Статистика telegram channel - @long_telegram

Дві історії про медіа із найновішого випуску розсилки The Fix:Інтернет зробив дистрибуцію медіа значно простішою. Уже не треба мати власну друкарню і водіїв вантажівок, щоб видавати популярне загальнонаціональне видання — власне, не обов’язково мати навіть повноцінний вебсайт.В одній зі статей The Fix минулого тижня ми розповіли про Will — італійське видання, яке переосмислило новини для цифрового покоління. У них 80 людей в команді і €11 мільйонів річного доходу — але вони майже повністю базуються в соцмережах (в першу чергу в інстаграмі), навіть не публікують матеріали на сайті.Разом з тим, як би це іронічно не звучало, у світі зразка 2025 року все більше медіа стикаються з тим, що шукати надійні канали дистрибуції стало значно складніше. Соцмережі ненадійні, трафік із Google-пошуку й Discover трохи стабільніший, але теж ненадійний. Тому один з трендів, про який ми пишемо в іншій статті — це повернення (преміальних) друкованих продуктів. Як сказав нам один французький медіаменеджер: «Це може здатися парадоксальним, але одна з найбільших проблем цифрових медіа — у дистрибуції. Непросто достукатися до потенційно зацікавлених читачів; доводиться йти через соцмережі, що стає дедалі дорожчим — і в плані грошей, і в плані часу... Газетний кіоск чи стенд дають зовсім інший досвід».

​​Ілон Маск сьогодні запустив Ґрокіпедію, свого ШІ-конкурента Вікіпедії. Перша версія очевидно халтурна — якась неповноцінна цензурована копія Вікіпедії. Але давайте спробуємо зважити ідею серйозно і подумати, чи є майбутнє в такого проєкту (спойлер: все одно ні). Виділю тут два окремі питання:1) чи зможе конкретно Ілон Маск створити хорошу ШІ-альтернативу Вікіпедії;2) чи може хороша ШІ-генерована енциклопедія існувати в принципі, враховуючи швидкий розвиток ШІ (нові моделі дуже потужні, проблема галюцинацій значно зменшилась за останні пару років тощо).Давайте по черзі:Щодо першого питання я впевнений більше — ні, не зможе.Маск, звичайно, об’єктивно візіонер і видатний підприємець як ми би до нього негативно не ставилися, але у нього доволі поганий послужний список у темах, в яких він погано розбирається і прийшов просто потролити/спробувати навчити всіх як треба (як у випадку з Вікіпедією, яку він давно недолюблює).Два очевидних приклади — покупка Твіттера (він, звичайно, працює, але за багатьма об’єктивними показниками гірше, ніж раніше) і його провальні спроби скоротити державні витрати у США.Друге питання складніше. Але все одно думаю, що *хороша* ШІ-генерована енциклопедія малореальна. (Вікіпедія вже теж використовує ШІ для багатьох допоміжних завдань, але тут ми говоримо саме про енциклопедію, *написану* ШІ, що точно не про Вікіпедію).У Вікіпедії є багато переваг перед мейнстрімними ШІ-сервісами, про які я багато писав і говорив раніше. Зокрема:📍 Велика волонтерська спільнота, яка пише, перевіряє і вичитує статті (і чим популярніша стаття, тим вона якісніша). Людська мудрість все ж є і буде залишатися важливою.📍 Радикальна прозорість і можливість подивитися, що під капотом статті (при цьому ШІ-сервіси зазвичай абсолютно не прозорі)📍 Некомерційна модель => правильніша система стимулів. У Вікіпедії немає спокуси утримувати користувачів на платформі, щоб продати більше реклами (як є у соцмереж і, думаю, з часом буде і в чатіGPT). Тому можна фокусуватися на якості і не підпадати під те, що Корі Докторов влучно назвав enshittification (про те, що це таке, можете почитати у Вікіпедії😊).При цьому я далекий від ілюзій, що Вікіпедії немає про що хвилюватися в епоху ШІ. Конкуренція з чатомGPT, AI overviews від гугла та іншими мейнстрімними сервісами справді серйозна. Багато людей питають у ШІ те, що три роки тому пошукали би у Вікіпедії.Але я не думаю, що ШІ-генерована Вікіпедія — це серйозний конкурент. ЧатGPT чи гугл вже можуть згенерувати мені енциклопедичну статтю on demand, для цього мені не потрібно йти в умовну Ґрокіпедію, щоб почитати канонічну, але ШІ-згенеровану енциклопедичну статтю.

