La Gravesiña 🇪🇸

Коли говорять про зразкову збірну, то в кожної країни вона своя. Особливо це стосується тих збірних, які або ніколи не були на вершині світу або вкрай рідко діставалися бодай до підніжжя цієї вершини. Критерії незмінні - здобуття трофею або найкращий виступ за яким ностальгують через десятиліття, особливо на тлі подальших невтішних результатів. Ну, як з Україною-2006 чи Болгарією-1994. Попри сприйняття збірної Іспанії як фаворита завжди та всюди, варто нагадати, що такий статус у Фурії Рохи зʼявився не так давно. У девʼяності та на початку двохтисячних когось лякала збірна Іспанії, яка стабільно вилітала у чвертьфіналі великого турніру, а почасти навіть з групи не виходила? Не смішіть. Скажімо, багато ви знаєте про Хосе Луїса Камінеро? Крім його арешту у звʼязку з підозрою у наркотрафіку це ще й найкращий гравець збірної Іспанії на ЧС-1994 де Іспанія грала після гучного провалу під час кваліфікації на Євро-1992, коли вони більше матчів програли, ніж виграли та посіли ганебне третє місце у відбірковій групі пропустивши поперед себе крім французів ще й Чехословаччину. Хочете свіжіших прикладів? Прошу. Камбек Нігерії у 1998, комедія імені Аль-Гандура у 2002, 1:5 у статусі чемпіонів світу проти Нідерландів у 2014, зміна тренера за два дні перед стартом ЧС-2018 і вже звичний провал в першому ж матчі на виліт… Авжеж, іспанці вважаються одними з фаворитів на поточній світовій першості. Але замисліться, чому у них над емблемою тільки одна зірка. Збірна Іспанії так часто страждала на Мундіалях, що тріумф у Південній Африці відчувається вдвічі, втричі, вдесятеро ціннішим.

Ту збірну п’ятнадцятирічної давнини в Іспанії досі ставлять у приклад. Здавалося б, відтоді Фурія Роха двічі була найсильнішою на континенті, вигравала Лігу націй, не пропускала жодного великого турніру, забивала сім Коста-Риці, мала у своєму складі Ламіна Ямаля, а все одно за сприйняттям не дотягує до команди зразка 2010 року. Це не ретроградство, а реальність. Насамперед тому, що це покоління поки не мало успіху планетарного масштабу та сприймається радше купою талантів, які вже були на вершині, але не на тій вершині. Нині іспанці яскраві та блискучі - вони забили Саудівській Аравії за один матч стільки, скільки команда дель Боске за увесь плей-оф у 2010. Варто розуміти, що не було би тріумфу в Йоганесбурзі, якби не висновки з поразки швейцарцям за місяць до того. Відтак 0:0 із Кабо-Верде - це найкраще щеплення від зазнайкуватості. Так, ви чинні чемпіони Європи, проте вас здатен спинити інструктор з пляжного волейболу. Будь-які таланти поступляться згуртованості, скромності та самопожертві. Stay humble, як казав один учасник 1/8 фіналу чемпіонату світу, куди збірній Іспанії тільки належить пробитися. @la_gravesinha

Згідно з оцінкою Світового Банку 21% населення Еквадору живе за межею бідності. Злиднями нікого у Південній Америці не злякати, проте у Гонсало Плати було особливо важке дитинство. Він народився і виріс у крихітному будиночку з бамбукової тростини у бідному передмісті Ґуаякіля. Батько покинув родину коли Гонсало було всього кілька місяців, отже утримувати п’ятьох дітей одноосібно довелося матері, Моніці Хіменес. Скрута була такою, що Гонсало Плата грав у м’яч босоніж, бо від ударів ногою він розбивав черевики в яких йому належало ходити до школи. Втім, там він все одно не особливо вчився, адже у його зошитах постійно бракувало листків - Гонсало зминав їх і копав замість м’яча. У віці п’яти років Гонсало Плата втік з дому. Але не загубився, не пішов світ-заочі, а з‘явився на тренуванні клубу Рокафуерте, який саме проводив набір дітей до своєї школи. Хлопчик захопив тренерів своєю майстерністю та спритністю поводження з м'ячем. На перегляді Гонсало відзначився трьома голами та був зарахований до академії. В цей час його мати, Моніка, була стривожена та налякана, адже не знала де перебуває її дитина. Вона чекала на нього вдома, щоб насварити та дорікнути за зникнення. Новина, що Гонсало гратиме за Рокафуерте ще більше збентежила її, бо вона вважала, що через футбол її син покине навчання у школі. Лише після переконань тренерів, які одразу оцінили талант Гонсало, матір погодилася щоб її син займався футболом. До клубних полів було дуже далеко їздити, тому старшому братові, Браяну, доводилося супроводжувати Гонсало на тренування з трьома пересадками на автобусах. Коли Гонсало Платі було 12 років він зазнав м’язової травми за кілька днів до старту важливого турніру. Лікарі констатували розрив м’язу, отже юнак не мав взяти участі у змаганнях. Проти такої несправедливості була сеньйора Моніка. Матір взялася за лікування сина - цілий ранок він топив червону цеглу і прикладав її до хворого місця разом із лікарськими травами. Медики були здивовані його швидким одужанням. Гонсало Плата зіграв на турнірі та став найкращим бомбардиром і гравцем змагань.

Ще у дитинстві Гонсало прозвали «Ель Діабло» за спритність і неймовірне вміння обігрувати кількох опонентів одразу. Авжеж, його порівнювали з Мессі, але він відмовив Барселоні аби у 18 років опинитися у Спортінгу. З лісабонцями Плата став чемпіоном Португалії та володарем Кубка португальської ліги, однак найбільш вражаючими були його успіхи в збірній. З командою до 20 років Гонсало Плата, вперше в історії еквадорського футболу, став чемпіоном Південної Америки. За дорослу збірну він забивав на Копа Америка та був одним із головних героїв на шляху Еквадору на чемпіонат світу в Катарі.«Еквадорський Мессі» має усі якості необхідні сучасному вінгеру: стартову швидкість, спритність, дриблінг і контроль м’яча. Він вправно грає обома ногами. Але, найголовніше, Плата має скромність яку він не зрадив із часів дитинства. Тому він вирішив піти за мрією - змінити єврокубки зі Спортингом на Сегунду з Вальядолідом. Вирішальним фактором стала персона президента Пусели - еквадорець називає Роналдо кумиром свого дитинства. На Різдво Гонсало Плата завжди повертається до рідного міста та розвозить іграшки та їжу дітям із району де він виріс. «Ви ніколи не повинні забувати своє коріння, звідки ви родом», - пояснює футболіст. До речі, зі своєї першої зарплати у професійному футболі він купив матері новий будинок. У ньому на полиці біля телевізора, де сім’я Плато дивиться матчі свого Гонсало, стоїть особлива нагорода. Він здобув її на тому самому турнірі для дванадцятирічних. Безперечно, сьогодні той телевізор у Ґуаякілі знову показуватиме гру Ель Діабло. Але цього разу це буде матч чемпіонату світу участі в якому Плата має завдячувати власним таланту та працездатності, а також маминій турботі.