Боротьба України проти більшого ворога нагадує приклад із природи. Невелика, але смілива собака вхопила за горло великого хижака. Поки тримає, все не так погано.Так, він дістає лапами. Старається так шматувати, щоб хотілось відпустити. Його мрія – щоб хватка зникла. А жертва хай відійде метрів на п'ять, розпустить армію, відкриє кордони та проведе вибори.А тоді ще стрибок. Уже так, щоб за горло не вхопили. І втомлену собачку нарешті зжерти. Тут привіт усім, хто живе в Україні, але хоче відпустити ворога та слухняно відійти. Ясна річ, важко. Легко на війні бути не могло, бо легко можна тільки померти. На жаль, ниття слабких людей може заразити й інших. Краще хай не тягнуть за собою цілу державу.Полегшити ворогу справу всього його життя за хвилину комфорту? Таке може пропонувати або ідіот, або внутрішній ворог. Я про тих, хто «радить» тут. Не з-за кордону, де можна недооцінити ризик.Ми погано готувались як держава. Як суспільство. Це очевидно. Я про це писав і до останніх ударів, і зараз. Та це не привід дати себе зжерти. Тільки готуватись краще. За цим має слідкувати тил. Армія зайнята хваткою.Ганяючись за комфортом замість ставки на армію, тил втратив комфорт та не посилив армію. Владу відношу до тилу, бо це її пріоритет. Потрібні тільки військові рейки і мобілізація замість мрії про рейтинг. До чого вели напівкроки, зараз бачите.@maxgadyukin