Наскільки російська пропаганда впливає на Вікіпедію?Продовжуємо тиждень Вікіпедії у Long Telegram :)Минулого тижня ми проводили зустріч із дослідницею з Університету Мічигану Лорою Курек. Вона і співавтори взяли інтерв’ю в тринадцяти досвідчених редакторів і адміністраторів англійської Вікіпедії про їхній досвід роботи над темою російсько-української війни.Одна із найцікавіших знахідок — «[проінтерв’ювовані] редактори Вікіпедії не вважають деструктивні дії у статтях про російсько-українську війну частиною державної інформаційної операції».Очевидно, що є багато людей із поганими намірами, які намагаються вплинути на Вікіпедію — зокрема проросійські редактори, які пробують протягнути кремлівські наративи. (І у Вікіпедії є багато інструментів боротьби з ними: правила, автоматичні фільтри, людська перевірка тощо).Але досвідчені вікіпедисти не бачать ознак масштабної скоординованої кампанії російської держави із впливу на Вікіпедію.Що цікаво, на думку одного з учасників дослідження, професійні російські пропагандисти намагалися зайти в англійську Вікіпедію після початку російської війни проти України у 2014 році, але не повномасштабного російського вторгнення.Інші наукові і навколонаукові дослідження, які я бачив, теж не показали ознак скоординованої роботи професійних російських тролів у Вікіпедії. (Звичайно, багато століть російської пропаганди і колоніальної політики все одно мають непрямий вплив на інформаційну екосистему, а отже й на Вікіпедію, але це тема для окремої розмови).Чому так?Більш цинічна теорія — російська пропаганда все одно скоординовано впливає на Вікіпедію, але робить це настільки майстерно, що ми цього не бачимо.Цього не можна відкидати на сто відсотків, але це мені виглядає малоймовірним. У кремлівської пропаганди багато ресурсів, але вони не настільки майстерні, щоб діяти зовсім непомітно. Принаймні щоб діяти непомітно і масштабно одночасно.Більш імовірною звучить теорія, що для зовнішніх аудиторій російські пропагандисти сфокусувалися на інших платформах, де бар’єри для входу нижчі і впливати простіше: телеграм, тікток і далі. А для внутрішньої аудиторії готують свій прокремлівський клон Вікіпедії, переписаний за російськими ідеологічними стандартами — Рувікі.

Вікіпедія існує 340+ мовами, але якість розділів англійською чи німецькою і розділу, скажімо, мовою інуктитут дуже відрізняється.Англомовна Вікіпедія традиційно найбільша і найкраща. Україномовна відстає від англійської у більшості тем, але загалом є в топ-20 мов за багатьма різними показниками.Більші проблеми починаються десь на другій чи третій сотні мовних розділів. П’ять років тому був великий скандал із шотландською Вікіпедією — виявилося, що значну частину статей написав американський підліток, який не знає шотландської мови.Шотландську Вікіпедію підчистили, але проблема, хоч і не в таких масштабах, залишається і в деяких інших мовних розділах. Про це — велика нова стаття MIT Technology Review. Заголовок чіткий і промовистий: «як ШІ та Вікіпедія загнали вразливі мови у замкнене коло занепаду» (“how AI and Wikipedia have sent vulnerable languages into a doom spiral”).Суть цієї doom spiral: у невеликому мовному розділі на кшталт гренландської Вікіпедії велика частина статей створюється з допомогою автоперекладу поганої якості людьми, які не є впевненими носіями мови => ШІ-моделі згодом тренуються на цьому наборі даних (бо Вікіпедія ж є важливим джерелом для тренування великих мовних моделей) => як наслідок корпус доступних текстів цією мовою стає ще гіршим.У повній статті на чотири тисячі слів значно більше прикладів і деталей.Для української вікіспільноти це теж актуальна загроза, хоча поки більш теоретична.Українській мові така doom spiral, звичайно, не загрожує, але ми також намагаємося розвивати кримськотатарську Вікіпедію, і там все складніше. Є багато людей, щиро зацікавлених у розвитку кримськотатарської Вікіпедії, але далеко не всі з них гарно знають мову. Ми намагаємося залучати носіїв мови до створення і вичитки статей, і деколи це вдається, але все ще сушимо голову над тим, як налаштувати постійну системну роботу.Тому якщо ви знаєте носіїв кримськотатарської мови, які хотіли б покращувати кримськотатарську Вікіпедію, а заодно і якість майбутніх текстів кримськотатарською — перешліть їм цей пост. Якщо знаєте меценатів, готових системно підтримувати цю роботу — також.

