А ви знаєте, що таке Мед мінних полів? Я дізналася про нього, слухаючи лекцію Олександра Філоненко. Є поля, які після деокупації не можна обробляти. Земля там жива — але небезпечна. У ній ще лежить смерть, і людина не може торкнутися її без ризику. І тоді замість чекати, коли все знову стане «як раніше»,навколо цих полів розгортають - пасіки!!!! Бджоли "ходять" туди, куди людині поки що не можна. Збирають мед з дикого різнотрав’я —з того, що виросло саме. Без оранки. Без контролю. З життя, яке проростає попри. Цей мед має назву, від якої стискається горло —Мед мінних полів.

У ній немає прикрас. Є правда нашого часу. Для мене цепро неймовірну красу творчого пристосування до реальності. Про те, що не все можна «очистити» одразу —ані землю, ані пам’ять, ані внутрішні ландшафти. Але навіть у небезпечному просторіможе з’явитися форма контакту, яка не зраджує життя. Філоненко багато говорить про красу —ту, яка зникла з мови, з розмов, з нашого способу дивитися на світ. І про те, що її не просто можна —її життєво необхідно повертати в дискурс і в життя. Не як втечу від болю,а як спосіб витримати правду і не закам’яніти. І мені здається, цей мед — саме про це. Краса, народжена поруч зі смертю. Не стерильна, не солодка «як раніше»,а складна, гірко-квіткова, справжня. Ми всі зараз трохи як ті бджоли. Живемо серед мінних полів — зовнішніх і внутрішніх. Вчимося обходити небезпечне. Збираємо сенс з того, що проросло попри. І, можливо, саме так сьогодні виглядає етика життя?не відвертатися від зруйнованого,але знаходити спосібдати народитися тому, що може жити. І називати це красою.