Маркушин Олександр

До рідного Ірпеня повертається Роман Яценко, наш земляк, який пропав безвісти півтора роки тому на Покровську.Народився і виріс на Громадянській, закінчив 17-ту школу.Працював машиністом-кранівником. А в 2013 році поїхав у Чорнобиль будувати нове захисне укриття над зруйнованим четвертим енергоблоком ЧАЕС.Після повернення приймав участь у ярмарках.У травні 2024 року Роман взяв до рук зброю і став на захист України. Служив гранатометником 3-го взводу 2-ї роти 152-ї окремої єгерської бригади.У вересні того ж року рідні отримали СМС з попередженням, що пару днів він буде без зв’язку, оскільки йшли на бойове завдання.16 вересня родина отримала невтішну звістку: під час виконання бойового завдання на Покровському напрямку Донецької області Роман зник безвісти.Почались довгі місяці пошуків і віри…"Для мене це став найтемніший день в житті. Суцільна темрява і біль… Нашого Ромку любили всі, бо це була людина з великим серцем. Завжди приходив на допомогу", – згадує чоловіка дружина Оксана.На жаль, за результатами ДНК-експертизи підтвердилось найстрашніше: Роман загинув.Захисника в Ірпені чекали дружина і дві доньки. Щирі співчуття рідним, близьким та побратимам нашого Героя.Ірпінці, прийдіть попрощатися з Романом і підтримати родину воїна завтра, 30 квітня:10:30 – прощання біля будинку, на вул. Антонова, 8-В;10:45 – прощання на вул. Громадянській, 2-Б;11:20 – живий коридор по вул. Університетській (біля повороту на кладовище);11:30 – поховання на Алеї пам’яті захисників України.Вічна пам'ять і слава Герою – Роману Яценко!🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Шановна Ірпінська громадо! Завтра ми зберемося, щоб провести в останню путь нашого захисника Олексія Шитова.Олексій народився у Луганську. 12 років тому, рятуючи родину від окупації, він залишив рідний дім і переїхав до Ірпеня.Працював водієм в АТП, дбав про сім’ю та став невід’ємною частиною нашої громади.Коли почалося повномасштабне вторгнення росіян на Україну, Олексій добровільно став до лав 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Воював на Запорізькому напрямку, де отримав важке поранення. У 2024 році через стан здоров’я звільнився зі служби. 27 квітня його серце зупинилося після тривалої боротьби з наслідками цього поранення. Герою було 40 років.Друзі згадують його як людину сильної волі."Він з Луганська, я з Донецька. Ми товаришували з 2014-го. Олексій обожнював полювання та підводну риболовлю. Він не знав страху. Після важкого поранення пройшов складну реабілітацію, постійно повторював: "Мій час ще не настав, треба рухатись далі". Його впертість і гасло "я сам" дозволили йому швидко знову стати на ноги. Він був неймовірно цілеспрямованим", – розповідає його друг Олег.У Олексія в Ірпені залишилися дружина та донька. Щирі співчуття рідним, друзям і побратимам від усієї Ірпінської громади.Прощання відбудеться завтра, 29 квітня:11:30 — живий коридор на вул. Університетській (біля повороту на кладовище);11:45 — чин поховання на міському кладовищі.Вічна пам’ять Герою – Олексію Шитову!🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Не віриться, що вже минуло 40 років відтоді, як вибухнув реактор на Чорнобильській АЕС.Мені тоді щойно виповнилося 6 років. Мама сказала, що ми їдемо з тіткою на канікули.З часом я зрозумів, що це були не канікули – це була евакуація від небезпеки, про яку влада тоді цинічно мовчала. Поки система ховала масштаби катастрофи, звітувала, що все під контролем і проводила травневі паради, звичайні люди йшли у жерло радіації, звідки вже не поверталися.Правду про той день ми збираємо досі.Сьогодні своєю історією поділилася Марія Бузарова. Її шлях проліг від самого епіцентру катастрофи до Ірпінської громади.Це чесна розмова про офіцерську честь, шість місяців у Зоні відчуження та силу характеру ліквідаторів.У квітні 1986 року Марія Василівна працювала в Чорнобильському райвідділі міліції, інспектором у справах неповнолітніх. Саме вона разом із колегами організовувала евакуацію дітей у перші дні після аварії. Вона залишалася на службі до жовтня 1986 року, виконуючи завдання у найбільш небезпечний період ліквідації.Після цього випробування Марія Бузарова переїхала до Ірпеня. Продовжила службу в міському відділі міліції, присвятивши роки захисту ірпінців. У 1992 році вийшла у відставку в званні майора, маючи статус ліквідатора 1-ї категорії та відзнаки за бездоганну службу.Сьогодні в Ірпінській громаді живуть сотні ліквідаторів. Ці люди приклад честі й відповідальності.