До теми сьогоднішньої роcійської атаки на Україну — матеріал Української правди про людей, які сплять у метро щодня, навіть коли немає тривоги.🗣«У перші тижні й місяці повномасштабного вторгнення РФ у 2022 році як транспорт метро не працювало. Потяги використовували як притулок для тих, хто ховався від ворожих атак. По кілька діб, а то й тижнів, деякі люди не виходили на поверхню. Особливо це було характерно для Харкова – найближчого до кордону з Росією (25 км) міста-мільйонника.Коли ж українські війська вибили агресора з Київщини і частково Харківщини, метрополітени відновили рух поїздів, станції повернулися до звичного режиму, ночівлі на платформах заборонили…З весни 2025 року Росія посилила ракетно-шахедний терор мирного населення, масово обстрілюючи саме цивільні об'єкти та житлові квартали міст. В результаті в Харкові знову дозволили ночувати в метро в березні, а у Києві та Дніпрі — в квітні цього року».З точки зору об’єктивного ризику щоночі спати в метро — це десь як загалом не літати літаками, боячись авіакатастрофи (тільки значно менш зручно). Але війна по-різному травмує всіх нас.

​​📔Як планувати час і роботу — мій досвід#LT_ProductivityCornerКілька років тому я нарешті сформував для себе систему планування часу й роботи, яка мені зараз підходить. Поділюся кількома порадами зі свого досвіду.Нічого з цього я не вигадав, теоретики продуктивності все це вже давно описали. Але тут я зберу саме те, що працює особисто для мене. Дисклеймер: your mileage may vary. Моя робота передбачає балансування між великою кількістю різних проєктів; багато різних типів завдань; трохи синхронних робочих зустрічей, але не критично багато; гнучкий графік.Перш ніж перейдемо до основного, розберемося з технічним питанням: де вести список справ.Тут може бути багато хороших варіантів, але для мене особисто найкращий компроміс між функціональністю і швидкістю — це простий гугл-документ:* з одного боку там є якийсь базовий функціонал (наприклад, можна додати посилання і змінювати оформлення);* з іншого боку не треба витрачати багато часу на всілякі bells and whistles, як в Notion чи інших сервісах для гіків продуктивності.Тепер до основного — три поради з планування:1) Планувати!Якщо я не спланую день/тиждень і буду рандомно стрибати від справи до справи, продуктивність від цього постраждає.У мене є різні рівні планування:📍щотижня планую наступний тиждень за кожним днем (це займає десь 30 хвилин);📍щодня доплановую/переплановую найближчий день-два (10-15 хвилин);📍вкладка з планом на день завжди відкрита — багато разів на день можу вносити дрібні зміни (по кілька секунд).Загалом повністю погоджуюся з трюїзмом “plans are worthless, but planning is everything”. Плани постійно потрібно адаптовувати і перебудовувати, але сам процес планування дозволяє працювати ефективніше і більш вдумливо. 2) Класична порада з продуктивності — вести список справ у календарі.Календар змушує не лише планувати завдання, а й реалістично оцінювати час, потрібний для кожної справи, і справді виділяти цей час. Без цієї часової перспективи легко напланувати значно більше, ніж ви реально можете зробити. (Детальніше читайте у класичній статті від Harvard Business Review).Я не дотримуюся цієї поради на 100% буквально: у гугл-календарі чи його аналогах занадто незручно прописувати конкретні завдання, занадто багато часу йде на оформлення. Але дотримуюся її за духом: мій список справ у гугл-документі поділений за часовими блоками (частини дня => дні => тижні => місяці => беклог/ідеї) і є де-факто календарем.3) Краще записувати усе, навіть найдрібніші завдання чи довготермінові ідеї, щоб не перевантажувати мозок. На цю тему існує ціла система Getting Things Done (GTD). Я не заглиблювався у неї, але дійшов до спрощеної її версії.Що працює для мене:▪️Якщо з’явилося дуже дрібне завдання, яке можна зробити за 1-2 хвилини, при можливості краще зробити його одразу, а не додавати до планів. ▪️Якщо це не є можливо (наприклад, я сконцентровано працюю над великим завданням або навпаки відпочиваю), одразу надсилаю нотатку самому собі в месенджері або записую на аркуші паперу, а потім час до часу переношу все, що накопичилось, в основний список справ.▪️Далекоглядні ідеї, на які в осяжному майбутньому немає часу, я також записую, щоб не забути, але окремо від основних справ (у системі GTD це називається “someday/maybe list”). Іноді трапляється вільний час і/або з'являється настрій поробити щось цікаве з цього беклогу.Зображення згенероване з ChatGPT

