не виключено, що ця рекомендація тут через вразливий стан, в якому весь тиждень читала цю книгу через те, як вона лагідно взаємодіяла сьогодні з горем і втратою в меніале хай буде- мені видається, що читаю доволі багато текстів про війну, військових і цивільних авторів і авторок. я не читаю, щоб знайти свій досвід в них, в мене інші запити. тому так раптово, так неочікувано сталось глибоке впізнавання- краєм чуття я перечеплювалась за мейл гейз, але вперше не падаю, не вимикаюсь, не закриваю книгу, щоб повернутись до неї після розмов з собою про прийняття, бо цей погляд самоусвідомлений, цікавий- це книга дуже про бога. бог — частий гість української літератури останніх пʼяти років. напевно, ви знаєте, що я не релігійна людина, тому зазвичай мене не чіпляє ця тема і в найщемливіших з оповідей. тим не менш, я маю контакт, я часто молюсь, просто звикла, що мого бога не репрезентовано. можливо, впізнати себе в цій книзі — це розпізнати в ній свого бога- в книзі є психоделічні тріпи, персонаж з травмою і персонаж з діагностованим ментальним розладом. склалось враження, що автору треба було виправдати їх метафізичні досвіди раціональними. спочатку дратувалась, а потім ну … все ж я сама тільки те й роблю, що прикриваю магію прагматизмом, така реальність. зараз хочеться дати цьому доброти- я прискіплива до якості текстів. в 99% випадків з укрлітом я просто вірю в час і не лізу сильно судити. аж ось тут — класно написана проза, з великою кількістю прямолінійних посилань на грецьку міфологію і не меншою кількістю більш непомітних — на світову літературу і мистецтво загалом, ця книга добра стилістично, міцна, кмітлива і одночасно доступна. такий рівень читання, який для мене вже не про бейр мінімум, а про саме той «середній клас», наявність якого і робить, як на мене, національну літературу дійсно могутньою. я знаю, що все питання практики, часу, визнання авторів і їх підтримки на всіх етапах. але як же гарно, що ось воно вже тут, не потенціал, а втілене хороше письмо.я добре розумію, що це звучить з претензією на обʼєктивність, але нагадую, що ноуп, це субʼєктивна оцінка, справа лише мого смаку, моїх очікувань і саме моїх критеріїв якості)Дереш не став отак одразу моїм улюбленим українським автором, (а він, до речі, вже мав від мене такий титул в мої підліткові роки)), але ця книга — так, поки найсильніша з усіх написаних після 22року і прочитаних мноюзаради справедливості — непрочитаного в мене звісно все ж більше, ніж прочитаноготим не менш, якщо ви шукаєте зараз, що б вас провело крізь темряву, то ця книга може стати саме тим, що треба