Я сьогодні працюю, відповідаю на повідомлення, думаю про свої справи. У мене є плани. Навіть якісь дрібні невдоволення є. Я живу.

І за можливістю жити своє звичайне життя стоять люди, чиє життя зараз зовсім не звичайне.

Мені важливо це пам’ятати. Бо до всього звикаєш. Навіть до того, що хтось щодня ризикує життям, а ти тим часом вирішуєш, що приготувати на вечерю.

Я не знаю, як вмістити вдячність за це у слова. Мені трохи ніяково писати «дякую», а потім повертатися до своїх справ. Хоча саме ця можливість — повертатися до своїх справ — і є тим, за що я вдячна.

Сьогодні День захисників і захисниць України. І я думаю про вас як про людей, у яких теж є своє життя. Свій дім, улюблена чашка, недочитана книжка. Люди, до яких хочеться притулитися. Справи, які відкладаються до повернення.

Думаю і про ваших близьких. Коли одна людина на війні — вся родина на війні. Вона входить у розмови, у сон, у плани, у кожну паузу між повідомленнями. Поруч із вами є люди, які тримають ваше спільне життя, поки ви захищаєте наше.

Пам’ятаю про тих, хто загинув. Про тих, хто в полоні. Про тих, чиї рідні досі не знають, що з ними.

Дякую вам, наші захисники й захисниці.

За те, що в мене є сьогодні.

А ще дуже хочу, щоб у вас було завтра. І багато-багато потім — для всього свого, що зараз мусить чекати.