«Запасний» принца Гаррі не книга, а суцільний рейджбейт — текст, створений, щоб викликати обурення й гнів. Це взагалі найбільш неактуальний огляд у світі, та мені реально хочеться поговорити про цю книжку.

Головна моя претензія — у Гаррі є чи була серйозна залежність від алкоголю й наркотиків, яку він взагалі не усвідомлює на момент роботи над книгою точно.

Скільки у книзі згадується вживання речовин цих категорій, я навіть не буду намагатись рахувати. Попри це Гаррі всерйоз обурюється і називає пресу маніпулятивними брехунами, коли таблоїди говорять про його залежність.

Подібні новини Гаррі називає вигаданими чутками. Ну, так, він дійсно знюхав доріжку кокаїну й роздягнувся догола у незнайомій компанії дівчат. Це поведінка цілком не залежної і стабільної людини! Це ж просто веселощі, всього доріжка кокаїну.

Що цікаво, згадувана в книзі психотерапевтка теж посміюється із заголовків про залежності Гаррі.

Напевно, коли ти королівська особа, будь-яка терапія перетворюється на сеанс психологічної допомоги з чатом гпт, що підлизується до тебе з усіх сил і врешті бажанням догодити жене в петлю абсурдних переконань. Минули роки з бешкетувань молодості, але в книзі Гаррі досі не осмислює своє вживання алкоголю й канабісу як залежність. Даремно, бо саме цим воно і є!

Ще було безмежно смішно з розповідей Гаррі про те, як в період до одруження він жив у ПІДВАЛЬНІЙ КІМНАТІ (я не перебільшую!) і купляв речі у магазинах вживаного одягу. У його помешканні нібито не було нормальних вікон. Лише невеличкі під стелею. І то їх постійно загороджували машини, бо навпроти цього підвалу була ПАРКОВКА ПЕРСОНАЛУ. Ми от реально маємо в це повірити? Чого вже так дрібʼязково, можна було взагалі написати, що жив бідненький Гаррі в будці для коргі королеви Єлизавети ІІ, а вбрання мав одне — ганчірку, як у Доббі з Гаррі Поттера. Нє, ну а шо вже.

Якщо ж дивитись у сімейну динаміку, відображену в цій книзі, то можна побачити, як одна травма здатна спричинити надзвичайно різні когнітивні викривлення. Невдалий шлюб батьків і смерть принцеси Діани змусили синів засвоїти різні уроки. Вільям вирішив, що одруження мусить бути надзвичайно виваженим кроком — і маринував ту бідну Кейт сто років очікуванням пропозиції.

Гаррі ж залишився з чітким переконанням: справжня любов має миттєво зносити дах, вимагати великих пожертв і перевертати все догори дригом. Що врешті спрацювало? Судити зі сторони не доводиться.

Для поціновувачів королівської родини й чужої сімейної драми ця книжка буде хорошим читанням. А ще для всіх — потужною пропагандою психотерапії. Бо Гаррі — сумний приклад того, як травматичні переконання, не обрані ним, керують всім життям принца. І подібна історія, на жаль, відбувається не тільки в драмах монархів.