Мета-пост про персональні поради#LT_ProductivityCornerЗрідка роблю тут дописи про персональні поради від себе — наприклад, про ШІ чи особисту продуктивність, хоча я й не експерт у цих темах. Також завжди радію таким матеріалам від інших людей, з якими я знайомий, і навпаки майже не читаю книжок про продуктивність й історії успіху.Чому? Пояснення з одного боку банальне, але з іншого боку варте того, щоб трохи детальніше проговорити:Бо щоб покращити якусь навичку, у якій ви хочете трохи розвинутися, але об’єктивно не хочете чи не можете стати найкращими, ефективніше вчитися не в топових світових експертів, а в тих, хто на вашому рівні або на один рівень вище.Умовно кажучи, поради про штучний інтелект краще брати не в Джеффрі Гінтона чи Андрея Карпати, а у вашої знайомої, яка стежить за цим і трохи розбирається. Поради про кар’єрне просування — не в засновника багатомільярдного стартапу, а в трошки успішнішого друга чи колеги.Журналіст і блогер Метью Іглесіас гарно сформулював це у своїй статті минулого року. Він один із найуспішних політичних оглядачів Америки, але радить читачам брати з нього приклад не в тому, як писати про політику краще (тут у нього об’єктивно унікальний талант, який мало кому доступний), а як підкачати м’язи (він абсолютно не спортивний, але досяг трохи прогресу за останні кілька років).Стаття під пейволом, але винесу сюди дві ключові цитати:🗣«Коли хочеш стати кращим у чомусь, природно звертатися до людей, які роблять це найкраще, й намагатися перейняти їхні секрети. І якщо це справді те, що тебе захоплює і до чого маєш хист, такий підхід може бути цілком доречним. Але інколи важливо й корисно домагатися невеликих поліпшень у речах, до яких у тебе немає природних здібностей. І тут, думаю, поради від справжніх майстрів своєї справи можуть бути оманливими…Тож, думаю, важливо пам’ятати: якщо ти справді хочеш стати кращим у чомусь об’єктивно важливому, і це не те, що ти любиш і що дається тобі природно, то, ймовірно, не варто намагатися наслідувати найкращих у світі. Якщо ти хочеш стати трохи більш охайним, трохи терплячішим із власною дитиною, виробити здоровіші харчові звички або навчити читати того, кому навчання дається повільніше, варто добре поміркувати над тим, що реально можна підтримувати надовго. І орієнтуватися на людей, які роблять маленькі кроки вперед, а не на тих, у кого виняткові результати».

