Кожного вересня ми знову стоїмо на початку. Наче все попереду — дороги, зупинки, помилки й відкриття. І так хочеться вже знати наперед, де ми опинимося, що виберемо, кого зустрінемо. Але є слова, які щоразу повертають мене до тиші й терпіння:«Майте терпіння до всього нерозв’язаного у вашому серці й спробуйте полюбити самі питання. Вони — як замкнені на ключ кімнати чи книги, написані чужою мовою. Не шукайте відповідей, які ще не можуть бути вам дані. Живіть тепер питаннями. Можливо, колись у далекому майбутньому, ви самі того не помічаючи, проживете шлях до відповіді».— Райнер Марія Рільке, Листи до молодого поетаДеякі питання важкі. Вони носять у собі вагу всього життя. Від них може темніти у грудях і перехоплювати подих. І так природно хотіти швидкої ясності, простого «так» чи «ні». Але поки відповідей немає — це теж шлях. Це не порожнеча, а час, коли ми вчимося дихати навіть у тумані. І ви точно не самі у своїх питаннях. Ми всі йдемо з ними — хто повільніше, хто швидше, кожен у свій спосіб. Може, варто дозволити собі бодай трохи ніжності у цій мандрівці. Бо навіть найважчі питання іноді стають дверима у нове життя.