Домовик з редакції «Базікало»

Дочитала цю книгу. Не сподобалась.Я очікувала взагалі іншого: цікаву розповідь про жінок, які створюють якісь посібник для знищення вампірів у передмісті, щоб було достатньо весело і моторошно – судячи по оформленню, обкладинці і анотації, так мало б бути.Що я отримала: важку історію про тягар «степфордських дружин», протистояння чоловіків і жінок, відсилки до «Жовтих шпалер», газлайтинг, антагоністів – усіх чоловіків в сюжеті (усі вірять своєму новому другу-чоловікові, а не жінкам, які народили їм дітей і були весь час разом), дуже повільне розгортання драми, і огидні сцени як з фільмів жахів.Сюжет міг би бути цікавим: у передмісті зʼявляється чоловік без минулого та майбутнього, втирається в довіру, але Патриція, учасниця книжкового клубу, намагається розгадати його таємницю. Але головний жах – це не вампір, а її газлайтинг від власного чоловіка.Є про що подумати. Є в чому звинуватити патріархат. Але як структурне оповідання – мені було надто тяжко це читати, і хотілося якогось балансу драми і сюжету. А вийшла одна драма.