Дякуємо тим, хто й досі поруч із нами. І шануємо пам’ять тих, хто ціною свого здоров'я і життя врятували мільйони.Слава героям-ліквідаторам!🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Учора обмін полоненими приніс радісну звістку до Ірпінської громади – повернувся Андрій Лисаков, старший стрілець 25-ї окремої повітрянодесантної бригади ДШВ.Він зник у квітні 2024 року під час запеклих боїв на Донеччині. Весь цей час його чекала мама – Лариса.Вона переїхала до Ірпеня взимку минулого року й одразу приєдналася до наших акцій "Не мовчи! Полон вбиває!".Лариса Миколаївна не втрачала надії: виходила з фотографією сина, вірила, боролася і не здавалася.І сьогодні я був приємно здивований, коли побачив її на акції. Після вчорашньої короткої зустрічі з рідним сином вона знову поруч із тими, хто чекає."Я все одно буду ходити на акції, буду підтримувати. Я і в Бучі виходила, і ще в Кропивницький збиралася їхати", – каже пані Лариса.Кожен голос в Ірпені, кожен плакат у руках рідних – це нагадування, що ми не забули про жодного захисника.Щиро вітаю родину Лисакових!Приєднуйтеся до акції "Не мовчи! Полон вбиває!" і підтримуйте рідних щодругої суботи об 11:00, у Центральному парку.Чекаємо на кожного і кожну — до останнього!🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Завтра, 24 квітня, зустрінемо на щиті захисника Віктора Степанова, якого родина шукала з 2024 року.Віктор родом з Нової Каховки на Херсонщині. Освіту здобув у Новокаховському електротехнічному ліцеї (раніше – ПТУ №7), після чого працював на відомому за межами України підприємстві "Дім марочних коньяків "Таврія". Саме там 23 роки тому він познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Пара виховувала двох доньок.На початку повномасштабного вторгнення родина захисника опинилась в окупації. Щоб зібрати кошти на евакуацію сім’ї, Віктор виїхав на заробітки за кордон.Після повернення на Батьківшину, у травні 2024 року, приєднався до лав ЗСУ. Служив кулеметником у 59-й окремій мотопіхотній бригаді імені Якова Гандзюка. На жаль, того ж року родина отримала звістку, що захисник зник безвісти. Майже два роки тривали пошуки.За цей час родина за допомогою волонтерів подолала важкий шлях з окупованої Херсонщини та знайшла свій другий дім в Ірпені.На початку квітня цього року ДНК-експертиза підтвердила, що Віктор загинув 22 липня 2024 року в районі населеного пункту Невельське Донецької області."Він був дуже гарним чоловіком, любив дітей. Піклувався про сім'ю, вів здоровий спосіб життя. Був настільки щирим і добрим, що всі постійно дивувалися. А я казала: він таким народився", — згадує дружина Наталія.Прийдіть підтримати родину воїна завтра, 24 квітня:11:30 – живий коридор по вул. Університетській (поворот на кладовище);11:45 – поховання на Алеї пам’яті захисників України.Вічна пам'ять і слава Герою – Віктору Степанову!🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Друзі, коли сьогодні будете вмикати світло – згадайте енергетиків.Чотири роки тому, 21 квітня 2022 року, енергетики ДТЕК заживили всю критичну інфраструктуру Ірпеня. Це дало нам можливість почати відновлення і повернення до життя.Тоді фахівці ДТЕК зайшли до міста одразу за саперами і побачили сотні кілометрів понівечених мереж, розбиті опори і трансформатори, які перетворилися на брухт.Завдяки їхній професійності та відданості своїй справі енергопостачання повернулося в Ірпінь у рекордні три тижні. А вже через 45 днів, 18 травня, фахівці повернули світло в усі населені пункти Київщини.Минуло чотири роки, і сьогодні, коли ми вмикаємо світло в Ірпінській громаді, все рідше згадуємо, що навесні 2022 року нашим світлом були свічки.Вдячний команді ДТЕК Київські регіональні електромережі та особисто генеральному директору Віталію Шайді.Ірпінь пам’ятає — і дякує за те, що вже чотири роки енергетики щодня долають нові виклики, які ворог приносить у наші міста.🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Провели одноденний вишкіл для капеланів на базі ДФТГ Ірпінь спільно з Капеланською школою "Серце Воїна" Ірпінської біблійної церкви.Разом із досвідченими інструкторами відпрацювали стрілецьку підготовку та базові алгоритми дій у зоні бойових дій. Капелани навчалися інженерній справі та вчилися діяти в умовах контролю з боку ворожої аеророзвідки.Окремий блок був присвячений тактичній медицині за протоколами TCCC та протимінній безпеці. У сучасній війні ці навички критично впливають на виживання – як особисте, так і всього підрозділу. І вони мають бути доведені до автоматизму, бо в бою рішення приймаються за секунди.