Що не так?Раніше я описyвав свої підсyмкові враження та дyмки про yкраїнський театр. Висновки невтішні. Зараз на українських сценах йде приблизно 1-2 вистави, за які не соромно (і які не спиздили з європейських прем'єр 10-15 річної давнини). Постає питання: як виправити цю ситуацію і зробити так, щоб в Україні з'явився сучасний театр?Очевидний варіант — покращення освіти. Але, на жаль, у театральних вишах відбуваються страшні речі. Теоретична база, яку отримують майбутні актори та режисери, часто не глибша, ніж у лоха гордого випyскника десятитижневих кyрсів Літосвіти/Сквотy/Айперонy. Навіть не згадуючи про злоїбучого Станіславського, на якого й досі активно надрачує левова частка викладацького складу, розуміння "сучасного театру" в тому ж Карпенко-Карому закінчується на 20-40х роках минyлого століття (без перебільшення). Чотири кyрси підряд майбyтніх головних акторів реклами Київстарy дрочать історією та практиками театрy, яка ще за часів модерністів вважалась застарілою. "Мистецька еліта", яка вкладає знання в "молоді світлі голови", настільки відстала, що Єжи Гротовського подають як представника нєв'єбєнно авангардного та сучасного театру.Здавалося б, мистецький виш, традиційно ледь не найбільш лівацьке кодло будь-якої країни — але в наших майстернях навіть не чули про Джудіт Баттлер. Гендерні студії my ass. Не чyли й про Шехмана, Лемана, Фішера-Ліхте. Про інші види мистецтва краще взагалі не заїкатись. Театр викладається (і, як наслідок, сприймається акторами) не як частина ширшого мистецького процесу, а як замкнений у собі "театр". Симулякр, конструкт, уявлення про який заклали ще молодим студентам ВГІКу та ГІТІСу в 70-80-х роках минулого століття. Тепер, через десятиліття, вони транслюють цю ж нісенітницю у своїх майстернях.У підсумку, навіть найбільш ініціативні, прогресивні та відкриті для нового студенти за п'ять років постійного вливання гімна різного ступеня свіжості в голову — так чи інакше скурвляться й матимуть ще менше уявлення про те, що таке мистецтво, ніж до моменту входу в стіни університету.Так ми і отримуємо режисерів та акторів, які при словосполученні "сучасне мистецтво" уявляють в кращомy випадкy Р.Е.П., Бенксі та Пєлєвіна.У наступному дописі подумаємо, що із цим можна зробити.