Недавно говорив з американським медіааналітиком, в якого є теза, що великі американські медіакомпанії недостатньо монетизують свій контент в соцмережах, бо занадто повільні й інерційні. Наприклад, деякі великі телеканали майже не заробляють на своїх масштабних ютуб-каналах, бо для них це не пріоритет.Так от, в українських медіа такої розкоші немає. Фабрика контенту на ютубі працює на повну.З недавнього матеріалу Forbes Україна:🗣«За останні півтора року команда “24 каналу” запустила 20-30 нових YouTube-каналів, зокрема маленькі, які, умовно, веде редактор на чверть ставки. За словами [Head of Digital каналу] Зеленова, якщо канал показує результат, до нього докладають більше зусиль, а контент масштабують».🗣«Більшість новинних каналів роблять ставку на кількість контенту, говорить [експерт] Світличний. На 15 серпня 2025-го “24 канал” від початку року на своєму каналі оприлюднив 28 665 відео (в середньому – 126 на день), за даними SubSub. Для порівняння, Zaxid.net опублікував 14 734 ролики за рік, ТСН – 13 923 відео».Оцінюють, що за першу половину 2025 року найбільше на ютубі заробив «24 канал» — $1,6 мільйона. На другому місці ТСН із $444 тисячами.

​​📖 «Вавилон. Прихована історія»Легке читання для відпустки — фентезі / альтернативна історія на 600 сторінок від Ребекки Кван.Дія відбувається в 1830-их роках у Оксфорді — в імперії, яка виглядає дуже схожою до історичної Британії, але трохи розвинутіша і потужніша завдяки магічній властивості срібла. Срібні злитки роблять мости міцнішими, поїзди швидшими, а гармати більш точними. І це все спирається на майстерність перекладачів. Головний герой — китаєць за походженням, якого в дитинстві привезли у Британію і який вчиться у престижному інституті перекладу в Оксфорді. У якийсь момент він дізнається про те, що Британія задумала опіумну війну проти Китаю, і має зробити вибір — продовжувати вести сите життя британської еліти у своїй вежі зі слонової кістки чи спробувати кинути виклик імперії. Це антиколоніальний роман. Одна з головних тем — у тому, наскільки поневолені народи можуть і повинні відповідати насильством у відповідь на насильство. Окремо про роль колоніальних еліт, які можуть забезпечити собі комфортне заможне життя — якщо стануть на службу метрополії. (Аналогія в нашій історії — це умовні Розумовські чи Безбородьки).З недоліків — трохи затягнуто і забагато прямолінійного моралізаторства про нерівність і колоніалізм. Але легко читається і задум дуже цікавий — ідеальна комбінація усього, що мене цікавить:▪️історія 19-го століття, тема колоніалізму;▪️альтернативна історія;▪️трохи фентезі, але не занадто багато;▪️тема мов і перекладу.Як бонус — сподобається тим, хто колись зачитувався «Гаррі Поттером»: найкращу частину «Вавилону» теж можна описати як «група друзів відкриває для себе магію в престижній британській школі, відокремленій від навколишнього світу».#LT_BookReviewФото: видавництво «Жорж»

​​📖«Компот із патисонів»Перша подія в історії України, про яку в мене є чіткі власні спогади — це Помаранчева революція. Дев’яності я вже не застав, тому було дуже цікаво почитати цю збірку есеїв Ольги Карі про дитинство і дорослішання в Чернігові в останні роки совка і після його розвалу. Cоціальна історія пострадянського періоду тут гарно переплітається з особистим досвідом авторки. Дефіцит і бідність, перебудова соціальних зв’язків та ієрархій після розпаду СРСР, арелігійність, «каральна гастрономія» совкових садочків, мода і бізнес дев’яностих…Хоча життя в Україні зразка 2025 року теж не свято, ця книга гарно нагадує, що життя в дев’яностих було багато в чому навіть складнішим — і що ми подолали величезний шлях за ці тридцять років.Кілька рандомних спостережень із книжки:▪️Блекаути дев’яностих були переважно значно гіршими, ніж воєнні блекаути останніх трьох років▪️Попри загальну бідність, деякі традиції були непорушними. «Навіть у дуже скрутні роки домашній Новий рік примудрялися святкувати так, наче довколишній світ не зазнав жодних змін, хоча це вартувало неабияких зусиль. Місяцями економили на всьому, заощаджували кожну копійку, відкладали гроші, добували продукти, морозили, консервували, закривали в буфеті на ключ — але до Нового року вчиняли справжню учту!»▪️Інтимна гігієна для жінок в СРСР була розвинута жахливо, але поява вільного ринку в дев’яностих це поступово виправила#LT_BookReviewФото: видавництво «Комора»