Так, капелан не виконує бойових задач, але має повністю розуміти тактичну обстановку, логіку бою, пересування підрозділу, рівні загроз і алгоритми дій у критичних ситуаціях, щоб не створювати додаткового ризику для бійців.Підготовлений до фронтових умов капелан – це стійкість наших воїнів, це той внутрішній ресурс, який тримає людей у найважчі моменти і це побратим, який може врятувати життя.Дякую всім учасникам за відповідальний підхід до служби.Разом до перемоги і Слава Україні!🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Господарський суд Київської області повернув громаді Ірпеня 1 гектар землі ЖК Рівер порт.Друзі, я неодноразово наголошував, що моє відсторонення не було випадковим. Воно готувалося свідомо, планомірно, за участі корумпованої гілки правоохоронців і було необхідне будівельній мафії, щоб прибрати незручного міського голову.Хто розуміє, що відбувається в Ірпені, бачив прямий зв’язок між процесом повернення землі під ЖК Рівер порт і моїм політичним переслідуванням у січні 2025 року.Сьогоднішнє рішення суду повертає громаді гектар землі та дає надію на те, що колись Ірпінь буде захищений державою. Але попереду апеляція і за потрібне забудовникам рішення вже підняли всі можливі зв’язки і розцінки.Бо суд повернув у власність громади не просто землю – мова йде про ділянку під майбутніми будинками, які вже "заселяють" депутатами, посадовцями та правоохоронцями, що вірно служать забудовній мафії.Було смішно почути про випадок, як один відомий в Ірпені депутат обурився, що за правильні голосування на сесії йому дадуть звичайну квартиру в ЖК Рівер порт, а не з видом на воду. Смішно і страшно, наскільки цинічно грабують нашу державу.Саме тому зараз важливо не лише продовжувати, а й посилювати боротьбу за майбутнє Ірпеня.Вдячний усім небайдужим мешканцям, юристам і громадським організаціям, які в цій справі зайняли принципову позицію і працюють на стороні Ірпінської громади.🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Чотири роки тому почалося відродження Ірпеня з руїн, які залишили після себе росіяни.Ще диміли будинки, ще було небезпечно, а сюди вже їхали люди. Просто їхали прибирати Ірпінь і наші села.За першу добу після мого заклику ми отримали понад 1500 заявок. Чесно? Я розраховував максимум на сотню, а відгукнулися тисячі неймовірних українців.Хтось приїжджав із лопатою, хтось привозив генератори, воду, їжу. Бізнеси без зайвих слів надавали техніку, десятки одиниць працювали для міста безкоштовно.Бригади формувалися на місці. Люди знайомилися з комунальниками, йшли пішки на свої вулиці і разом розгрібали завали. Працювали по 10–12 годин, поки вистачало сил.Я дякую всім за кожен чистий метр звільненого Ірпеня!У ті ж дні в Ірпінь почали тягнути водогін із Києва, бо наші станції були розбиті снарядами. Це була одна з перших потреб для повернення ірпінців додому.Дякую Міжнародному Комітету Червоного Хреста в Україні, водоканалам Києва і Житомира, а також особисто Віталію Кличку за підтримку в той момент, коли вона була критичною.Ірпінь цього ніколи не забуде.🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Сьогодні Ірпінська громада попрощалася зі своїм захисником Віталієм Ткачуком."За характером Віталій був спокійним і мовчазним, але сумлінно й без вагань виконував усі бойові завдання. Через це і отримав позивний "Мовчун". На лінії зіткнення він отримав важку контузію та поранення, проте після лікування знову повернувся в стрій. Під час виконання наступного завдання Віталій загинув. Вічна слава і пам’ять Герою", – ділиться спогадами побратим.Віталій народився в Ірпені, де провів перші роки дитинства разом із мамою. Після її смерті, його забрала до себе на Житомирщину тітка, яка виховувала хлопця як рідного разом з іншими дітьми. У 20 років юнак повернувся до Ірпеня, де жив, навчався та працював.У вересні 2024-го Віталій став до лав 241-ї бригади ТрО ЗСУ. Останній зв'язок із ним обірвався в грудні того ж року. Півтора року пошуків та надії закінчилися трагічною звісткою: експертиза ДНК підтвердила загибель воїна у віці 36 років."Віталій був надзвичайно доброю і врівноваженою людиною. Він ніколи не відмовляв у допомозі", – згадує його двоюрідний брат Олександр.Щирі співчуття рідним, близьким та побратимам нашого земляка.Вічна пам'ять і слава Герою – Віталію Ткачуку!🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube