що ми читаємо, що ми бачимо і який ми досвід маємо. Це насправді важливо. Бо системи мертві, люди мертві. Це бульбашки, це не реально. Кожна людина трансформує їх в своїй голові, це як фільтр… Якщо я читаю Станіславського, це не є Станіславський. Якщо я читаю Леся Курбаса, це не є Лесь Курбас. Це моя думка, мій погляд на те, як я можу працювати з цим методом, але це не є цей метод».
Свен Долінськи, режисер, викладач театральної академії Ernst Busch (Німеччина):
«Я погоджуюсь з тим, що важливіше говорити не про системи, а про те, що я бачу в студентах, коли вони грають на сцені. Після цих 2,5 років роботи з укрїнськими і німецькими студентами, я можу описати деякі відмінності. Знову ж таки, я сиджу зараз між ними і говорю про те, що вони можуть знайти спільний шлях для спільної роботи – ці два шляхи викладання і існування на сцені. Студенти Ернст Буша дуже хороші на момент закінчення їхнього чотирирічного навчання, вони дуже класні технічно і можуть повторити одну виставу сотню разів, але часом я сиджу і дивлюсь їхні роботи наприкінці навчання, і задаюсь питанням, чи вони досі знають нащо хочуть займатися цим і чи вони відчувають щось… Так, ми говоримо про те, що глядач має відчувати, а не актори, це правда, але часом вони забувають, що також мають щось відчувати… Тим часом, українські студенти завжди відчувають і мають це на кожній репетиції, але часом з ними дуже складно робити технічні речі і повторювати. Але і німецькі студенти, і українські, чудові і мають великий потенціал для того, щоб керувати цікавим театральним процесом. Я погоджуюсь, що люди, які вчать, важливіше за метод, яким вони вчать, але якщо ці люди почнуть більше розмовляти одне з одним, будуть критикувати роботу одне одного і задавати питання: «чому ти робиш так?», тоді може бути користь для студентів наприкінці. Їм не потрібно буде переключатися між різними методами і думати як і коли грати. Бо наприкінці навчання вони мають бути сформованими акторами, які відчувають себе безпечно на сцені і відчувають сили для того, щоб щось робити і показувати щось аудиторії. Я сподіваюсь, що цей фестиваль трохи відкрив діалог між людьми, які виховують наступні покоління акторів в Україні та Німеччині, ми можемо багато отримати від цього».